Чому так часто ми цінуєм тих, кого втрачаєм?

Чому про головне сказати не встигаєм?

Чому так близько ми когось до серця підпускаєм?

Й себе частинку добровільно залишаєм?

Навіщо ці пусті слова, загальні фрази?

Нема довіри вже, й нема обрАзи.

Їх шовкові серця того не знають,

Що відчувають ті, хто їх втрачають.

Їм бАйдуже, що в комусь пустку залишають.

Для них життя – театр, де маски лиш міняють.

Довірливі серця так легко приручають.

А завтра з кимось іншим у піжмурки пограють.

Чому й навіщо? Не мені про це судити.

І, мабуть, я цього не зможу зрозуміти,

Цього мистецтва – у житті актором бути.

Торкнутись струн душі, а потім все забути…

Выключи мелодию дождей.

Солнышко в душе моей зажги.

Эти тучи временны, поверь.

Ты от них мечту убереги.

Ты ж ведь знаешь, что глаза не врут.

Скажет пусть весенняя листва

О тех чувствах, что во мне живут.

И не сможет их убить молва.

Сколько в жизни пройдено дорог…

И не мало суждено ещё пройти.

Мы среди тумана и тревог

Сохраним нашу мелодию любви.

Зачем ты стучишься в закрытые двери?

Они ведь давно запечатаны.

Тебя здесь не ждут, в твои сказки не верят.

Секреты твои все разгаданы.

Ты ключ от дверей подобрать не пытайся,

Ведь он за семью воротами.

И даром на части ты не разрывайся,

Здесь логика не сработает.

Не стой. И не жди. Всё-равно не откроют.

И время  не трать понапрасну.

Не станет тебе путеводной звездою

Чужое разбитое счастье.

Ты двери захлопнул весенней порою

Душе, нараспашку раскрытой.

Теперь, обманувшись своей же игрою,

Ты плачешь у двери закрытой…

Душа не умирает…

Она лишь тихо плачет,

Когда уходят чувства

И ничего не значат.

Она страдает молча,

Она на части рвётся,

Но, несмотря на это,

Душою остаётся.

И всё ж она восстанет,

Из пепла возродится,

И с чьим-то светлым сердцем

Навек соединится.

Вона не тебе кохає …

Чому ж неспокійне серце?

І сумніви душу крають,

І думка до тебе рветься?

І не у твоїх обіймах

Щоночі вона засинає.

Чому ж все частіше у мріях

Тебе вона зустрічає?

А, може, вона втомилась

У цих лабіринтах блукати?

Вона просто долі скорилась,

Та не розучилась літати.

Скажи, хто вона для тебе?

Відверто і без вагання.

Бо, може, вона чекає

Лише на твоє зізнання…

Дзвони із неба линуть,

Віщають веселу новину.

Спів ангелів чути з небес,

Радійте!Христос воскрес!

Молитва увись злітає,

Весь Всесвіт Його прославляє

Піснями відкритих сердець.

Радійте!Христос воскрес!

У ці найсвітліші хвилини

Хай кожен з нас душу відчинить.

Світ радістю сповнився днесь.

Радійте!Христос воскрес!

Він кличе до кожного серця,

І з нами навік зостається

Вогнем благодатним з небес.

Радійте!Христос воскрес!

Нехай кожен день розпочинається радістю наступаючого чистого світанку,

Триває у щасті сонячного полудня,і закінчується сутінками задоволення від прожитого дня. Нехай у Великодньому кошику буде місце не лише для писанок,але й для теплих слів і щирих усмішок. Нехай воскреслий Господь принесе у кожен дім, у кожне серце мир,злагоду,взаєморозуміння і любов. Всім смачної Паски,гарного настрою і веселих свят!

                     ХРИСТОС ВОСКРЕС!

Навіщо цей дощ із неба ллється?

Навіщо у ньому розчиниться серце?

Навіщо слова?Беззахисні звуки…

Навіщо ця зустріч?Навіщо розлука?

Навіщо хвилини у вічність летять?

Так швидко і так нестримно?...

Краплини дощу по вікнах біжать,

Вони вже нічого не змінять.

Навіщо цей погляд кудись в далечінь?

Навіщо безглузді питання?

Там,де було світло,лишилась лиш тінь

Розбитого вщент бажання.

Один лишь вопрос: ”Почему?!”

Душа умирает от боли.

Я слёз удержать не могу.

Позволь разделить их с Тобою.

К тебе поклонится спешат,

И славят Тебя устами.

О чём же сердца говорят,

Целуя святые раны?

Душа от обиды кричит,

Моля за людей прощенья.

Чьё сердце упрямо молчит,

Прошу я за всех во смиреньи.

За тех,кто Тебя не знает,

Кто в пустозвоне веселья

Вселенскую скорбь проживает,

Любовь предавая забвению.

Я времени не ощущаю…

Очами раскрытой души

Я крестный Твой путь созерцаю

В безмолвной сердечной тиши.

Спасения нашего Вестник,

Навеки ты смерть сокрушишь.

И вскоре во славе воскреснешь!

Но прежде на крест поспешишь…

Ти досі лиш її одну кохаєш.

Вона у твоїх мріях і у снах.

Ти її погляд у чужих очах шукаєш,

Не розуміючи,що в неї інший шлях.

Новій красуні серце розбиваєш,

Даруєш квіти і казкову ніч.

Та свого серця їй не відкриваєш,

В черговий раз відпустиш й промовчиш.

Як далі жити з цим – і сам не знаєш.

Ти її вибір не пробачив до сих пір.

Цей фанатизм коханням називаєш,

І свою душу виливаєш на папір.

Роки летять.Та з тягарем образи

Продовжуєш ти по життю іти.

Ти звик отримувати все й відразу,

Та лиш її взаємності не зможеш досягти.

Не вистачає мужності зізнатись,

Що в дійсності у серці ти несеш.

Адже ти зовсім не її кохаєш,

Ти свою гордість любиш над усе.