життя прекрасне

після всього переговореного і випитого за цей сонячний день ще більше хочеться писати, навіть якісь рядки складаються в голові, але не дотягуються до паперу.

а надихає писати чомусь не той, хто надихає жити... і розриває надвоє: хочеться його побачити - випадково зустріти в місті, можливо навіть поцілувати - і хочеться ніколи його не бачити, щоб його ніколи й не було в моєму світі. але він є. і я почуваюся тим слоном, який "при звуках флейты теряет волю"...

боюся, чи не наговорила нині зайвого. вірю в мудрість співрозмовниці.

дівчата, треба частіше зустрічатися...

...ты тонкая, острая, начнешь говорить - дрожь по телу... (С. Бабкин)