Існують теорії, що смайли збіднюють писемну мову. І дійсно люди, що пишуть SMS,
набирають тексти  менш чітко формулюють свої думки, замінюючи текст на смайли.
     З іншого боку, за допомогою смайлів можна передати якусь дещицю емоцій.   Але надмірна їх кількість, на мою скромну думку, зовсім не виглядає привабливо. Та і часто буває, що користувачі не можуть  чітко артикулювати свою думку і прикриваються смайлами. Недарма на двигунцях блогів для стримування надмірних «смайлолюбів» стоять обмежувачі по кількості смайлів на одне повідомлення. Проте є такі люди, яким лінь переглядати повністю замітки і вони заради чемності на бум святих понатикають навмання аби рахувалось, що вони залишили комент, тобто проглянули зміст замітки, однак насправді навіть третє речення не прочитали...
      P.S. У коментарях  можна написати  своє ставлення до смайлів та їхньої надмірності.

Життя - це дуже складна річ, яку потрібно створити так, щоб у неї самій
повірити. На жаль, зараз на моєму серці, жодної надії, мрії, чи навіть
віри, не має. У душі одна лиш пустота, порожнеча, немов стою я серед
великої пустелі, не бачачи ні входу, ні виходу. Зараз перебуваю у
такому стані, як щоденно місяць на небі. Така ж самотня серед великої
тиші та темноти. Лиш іноді якась малесенька зіронька може потішити мій
стан душі. Так холодно, що не відчуваю свого тіла. Осінь... я чекала
від тебе чогось неймовірного, але зазнала поразки знову. Як це прикро
розчаровуватися у своїх силах, у людях, житті, стає соромно за себе,
коли ти більше не можеш піти вперед з піднятою головою. Як важко тоді,
коли ти не знаєш, що робити далі, коли у тебе вже не має сил навіть
ступити один крок. Як складно зрозуміти те, що кохання на світі не
існує, та якщо і є - то не у всіх. Я люблю мріяти, але у цей час  не
маю жодної. Мої рожеві думки та погляди повтікали, відлетіли від мене.
Мені соромно за себе, що я стаю такою людиною, яка нічого не хоче знати
про інших, яка кожен день плаче у ночі, яка кричить тихенько в самоті,
а перед іншими - такаж пантера, залізна леді, левиця, котра жадає лише
влади та слави, холодна, як льодяна бурулька, з прозорими почуттями, як
і в кришталю, темна, наче ніч і така ж міцна, як шкаралупа горіха. А з іншого боку  пишаюся, що я
не така, як інші. Я маю клеймо розумної, самотньої, романтичної
дівчини, яка тільки вдає себе веселу, безтурботну і товариську.

Вони були одне з одним недовго, певний час, але спогади тривожать їхню душу й досі. Для неї він був перший, а для нього вона була ні першою, ні останньою, а черговою. Вона його кохала без тями: жалілась вечору, котились її сльози на плечі ночі, ранок зустрічав її привітно, а день змушував голосно сміятися. Більш ніхто його не буде так кохати, як вона! Вона – це втілення чогось прекрасного, чарівного. Вона подібна весні. Коли вона йде, то все оживає. Її хода така легка, як молекула щастя. Побачивши її вроду - все затамовує подих. Від неї лине запах червоних троянд. Він же більш подібний вітру. Коли він побачить її з іншим, то на всю силу кричить. Його крик помітний: бурі, торнадо, бархани. Коли ж вона сама, одинока, то він залишає її в спокої, а натомість - мчить куди-небудь, аби знайти нову забаву. Вона не вміє просити вибачення, а він не терпить, коли вона це робить. Їхня зустріч була фатальною помилкою, адже не може злитися воєдино вода та вогонь, сонце та місяць, так само як і людині не дано крила, щоб пурхати у прекрасному небі. Їх поєднало лиш море, чарівне і водночас бурхливе… і більш нічого. Та велика хвиля, що накриває сухий берег, так і вона частенько обіймала його, щоб він і не помітив, ті безсонні ночі, які проводили вони разом, але не тілесно, а лише подумки їхні душі зливалися, як маленькі прозорі краплиночки дощу, що стікають по холодному склу вікна. Вони не створені одне для одного. Хіба ж не можуть цього зрозуміти? Чому ідуть на перекір долі? Чому порушують усі закони? Чому переходять той страшний кордон, який заборонено переходити людям? Вони думають, що їхній любові все під силу. Та ні, вони помиляються, а якщо ж помиляються, то вони – люди… Безжалісні, добрі, нещасливі, гарні, злі, розумні створіння, яким ніколи не вдасться зрозуміти, що таке любов.