Вона писала листи до неба

На білих аркушах свого серця.

Одне лиш знала – повірити треба

У те, що доля їй ще посміхнеться.

Без адрЕси і без адресата…

Світлий Ангел за ними приходив.

Для дитини своєї крилатої

Він розраду завжди знаходив.

Поцілунком він лист запечатував,

Білосніжним крилом підписував.

Чи ти віруєш-душу запитував?

Й УСТРЕМЛІННЯМ ЇЇ УКРІПЛЮВАВ.

Була доля до неї жорстокою.

Мрії стали болючими ранами.

Та не прагнуло серце спокою

Під життєвими ураганами.

І так часто злими насмІшками

Аж до болю її бичувала.

Відчувала душа себе грішною,

Й оправдання собі не шукала.

Лиш потоками сліз покаЯння

До світанку вона вмивалася.

Вже не було ні мрій, ні бажання,

Тільки віра одна зосталася.

І прийшла тоді відповідь з неба –

Більша в тисячі раз, ніж просила…

На землі цій найвища потреба –

В серці Бога живого зустріла.

Улыбнись,не печалься и слёзы сотри.

Ты поверь,не достоин твоей он любви.

В ночь ушёл,не сказав ни "Прощай" ни "Прости".

Ну и пусть...Не грусти...И его отпусти.

Знай,что лучшее всё - у тебя впереди,

Ты сумеешь ещё своё счастье найти.

И в глазах твоих снова зажгутся огни,

Изумрудной любовью мир осветят они.

Снова трепетно сердце забъётся в груди

От огромной,взаимной,прекрасной любви.

Вновь в душе расцветёт дивным цветом сирень,

После вьюг и тревог будет солнечный день!

Твої очі зливалися з небом,

Такі чисті, безмежні й прекрасні.

Всі волошки на землі з’єднати треба,

Щоби описати колір щастя.

Скільки раз в тій блакитній ніжності

Я себе, як у морі, топила.

Захлинаючись хвилями пристрасті,

Щораз глибше тонути хотіла.

Одурманені запахом квітів,

В небі синьому ми розчинились.

Поза межами цілого світу

Наші сни кольорові здійснились.

Чи це мрія? Чи, може, реальність?

Тут між ними кордону немає.

Лиш за все це безмежна вдячність

З мого серця в твоЄ витікає.

Увірвавшись в волОшковий погляд,

Засвітила у ньому бажання.

А в душі віддзеркалились зорі

Синьоокого мОго кохання.

Спомини омріяного літа,

Ніжні дотики рожевого світанку –

Все кудись забрав холодний вітер,

Слід байдужості залИшивши на згадку.

Посеред зими блакитна квітка

Паростки у двох серцях пустила.

З дня у день небесним своїм цвітом

Їм дорогу до весни стелила.

У веснянОму сонечку купалась,

І віддалАсь в палкі обійми літа…

Та в  простоті своЇй не сподівалась,

Що воно захоче її цвіт до тла спалити.

ПелюсткИ її порвав байдужий вітер.

Незабудкою її назвали люди.

Із зими через весну прийшла до літа.

Тільки осені в її житті уже не буде…

Поверни мені моЮ усмІшку,

Я без неї мріяти не вмію.

І розбав її своєю хоч би трішки,

Бо інакше вона сЕрця не зігріє.

Поверни…Мені без неї важко.

Сум не можу із душі прогнати.

Та вона в твоїх руках, неначе пташка,

Пригорнулася й не хоче відлітати.

То й нехай залИшиться у тебе,

Головне, щоб ТИ міг посміхатись.

Задля твого щастя, якби було треба,

Я б мільйони посмішок змогла віддати.

В полумраке ночной тишины,

В аромате душистой мяты,

В серебристом сиянье луны

Я себя растворю без остатка.

В многотысячной россыпи звёзд

Отыщу я свою, родную.

И тропинку из белых роз

К ней я мысленно нарисую.

Про мирскую забыв суету,

Я душою с ней соединяюсь.

Ощущая её теплоту,

В яркий свет неземной окунаюсь.

Усмиряю я мыслей поток,

От тревог очищая сознание.

Новый день я открою, как чистый листок.

Так легко и свободно дыхание.

Покрывалом из сладких грёз

Ночь-подруга меня укрывает.

В мир чудесных алмазов-звёзд

Я во сне свой полёт продолжаю.

От влюблённости до любви –

Один шаг над пропастью гордости.

Только сделать нельзя, увы,

Шаг назад от любви до влюблённости.

Нелегко первым сердце открыть,

Птицу счастья на волю выпустив.

Проще чувства свои заглушить,

Вместо крыльев гордыню вырастив.

У влюблённости боли нет.

И не знает она страдания.

Быстро гаснет её яркий свет,

Не выдерживая испытаний.

А любовь не боится жертв,

Боль чужую в себя принимая.

И награды не просит в ответ,

Слов на  ветер она не бросает.

Мы стремимся любимыми быть,

Часто флирт за любовь принимая.

И порою спешим хоть кого-то любить,

Бесконечно в иллюзиях пребывая. 

Есть ЛЮБОВЬ и есть просто ПОТРЕБНОСТЬ ЛЮБВИ.

А все беды – от неразумения.

Чем всю жизнь к легкомыслию делать шаги,

Может, всё-таки стОит набраться терпения?

И не надо бояться ни боли, ни слёз.

Где есть страх, там любви нету места.

Испытать это чувство в жизни шанс есть у всех,

Но принять его сможет лишь открытое сердце.

Я укроюсь пеленою дождя,

Растворивши грусть в предутреннем тумане.

Так бывает, что во храм души войдя,

Даже Ангелы умеют больно ранить.

Что слова ?– проточная вода…

Если не от сердца, а от скуки.

И бегут из ниоткуда в никуда,

Рвут доверие на части крылья-руки.

Пустословием растоптаны цветы.

Разве могут ангелы быть злыми?

Нет, они открыты и чисты…

Хотя часто только кажутся такими…

Зорепадною літньою нічкою

І зорею досвітньою ранньою,

Невгасаючою диво-свічкою,

Серця мрією полум’Яною,

Поцілунком палким нестрИманим,

Позолотою неба вечірнього,

ВеселкОвими перелИвами,

Срібноцвітом кохання вірного,

Різнобарвного літа краплинкою

Я у морі очей твоїх розчинЮсь.

Перламутровою перлинкою

У намисті твоєї душі залишУсь.