хочу сюда!
 

Тетяна

46 лет, козерог, познакомится с парнем в возрасте 40-53 лет

Вишиванка

"Правильна" вишиванка, або як не пошитися в дурні

Останнім часом доводиться чути від молоді бажання мати вишиту сорочку, але не просто будь-де куплену, а замовлену, або зроблену власноруч. Та ще й таку, щоб відповідала національним традиціям. 

Мені відомий такий випадок, коли на спині сценічної чоловічої свити було вишито дуже колоритне зображення Великої Матері, більш відоме як Берегиня. На ньому правдоподібно змальовано процес виходу дитини з материнського лона. Подібні орнаменти доречні на подушках, або жіночій сорочці, бо в них вкладено побажання щасливого завершення пологів. Чи вдягнув би чоловік ту свиту, якби знав, що на ній зображено? Відмовився б він і від сорочки, з орнаментом, що не відповідає його віку, сімейному стану.

 Подібні випадки трапляються, на жаль, і з дівочими сорочками, коли їх орнаментовано за правилами парубоцьких сорочок, або одружених жінок. Наприклад, під час Великого Посту дівчата та жінки одягали сорочки, вишиті нитками синього, або голубого кольорів. Але якщо дівчина одягала таку сорочку на свята чи вечорниці, то її дражнили "пісною дівкою". Це правило не торкалося літніх жінок. До Дня матері, а його відзначали з прадавніх часів, донька у Чистий четвер підбирала нитки для вишиття сорочки на подарунок мамі. А нитки мали бути голубими або синіми. 

Тут – одна-єдина порада: не чіпай того, чого не знаєш. Існують готові зразки, музейні і приватні колекції. Але, якщо зразки – середини 20-го століття, то нема гарантії відсутності прикрих помилок. Вони стосуються не лише еклектики (поєднання різних стилів), а й часткової емансипації жіночої та фемінізації чоловічої сорочок.  

Знання про те, як оздоблювати чоловічу, а як жіночу сорочку, традиційно передавалося від матері до дочки. Тому до середини ХХ ст. не існувало питання чоловічих і жіночих узорів та правил їх розміщення на сорочці. Кожна жінка була фахівцем у цій галузі. Ну а сьогодні про те, що вишивали на дівочих сорочках можна дізнатися з весільних пісень, які виконувалися після обряду комори. 

Та казали вороги-люде,

Що Олюся нечесна буде.

Аж вона чеснесенька,

як ружа повнесенька.

Отже ружа ознака незайманості дівчини. А після обряду комори дівчина стає калиною:

Марусечко калино, малино!

А на тебе дивитися мило.

Андрієчку повная рожЕ!

А на тебе дивитися гоже.

Або:

У лузі калина

Весь луг закровила,

Доброго батька дитина

Весь рід звеличила.

Проте під час перезви, коли запрошують у гості до батьків молодого, батькові молодої вже дякують за м'ятоньку.

Дякуємо тобі татоньку

За твою шудрату м'ятоньку.

Відчуваєте, як символіка дівчини та молодиці змінюється залежно від її статусу.

Великі квіткові узори дівочих сорочок нагадують цвіт шипшини, яку в народі й назвали ружею. Подібні до них, але із загостреними пелюстками – узор рути; заломлені у вигляді меандра зелені стебла біля неї – узор м'яти; зовсім дрібні квіти у вигляді суцвіття – узор калини. І калина, і рута, і м’ята - вже не для дівчини.

Одружена жінка у піснях - ягода, пава, перепеличка чи якась птаха. Зображення квітів, птахів на рукавах одруженої жінки має бути парним. Поширений мотив - дві квітки, що ростуть з однієї гілки.

Злиття двох ідентичних узорів у вигляді квіток чи звичайних ромбів характерні як для жіночих, так і чоловічих сорочок. Тільки у жіночих вони розміщуються на рукавах, а в чоловічих - на грудях. Власником такої сорочки може бути одружена особа.

У новітні часи почали орнаментувати й пазухи жіночих сорочок, бо вже ходять без корсету чи кептаря. Зображення ягід та птахів увійшло в традицію декорування й цього елемента жіночої сорочки.

Дехто припускає, що орнаментування відіграє оберегову роль, а тому прикрашалися ті частини одягу, які вважалися рубіжними для проникнення злих духів у тіло людини. Але достовірної інформації про це, переданої на рівні легенд, нема.

Упродовж ХХ ст. вишиванки, як правило, були невід’ємною частиною весільного вбрання вони також одягалися й на свята. Весільна сорочка зберігалася все життя, її тримали на смерть. Вважалося, що без весільних сорочок на тому світі подружжя не зможе впізнати один одного. Цієї традиції дотримувалися і у нас на Донеччині, про що я дізналась під час етнографічної експедиції до Ново-Азовського району.

А донеччанка пані Надія Сукова, рід якої походить з Волині, розповіла, що коли в дитинстві вона тяжко захворіла, то її мати, не будучи певною чи немовля виживе, почала вишивати сорочечку на поховання, щоб впізнати на тому світі своє дитятко, коли сама помре.

