Знайди мене серед дощу

Й зігрій усмІшкою своЄю.

Нікуди більше я тебе не відпущУ,

У твОїм Всесвіті зостануся зорею.

В твоєму голосі весЕлковий мотив

Наспівують дзвіночки кольорові.

Лагідним сонечком серед похмурих днів

Світить у серці кожне твоє слово.

Ти мої очі відшукай серед дощу

Й поринь у ніжності  зелене море.

Лише з тобою вільним птахом в небо я злечу,

Без тебе затісні мені його простори.

Когда рушатся стены недостроенных  зАмков,

Когда душу терзает боль нескАзанных слов,

Когда больше не хочешь от судьбы ждать подарков,

Тогда в сердце по капле умирает любовь.

Когда нет больше блеска и желаний во взгляде,

Когда молча при встрече опускают глаза,

Те глаза,что  любовью весь мир освещали…

А сейчас в них осталась лишь скупая слеза.

Не дошли … Не успели… Недомечтали…

Друг для друга остались только эхом из снов.

Оглянулись… Но поздно. Лишь другим завещали –

 Не теряйте любимых! Берегите любовь!

В таинственном мерцании свечей,

В преддверии сладчайшей страстной ночи

Неудержимое влечение очей

Любви безумство нам опять пророчит.

Пусть тело плавится в огне желанных глаз,

Пусть поцелуи до беспамятства доводят.

Долой одежду и не нужно лишних фраз,

Ведь танец страсти наш никто не остановит.

Прикосновение двух взглядов, двух огней

Сердца наполнит сладостною  мУкой.

Отдавшись полностью во власть любви своей,

Горящим пламенем наполним мы друг друга.

Так незаметно свечи догорят…

Волна истомы нас с тобой накроет.

А утром вновь горячий милый взгляд

В пучину нежности поманит за собою.

Закрывая глаза, успокоив дыхание,

Погружаешься в мир своего подсознания.

Внешний мир отключив, внутрь себя углубляясь,

Ты очами души созерцать продолжаешь.

Может, это лишь сон или воображение?

Всё сильнее и глубже твоё устремление.

Ощущенье полёта, невидимых крыльев,

И несётся весь мир на тебя звёздной пылью.

Как легко, как свободно парить, словно птица!

Это слишком реально…Может, всё-таки снится?

Ты свой страх прогони и отбрось все сомнения.

Растворись без остатка в беспредельном мгновении.

С высоты вольных птиц землю ты созерцаешь,

К ней сквозь смог и туман луч любви направляешь.

Что же стало с планетой? Сердце боль разрывает…

Почему так жестоко люди жизнь истребляют?

Ты сердечной слезою её раны омоешь…

Ощутив приземленье, вдруг глаза приоткроешь.

Небу ты улыбнёшься, и попросишь прощения

У берёзовой рощи и у птичьего пения.

Не сломаешь ромашку… Её дивной красою

Своё сердце наполнишь, умывшись росою.

Нам природа любовь во сто крат возвращает,

Ведь она боль и радость, как и мы, ощущает.

Сірі хмари небо все покрили,

Біль у серце уп’Явся терниною.

ПолинОві сльози землю окропили.

Плачуть Янголи над нашою Вкраїною.

Над ланами нашими квітучими,

Над Дніпром широким і над кручами,

Над народом непоборним –Українцями,

Що в країні власній стали вже чужинцями.

Над продажними зажерливими душами,

І над тими, хто їх плакати примушує.

Плачуть Янголи, народ свій потішаючи,

В душах вірних дух свободи укріпляючи.

Вже та чаша переповнена терпінням,

Що готують для новОго  покоління.

З голови до ніг дурманом обливають.

То й нехай! Дивакуваті, тями ж бо не мають

В тому, що в серцях віками воля гартувалась.

І вони туди не влізуть, як би не старались!

Марно сіяти у тих серцях “понятій” насіння,

Бо давно там вкоренилась й квітне Україна.

Годі сну! Пора вже встати й скинути кайдани!

Бо керує нашим краєм інопланетянин!

Як з чужих світів пришельці на Землю сідають,

То й вони навіть закони наші поважають…

Плачуть Янголи над нами рясними дощами…

Омивають край наш рідний щирими сльозами.

Буде доти Вона з нами – найкраща, єдина,

Доки хоч в одному серці б’ється  Україна!

Розливається Чумацький шлях

В небесах сріблястою доріжкою.

І малює срібні квіти в снах

Дівчина з сріблястою усмІшкою.

Срібні мрії срібнокрилий птах,

Мов перлинки зоряні збирає.

І відносить їх в той срібний край,

Де тривоги та журби немає.

