нарешті....

В вагоні метро їхала Вона...

......Знов ці смарагдові очі. Торкнулись його обличчя, обминули його,

зупинились на рекламному плакаті, знов повернулись до мерехтливої

темряві тунелю за вікном потягу...

Володарка такої фігури повинна мати як мінімум спортивний розряд з

художньої гімнастики. А це волосся...... Доглянуте, але без надмірної

уваги.Це коштує не дешево...Мабуть, він ніколи не наважиться підійти

до неї...


І чого цей приємний та вибагливо одягнутий чоловік ховає свої очі

за темними окулярами? Вона помітила його ще минулого вівторка,

коли знов затрималась на роботі, виконуючи бажання шефа "посидіти

в приємній компанії зі знайомим депутатом".

Навіщо це потрібно директорові їй добре зрозуміло. - Вона надійний

помічник у фінансових справах корпорації, розлучена, додому не

поспішає, має фігуру та зовнішність Венери та вміє поводитись з

"сильними світу цього". А тут треба замовити слово за нову програму...

Який настирливий цей шефів товариш! - Ні, не треба мене підвозити.

Ні, дякую, мені зручніше на метро...


... А цей самотній (Вона відчувала це серцем) чолов’яга так і приховує

своє бажання дивитись на неї. Незрозуміло, чому, але їй це приємно...



...Невже Він знову не наважиться на сміливий вчинок? Невже знов ця

настирлива сусідка з другого під’їзду буде вгамовувати його природнє

бажання здорового організму ?...


- Вибачте. Ви не підкажете ... - Як пройти до бібліотеки?


...Нарешті...