Осіннє небо в сірім оксамиті, Вологою тече вечірня мить, Цей дощ такий, що хочеться любити Усе, що він у вікна шепотить, Усе, що світом сховано у ньому, Заплетено в прозорі ручаї, А може, він розкаже невідоме Про ту, що сни відвідує мої?[Приєднана картинка]

Помовч, мій день, у тебе є цей хист. Навіщо ти приховуєш відоме? Нехай тепер говорить падолист Про затишок чудовий та про втому. Про сине небо з клаптями хмарин Та несміливий приморозок ранній, Про сіро-голубий аквамарин У ідеально круглій калабані. Не треба знов осіннього плачу, Для цього знайдемо ми інші дати. Помовч, мій день. І я теж помовчу. За нас сьогодні є кому сказати.[Приєднана картинка]

Торкається осінь воріт, Не хоче, красива, розлуки, І вечір приходить мов кіт Та проситься мило на руки. Тече із думок потічок, Слабенький, та вистачить нині, Я душу закрив на гачок, Нехай хоч тепер відпочине.[Приєднана картинка]

А у неба очі – сині, Сонце сили береже, Й журавлине голосіння Не голоситься уже. Осінь пише заповіти, Рве на листя золоте, Струменіє свіжий вітер Та про щось своє гуде. Почорніли в тузі ниви – До весни ще днів та днів, І хитає ліс журливий На гілках уривки снів.[Приєднана картинка]

Крапає дощ. Осінь. Вітер в трубі Виє. Неба нема Зовсім, Тільки одна Мрія. Мрія про щось Інше, Може й ковток Раю, Але буде Тиша. Ти не гукнеш. Знаю.[Приєднана картинка]

Парк осінній в пару акрів, Дике бігає маля, Я – спокійний. Чищу чакри, Небу носа підставля. Десь вистукують вагони (хтось кудись і щось везе), Сонце котиться червоне По захмарному шосе. Тішить ясністю погода, Сяють вікон вітражі, І торкається свобода До схололої душі.[Приєднана картинка]

Спіймали хмари сонце в сіті І вітер дмухає невлад, Застигло небо у граніті Невелелюдних еспланад. Палають сальвії червоні, Жебрак канючить мідяка, Куняє голуб на долоні Кафешантанного дашка. Нема осіннього прозріння, До невідомого стремлінь, І я в компанії із тінню Нудьгу вигулюю і лінь.[Приєднана картинка]

Пора душі. Пора осіння. Пора думок та каяття. Пора збирати все каміння, Що розкидалось за життя. Пора свою трусити пам'ять, Складати з підсумків есе, Бо буде світ, де тіні навіть Про тебе знають, мабуть, все.[Приєднана картинка]

Небесний світВ окриленій журбіКружляє над долонеюЗемною,Спиняти літо?Хай іде собі,Якщо йому недобре такЗі мною.Хай забирає почуттяМоє,Яке плекав до ньогоМісяцями.Нехай іде. У мене осіньЄ,Яка мене кохаєДо нестями.[Приєднана картинка]

За секунду до осені, Що закохана в ніч, Що жене листя росяні На пустелях узбіч, Де не мучишся спрагою У чеканні дощів, Тиша тішить увагою Й загадковістю снів.[Приєднана картинка]