Плакав дощ

Плакав дощ десь за моїм вікном. 
Плакав тихо, що ледь було чути... 
Сумував він за жовтим листком. 
Чи за вітром? - не можу збагнути... 

Може, щось він сказати хотів? 
Про любов розповісти баладу. 
Про самотніх дівчат, юнаків... 
І про дружбу, і вірність, і зраду... 
Безліч крапель упало на скло. 
Опинилися дві зовсім близько... 
Раптом злились вони у одно 
і побігли долать разом відстань... 

Ще дві впало... А близько ж то як.. 
І висіли так поруч без руху... 
Не могли вони злитись ніяк... 
Все чекали - не стало їм духу.... 
Раптом третя побігла в їх бік. 
Зачепила одну - і помчали... 
Упустила свій шанс вже навік 
ота друга.. задовго чекали... 

До вікна злинув дощ з верховіть, 
Він молив, він благав усіх слізно: 
"Коли любите - час не тягніть, 
може бути занадто вже пізно..." (с)