Я так люблЮ твої очі –

Небесне сяйво ранкове,

Гаряче полум’я ночі,

Бездонне море любові.

У їх глибинах сховалось

Аквамаринове щастя.

У них моє серце зосталось

І не хоче назад повертаться.

Під час дощів і негоди

ЛюблЮ я в них сонце шукати.

І  з джерела насолоди

Хвилі натхнення черпати.

ЛюблЮ їхній блиск загадковий

І погляд, повний бажання.

Я шаленію від нього

Щоразу неначе востаннє.

Безмежно люблЮ твої очі…

Твоє життя -  суцільний лабіринт,

І марно з нього вихід ти шукаєш.

Натомість в глибину душі поринь,

Поглянь, в якому мОроці блукаєш.

Перед тобою в чомусь винен цілий світ,

Але отримуєш лиш те, чого чекаєш.

А всі проблеми – це твоЇх претензій слід,

Ти сам від себе в темряву тікаєш.

Навколо тебе заздрість і обман,

В кожній людині ти знаходиш щось погане.

Всі проти тебе, ворогів цілий майдан,

Із задоволенням ти закував би їх в кайдани.

А що б змінилося? Тоді б прийшли новІ,

Без них тобі би було жити не цікаво.

Та вже набридли небилиці всі твоЇ,

Бо це лиш плід твоєї хворої уяви.

Твій світ – це віддзеркалення тебе,

Своє майбутнє сам ти обираєш.

У цілім Всесвіті ти бачиш лиш себе,

І свої біди сам ти накликаєш.

Ти сліпо віриш у прикмети і у сни,

Своїх прогрішень іншим не прощаєш.

Не помічаєш сонця промінь у вікні,

І тим не менше в Бога щастя вимагаєш.

А Він тобі дарує новий день –

Черговий шанс життя своє змінити.

Повір в удачу – і вона прийдЕ!

Але невигідно тобі це розуміти.

Відверто в свою душу зазирни,

Ти сам будуєш у ній нОві лабіринти.

Та тільки за собою не тягни,

Бо я не вмію поза світом жити.

Де ти живеш, Любов? Де твоє серце б’ється?

Чи є ти взагалі? Чи це тільки здається?

Ти наче осені облудливий туман,

В якому крок за кроком лиш один обман.

Що у очах твоїх, беззахисна Любове?

Чи вільний вітер, а чи вірності основа?

Твоя краса – спокуслива отрута,

У глибині якої легко потонути.

Що на устах твоїх? Солодке слово,

А в ньому присмак полинУ гіркого.

В руках у тебе квіти кольорові,

Що зранять душу як гіллЯ тернове.

Чи той щасливий, хто тебе впізнає?

Чи, може, той, хто взагалі тебе не знає?

Чи ти зціляєш, чи вбиваєш – неважливо,

Тільки забути тебе просто неможливо.

Две звезды над одною судьбою,

Две дороги в одном направлении.

Два моста над бурлящей рекою,

В одном зеркале два отражения.

В синем небе два белых голубя

Светом солнечным наслаждаются.

От огня  до яркого полымя

Сердца путь сквозь года продолжается.

Потеряв равновесие времени

У черты неизбежности выбора,

На распутье меж югом и севером

Сердце пишет себе выговор.

Боль потушит огонь страсти,

Две слезинки в глазах светятся.

Разорвётся сердце на части…

Две любви в нём,увы,не поместятся.

Позовёшь – я тебя не услышу…

Укрываясь осенним туманом,

Ни на шаг я не стану ближе

К этим призрачным сЕтям обмана.

Облетает листва цвета страсти, -

Это память над нами кружИтся.

Нет над нею у времени власти,

Она в сны прилетает, как птица.

Оглянувшись, тебя не увижу…

Только сердце невольно вздрогнет.

В облаках твоё имя напишет

И немедленно их разгонит.

Нету в этой войне проигравших.

Ни к чему перестрелка словами.

Пепелище сердец уставших,

Пропасть памяти между нами.