Мертве поле. Мертве поле.
Ані вітру, ані снів.
У якому пекла колі
Місце Бог тобі відвів?
Не гукають чом до раю?
Чом не чують біль твою?
Урожаї хто збирає
Із полеглих у бою?
Що то була за істота,
Що життя не берегла?
Мертве поле. Тлін. Болото.
Місце подвигу і зла.
Я парком йшов у пору ясно-синю,
Вгорі перекликалися круки,
Якесь дівчатко лузало насіння,
Збираючи в торбинку лушпайки.
Щось грав оркестр на далекій сцені,
В каньйоні рахувала час ріка,
Ганяли пси, веселі й безіменні,
Не знаючи обмежень ланцюга.
І я не знав тривоги і розлуки,
Мене забули гордощі та злість,
І капало морозиво на брюки,
Немов мені не сорок – тільки шість.
Цей краєвид мов писаний пером,
Що Бог сховав від розуміння миру,
По небу хмарний ковзає пором
Та сонячного возить пасажира.
Вклопотані скінчилися жнива,
Потік думок в душі зриває греблю,
До вирію збираються слова
Та падають, знесилені, на землю.
Їх підбирати, бавити – пусте,
Нехай повзуть до майбуття у поті,
Бо результат – весною зацвіте
І дасть плоди, але це буде потім.
Ще літо хоче розтягнути мить,
Ще музика вистукує серцева,
А осінь тут. А осінь вже не спить
І вохрою притрушує дерева.
Ідоли острова Пасхи,
Що витріщились на океан,
Не знають ніякої ласки,
І жодних серцевих ран.
У них і сердець немає –
Суцільний камінь різаний,
Не обіцяють раю,
А тішать людей мармизами.
Без радості, без тривоги,
Без прокльонів і без подяки,
Це є еталонні боги –
Сліпі, глухі і ніякі.
Пусті думки. Порожня філіжанка.
Гарячий чайник стигне у кутку.
По снах мандрують денні забаганки
Та мрію причаровують хитку.
Втекти б кудись… та вислизає втеча.
Завмерли руки. Ходить тільки час,
Заповнюючи тиші порожнечу
Схвильованими римами. Для Вас.
Коли життя покінчить
Із негодою,
Що забирає душі
І тіла,
Ми візьмем репарації
Свободою,
Свободою від сірості
І зла.
Гука до себе ніч дрімотна,
Дарує втому та журу,
Мовчазний вітер прохолодний
Тумани варить у яру.
У світу вкрадена основа,
Хвилин розірвана петля,
І я не тут. Я – Всесвіт знову
І що мені ота Земля?
Клаптики дня – врізнобіч,
Темрява лляється відрами,
Божаться сни бути світлими,
Вікна підкреслюють ніч.
В небо не хочуть чомусь
Тіні з крильми незворушними,
Ритми шепочуть в навушниках,
До підвіконня тулюсь.
Контури хмарні – тонкі,
Колір – розмазаний й ягідний,
Муза торкається лагідно.
Руки у музи – м’які.
Якби зібрати кам’яні серця.
Сталеві душі.
Погляди холодні,
Які не знають
Теплого лиця,
Та кинути у всесвіту безодню.
Вони в житті
Не хочуть дивини,
Для них кохання з мріями –
Порочні.
Чи зможуть звідти
Виповзти вони,
Чи пропадуть, нарешті, остаточно?
Холодне блищить залізо,
Пророчить криваву лють,
І котиться день донизу,
Й життя добігає путь.
Хапають повітря коні,
Чека на смертельну мить,
Ненависть тепер в законі,
Допоки небесне спить.
І множаться цим потвори,
Дітиська лихих стихій.
Он ворог іде. Вже скоро
З’ясуємо, хто правий.