Отже, вишита сорочка, як ідентифікуючий атрибут святкового і поховального вбрання, – явище доволі відоме. Окрім того, сорочка-вишиванка була своєрідним паспортом, який узором, технікою виконання, кольором оздоблення свідчив про місцевість, сімейний стан і вік її власника.

Наприклад, про вік власника сорочки свідчила ширина орнаменту на грудях. Дитячі сорочки та сорочки літніх чоловіків ( за 50 років ) оздоблювалися вузенькою стрічкою вишивки.

Про вік жінки свідчив не тільки колір ниток (яскраві тони у вишивках для літніх жінок не використовувалися), а й орнамент.

Жіночі сорочки здавна прикрашалися узорами у вигляді хвильок, зиґзаґів, зубців, пружків, діагональних разків, квіток та квіткових розет.

Дівчинка-підліток одягала сорочку, вишиту «півниками» , 

відчайдуха могла вишити поділ «розетками», які зазвичай були на чоловічих сорочках і говорили про мужність та рішучість. 

Вид «баранячих ріжок» на дівчачих сорочках свідчив про те, чи досягла дівчина 16 літнього віку, коли вже можна було до неї залицятися. Закриті «баранячі ріжки» - ні, 


відкриті  – так.


Дорослі дівчата та молодиці носили красивий, багато орнаментований одяг. На подолах сорочок розміщалися «сонце-коло»,


«стоячі жабки»,


«вутячі лапки».


Після народження дитини на подолах з’являлися «гребінці» («оленячі ріжки») ,


 або хрести:


 


У жінок, яких доля позбавила можливості мати дітей, були вишиті «лежачі жабки»:


У жіночих сорочках орнаментувався переважно комірець, рукав та поділ, а в чоловічих – комірець, груди та поділ. Чоловічі сорочки прикрашалися стрічковими орнаментами з ромбів, квадратів, прямих хрестів, стилізованих дубових чи букових листочків. Використовувався й орнамент, пов'язаний з оленем.

От як свідчить про це колядка, в якій тур-олень також є дійовим персонажем:

Гордий та пишний, пане Іване,

Що ж ти ой собі згорда счинаєш,

Згорда счинаєш, коником граєш?

Слуги ба й кажуть: – Це наш пан їде? –

Матінка каже: – Це мій син їде!

– По чім ти єго ба й розпізнала?

– Розпізнала-м го по сорочечці.

На нім сорочка, як день, біленька,

Як день біленька, як лист тоненька.

–Де ж вна ой шита? – В сонці, в віконці.

– Де ж вна золена? – В злоті й зільниці.

– Де ж вна ба й прана? – Края Дуная.

– Де ж вна кручена? – В коня стремені.

– Де ж вна сушена? – В тура на розі.

– Де ж вна тачана? – В Львові на столі.

– Де ж вна вбирана? – В царськім обозі.

Колядки зберегли інформацію, що зображення оленя на весільній сорочці було обов'язковим:

Росте дерево, тонке, високе.

Тонке, високе, в корні глибоке.

На тім дереві сив сокіл сидить.

Сив-сокіл сидить, далеко глядить.

Ой видить же він на синєє море,

На синім морі корабель пливе.

А на том кораблі гречная панна

Шив-вишиває брату сорочку.

А на комірі місяць та зоря.

А у пазусі райськії пташки,

А у пелені тури-олені.

Ой як я буду брата жинити,

Місяць та зоря будуть світити,

Райськії пташки будуть щебетати,

Тури-олені будуть гуляти.

Ой дай Боже!

Добрий вечір!

Давні хлібороби ділили світ на три зони: верхнє небо з запасами космічної води, середнє небо із сонцем, смугами дощів і хмарами та землю з рослинами та тваринами.

Таку ж картину світобудови подано і в цій колядці. В ній дівчина вишиває на сорочці картину Всесвіту. Дві небесні сфери доповнені однією земною.

А от наступні колядки на цю ж тему (вишиття сорочки) мають інший варіант картини Всесвіту:

Ой на Дунаю, на бережечку,

Стояла золота корабійка,

В тій корабійці красная панна

Шила брату, вишивала кошульку.

На ковнірці – зоря і місяць,

На пазушках–райськії пташки,

На рукавцях – сивці-голубці,

А на придолі – тури й олені.

– Як ти, брате, будеш женитися,

Місяць і зоря будуть світити,

Райськії пташки будуть щебетати,

Сивці-голубці будуть гукати,

Тури й олені будуть скакати.

А вже ж ти, брате, оженився,

Місяць і зоря за хмару зайшли,

Райськії пташки в рай полинули,

Сивці-голубці – на новії сінці,

Тури й олені в ліс подибали

А ось дівчина вишиває сорочки батькам:

Не угинайся, буковий мосте,

Через тебе ідуть тури і олені,

На тих оленях високий терем,

А в тім теремі красная панна,

Шила-вишивала отцу кошулю,

Отцу – кошулю, а матці – другую.

