я взагалі схильна до дежавю. але це щось інше.
у моїй картині світу деякі місця мають близнюків. наприклад, "стометрівка" в Полтаві до дрібниць схожа на аналогічну в Миколаєві (вони часом не однаково називаються, до всього?); луцький парк Лесі Українки має молодшого брата - Дубовий Гай у Запоріжжі... мають бути ще. просто не все пам`ятаю.
після всього переговореного і випитого за цей сонячний день ще більше хочеться писати, навіть якісь рядки складаються в голові, але не дотягуються до паперу.
а надихає писати чомусь не той, хто надихає жити... і розриває надвоє: хочеться його побачити - випадково зустріти в місті, можливо навіть поцілувати - і хочеться ніколи його не бачити, щоб його ніколи й не було в моєму світі. але він є. і я почуваюся тим слоном, який "при звуках флейты теряет волю"...
боюся, чи не наговорила нині зайвого. вірю в мудрість співрозмовниці.
дівчата, треба частіше зустрічатися...
...ты тонкая, острая, начнешь говорить - дрожь по телу... (С. Бабкин)
усього що було - не розповісти. не усвідомити. світ перевернувся, якесь таке божевільне щастя переповнює нас обох. ми досі не можемо повірити що ми разом.
що буде - не передбачити. можемо тільки сподіватися, насамперед на себе.
...але вчора я забула.
і зранку не відразу згадала, що в мого ангела свято.
добре що він сам нагадав, мовляв, уже дзвонили, вітали :)
герой попереднього недовірша став сенсом мого життя. буває й таке. а від сьогодні мені вже не доведеться боятися за нього ТАК. не питайте чому, хіба що привітайте нас...
завали (дуже скромні):
миска черешень кілька бананів карта автошляхів України і карта Львова мишачий килимок "life is a long song..." (Мертвий Півень) два телефона рекламки з кінотеатра (учора ходила на Wanted!) нова пилка для нігтів коробка і фантики від цукерок "Мулен Руж де Парі"
