Володимир Парасюк про бенкет після інавгурації Президента

Пише Юрій Їжакевич:

Про "а-ля фуршет"

Розпочну з негативного:

Поки доїхав до Мистецького Арсеналу постійно потрапляв в затори і ставав свідком того як "лексуси з мерседесами" наших посадовців спокійно виїжджали на зустрічну смугу і їхали, порушуючи всі відомі правила дорожнього руху. Вкотре усвідомив, що декому в нашій державі на закони наплювати.

Протягом перших 15 хвилин виникало єдине питання: що я тут роблю? Адже на бенкеті зібрався унікальний контингент тих, хто за всі роки незалежності "піклувався" про Україну, обіцяв нам світле майбутнє, але чомусь маємо, що маємо і не у всіх бідах винен путін. Кульмінацією стала поява Ахметова і регіоналівських недобитків. Нащастя, не було симоненка (чув, що він засмагає десь в загниваючій Європі). Регіонали ходили групками, спілкувались лише між собою і весь час оглядали по боках. Хотів підійти і "поспілкуватись", але вони відразу, нібито побачили когось знайомого, відвертались від мене і втікали.

Шокувало, що досі актуальна радянська традиція, коли чоловіки при зустрічі цілуються в губи. Як на мене, це огидно.

Про сам фуршет розповісти не можу, бо до столів не підходив. Не розумів як можна їсти-пити-святкувати, коли ще вчора був на сході і бачив, що там гинуть люди.

Також зробив висновок, що наша "політична еліта" в більшості зовсім не еліта. Принаймні культура поведінки, спілкування, споживання їжі зовсім у них не елітна.

Бачив, що багато людей стояли біля Арсеналу за загорожею і спостерігали як верхівка інавгурується. Я десь тричі виходив і питав: "Чого ви тут стоїте? Невже приємно на це все дивитись?" Мені відповідали: "Може хтось побачить і підійде, хочемо поспілкуватись, щоб нас почули." Ніхто так і не вийшов.

Намагався донести до деяких політиків думки простих людей, зробив висновок, що більшості на народ просто наплювати.

Не вдалось спіймати Авакова. Весь час ходив в компанії якогось високого хлопця. Казали, що це хтось із Майдану.

Список гостей складав не Порошенко і думаю, що навіть його не узгоджував. Існує така річ як протокол і згідно цього протоколу на подібні заходи запрошують усіх, хто коли-небудь був при владі. Ну а всіх решта - за бажанням. Відношу це до негативного, бо за всі роки незалежності в Україні при владі були ті, за ким давно в'язниця плаче. І от в більшості вони були присутні, а це, як на мене компрометувало і президента, і сам захід, і усіх нормальних людей, які туди прийшли. Як сказав мені один із запршених: "Треба було тут АТО проводити і в країні був би мир і спокій".

Тепер про позитивне:

Промова Порошенка. Сказав чітко, лаконічно, проєвропейськи і дуже патріотично. Зізнаюсь, що слухати його було приємно. Якщо ще й виконає все те, що сказав, будемо мати справжнього гетьмана в Україні. Дуже на це сподіваюсь, бо президенти-популісти вже набридли. Загалом, Порошенко вів себе дуже достойно.

Після промови Порошенка усі побігли його вітати і тиснути руку. Хто щиро, хто вислужувався. Особливо активними були регіонали. Відношу це до позитивного. Вони всіляко намагаються заскочити в останній вагон потяга. Не хотів би їх розчаровувати, але цей потяг давно пішов і регіоналам з комуністами вже нічого не світить. Для українського народу це дуже позитивно)

Приємно було поспілкуватись із розумними людьми, науковцями, письменниками. Зауважив, що вони також були шоковані списком запрошених.

Зустрів Мустафу Джемілєва, Михайла Саакашвілі, Володимира Вятровича. З Коломойським розмовляв в основному про батальйон "Дніпро", оскільки служу в його лавах.

До позитивного відношу також розмову із віце-прем'єром Яремою. Ми довго спілкувались про проблеми кадрових призначень, особливо в силових структурах. Я на прикладі Львівської області проілюстрував як корупціонери лізуть до влади. Ярема обіцяв з цим боротись. Справив враження порядної людини, якій дійсно небайдуже, що робиться в державі.

Гройсман також до позитивного. Має багато добрих ідей стосовно реформ в Україні.

На кінець незрозуміле і дивне: Не зміг знайти логічного пояснення, чому Луценко так активно і весело спілкується з тими, хто посадив його за ґрати.

Окремо хотів би прокоментувати фото із Ярославським і Богословською, яке опублікувала Українська правда. Це фото зробив Мустафа Наєм, який довго про щось розмовляв з Ярославським. Потім вони побачили мене і Ярославський попросив з ним сфотографуватись. Я не надав цьому значення, бо люди часто підходять навіть на вулиці і просять зробити фото на пам'ять. Звідки там взялась Інна Богословська не знаю, не зауважив, коли вона підійшла.
Шановні журналісти УП, не петворюйтесь на бульварне видання. Вам це не личить. Чомусь Мустафа виклав моє фото, але не опублікував з ким фотографувався він.

Ну ось, ніби все. Пообіцяв написати свої враження, обіцянку виконав).

В батальйоні отримав 3 дні відпочинку, тому ще встиг приїхати додому і побачити рідних. Сумно, що біля Рівного двигун моєї машини вирішив, що з нього досить, але дякуючи хлопцям з Правого сектора, все ж дістався до Львова.

Сьогодні повертаюсь на Схід...