Коло ковнірця–яснії зорки,

На пазушках – ясний місяць,

А у полах – сиві голуби;

Сиві голуби гукнули в борі,

Ясні зорки полинули под небеса.

У цих колядках картина світу поділена на три сфери: небесну, земну, нижню. Небесна сфера розчленована на три частини, бо і зорі, і місяць, і голуби відносяться до небесних символів. земна сфера також поділена на три частини. В ній дівчина сидить у високому теремі, терем – на оленях, а олені на буковому мості. Нижнього світу – світу померлих –колядка, яка має віншувальні функції, торкатися не може. Але підтекстово підкреслюється його наявність образами букового мосту й води, які є верхньою сферою нижнього світу. Отже довершена картина Всесвіту є дев'ятикомпонентною.

Як бачимо у колядках не обходиться і без образу оленя. У санскриті більша частина назв оленя походить від коренів, що означають "швидко бігаючої" тварини. можливо використання образу оленя в колядках пов'язане саме зі швидкістю його пересування, що свідчило, думаю, про здоров’я . 

У ХХ ст. для українців вишита сорочка стала свідоцтвом національної та людської гідності. У мордовських таборах українки голодовкою виборювали право на вишиті комірці, хусточки, чим і відрізнялись від інших. А в'язні-чоловіки переховували вишиванки, або рушники, які їхні матері та дружини клали у вузол серед обов'язкових речей.

Тримали у себе вишиванки й українські повстанці.

Як душа відлетить моя вранці,

На дорогу до вічності стане—

Поховайте мене в вишиванці,

Щоби серце зігріти востаннє...

Щоб червоний та чорний кольори

Візерунки життя зберігали

І в холоднім безмежнім просторі

Рідну землю мою нагадали...

І хоч тіло сповила скорбота,

Все ж на цьому і в іншому світі

В нескоренній душі патріота

Україна завжди буде жити !

(Юрій Гук)

Поету - композитору Олександру Шевченко одна бабуся розповіла як у кінці сорокових років у карпатському селі темної ночі постукали у віконце хатини повстанці - і просили господаря прийняти на лікування пораненого товариша. Сім'я прийняла бійця. Його сховали у стодолі на сіні. Їсти йому носила маленька дівчинка, донька господаря. Їй було 11 чи 12 років... Коли хлопець одужав і зібрався повертатись до лісу, то залишив дівчинці на згадку свою чорну сорочку, вишиту жовтими та червоними кольорами, і сказав: «Як виростеш і народиться в тебе син, подаруй цю сорочку йому – нехай носить і пам'ятає про нас»... І вона виконала заповіт повстанця. Вперше її син одягнув ту чорну повстанську вишиванку, коли йшов на площу Ринок, де того дня вперше після радянських часів у Львові було піднято синьо-жовтий прапор. Олександр Шевченко говорить: «...  коли я тримав у руках ту сорочку, йшла така енергія і сила від неї... на другий день я написав пісню. І в тій пісні якраз та історія викладена. Пісня називається «Чорна вишиванка...»

Чорна вишиванка

Слова: Олександр Шевченко

Музика: Олександр Шевченко

 

Десять років горіла земля у людей під ногами.

Десять років стогнала земля від ворожих чобіт.

Десять років карпатське село вже не спало ночами,

Десять років чекало синів своїх біля воріт.

 Кожен день за селом у лісах скреготять автомати.

Кожен день умивається ранок в гарячій крові.

А холодної темної ночі до нашої хати

Принесли молодого хлопчину брати лісові.

 А коли партизана Карпати покликали сині,

І коли вже нарешті настав розлучатися час,

Він сорочку свою позоставив на пам'ять дівчині:

«Нехай носить твій син і нехай пам'ятає про нас».

 Приспів:

Чорна-чорна була та сорочка, чорніша від ночі.

Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.

Чорна-чорна була та сорочка, як хлопцеві очі.

Чорна-чорна була, як моя українська земля.

 

Довго-довго лежала сорочка у маминій скрині,

Довго-довго чекала пошани, людського тепла.

І нарешті настала пора: я вдягнув її нині;

По щоці у матусі тихенька сльоза потекла.

 І в душі зазвучали ніколи нечувані струни,

І сама мимоволі  розпрямилась гордо спина.

Що б не сталось зі мною і де би у світі не був я,

Передам ту сорочку онукам своїм і синам.


 Приспів:

Чорна-чорна вона, та сорочка, чорніша від ночі.

Чорна-чорна, як смерть. Чорна-чорна, як свіжа рілля.

Чорна-чорна вона, та сорочка, як хлопцеві очі.

Чорна-чорна вона, як моя українська земля. (x2)           

 https://www.youtube.com/watch?v=3T1e7PDAKP0

Якщо повстанці тримали чорні вишиванки на поховання, то сьогодні ці сорочки набули іншого змісту – шанування Героїв УПА.

6

Комментарии

111.07.19, 10:45

    211.07.19, 17:47Ответ на 1 от отслужили

    Дякую!