Тими мріями засіє він лани,

Срібним дощиком їх буде поливати.

І колоссям срібним заколишуться вони.

Прийде час плоди на землю повертати.

Та із сотень мрій лиш одиниці проростуть,

Й плід принЕсе зоряне насіння.

З тих сердець, де віра і любов живуть,

Де натхнення є і устремління.

Срібні ниточки незримо на землі

Нас з небесною Вітчизною єднають.

Срібну чашу найдорожчої душі

Срібний Ангел срібним сяйвом наповняє.

Сірими холодними краплинками

По вікні моЇм стікає літо.

Плачуть Ангели небесними сльозинками,

Хочуть бруд із душ людських омити.

Тихим голосом душі до нас звертаються,

Від біди крилом могутнім захищають.

Із дітьми малими вони граються,

І до них відкрито промовляють.

У хвилини смутку та тривоги

Віру в серці зберегти допомагають.

І прохання вірних душ несуть до Бога.

Тим, хто просить, завжди поміч посилають.

Чому ж люди своїх Ангелів не чують?

Чи ж настільки їхні душі зачерствіли?

Світ ілюзій і примар собі будують,

В задзеркаллі свого “его” заблудили.

Дуже часто люди Ангелів втрачають,

Самовільно відрікаючись від Бога.

Та в нікчемності своЇй, на жаль, не знають,

Що у вічному страхУ застрягне їх дорога.

І чому свій хрест життєвий люди відкидають?

Найцінніший дар небес у себе відбирають?

Від хрестів життєвих так вони втікають,

Та в мільйони раз страшніші муки їх чекають.

І нема НІЯКОГО для цього оправдання,

Кожному дається за його ж гріхи страждання.

То ж чому так важко людям душу очищати,

І так легко все навкОло своїм злом вбивати?

Чому дітям своїм рідним, ангелам невинним

Залишають люди в спадок лиш одні терпіння?!

Хоронителів небесних знати не бажають,

І свою людську подобу назавжди втрачають.

Хочеш Ангела почути? То звернись до нього!

Як дитина, з щирим серцем проси допомоги!

На твоЇ палкі молитви він завжди чекає.

І у будь-якій потребі руку простягає.

І тоді нестримна радість серце огортає,

А душа подячну пісню разом з ним співає…

Зупинилися сльозинки… То ж радіти треба!

І веселку вже малюють Ангели у небі.

Люблю я кофе по утрам,

И мятный чай по вечерам.

Люблю я ландыши в цвету,

И быструю люблю езду.

Люблю весну ,люблю я лето,

И шоколадные конфеты.

Люблю я петь,стихи писать,

Люблю во сне я полетать.

Люблю шутить и улыбаться,

С друзьями я люблю общаться.

Люблю задумчивою быть,

Люблю подарки я дарить.

Люблю рассвет, люблю закат,

Влюблённых глаз люблю я взгляд.

Люблю мечтать, люблю любить,

Но главное - ЛЮБЛЮ Я ЖИТЬ!

Я відчуваю тебе душею.

В моєму диханні ритм твого серця.

У мою долю упав ти зорею,

І срібним морем у ній розлився.

У нашому світі усе проминає.

Час швидко біжить, залишаючи втому.

А я твоє серце в долонях сховаю,

І не віддам його більше нікому.

А я нашим мріям не дозволю розбитись,

Бо шлях до них був через терни колючі.

“Упасти, щоб встати! Й на зорі дивитись!”

З цим гаслом долали життєвії кручі.

Твій смуток – то моя печаль,

Твоя усмІшка-щастя мого серця.

Я твоїм лагідним турботливим рукам

Довірила б, напевно,цілий всесвіт.

Тобою я напитись хочу,

Жагу кохання вгамувати.

Так, щоб сп’янівши до несхочу,

Знову ту спрагу відчувати.

В твоїх очах втопитись хочу,

У їх глибинах захлинатись.

В обіймах пристрасної ночі

З тобою хочу задихатись.

Тебе невтомно по краплині

Спивати спраглими вустами.

Шалено, палко і нестримно,

Щоб довестИ аж до нестями.

В ту мить, як сил більше немає,

Й вогонь бажання аж до болю

Все тіло жаром обпікає,

Хочу наповнитись тобою.

Ми поміняємось ролЯми,

Вулканом пристрасті у тебе я проллюся.

І  під твоїми властними руками,

Неначе віск, покірно розтоплЮся.

Нема тебе… Нема мене. Є тільки крила.

Одні на двох… Ти так хотів. Я так хотіла.

Я кожен подих твій в своЄму серці чую.

Жагу кохання із  тобою лиш втамую.