Важливі замітки
Останні статті
- Сни весни
30.05.2022, 21:11 - З днем народження!
04.08.2021, 21:58 - З Різдвом Христовим!
06.01.2020, 19:30
Свіжі фотографії
Свіжі шпалери
Священик-місіон
- 26.01.16, 21:47
- Захистимо Україну
Максим служить в Українській Автокефальній Православній Церкві і працює реставратором у Національному заповіднику "Софія Київська". Вже впродовж року священик їздить в АТО як волонтер і військовий капелан. А минулого літа вирішив організувати благодійну Місію Великомученика Юрія Переможця.
Отець Максим розповів depo.ua про завдання місії, інформаційний вакуум у Східних регіонах, бійців, що засилають волонтерів у Донецьк та спільну службу зі священиком Московського патріархату.
- Отче Максиме, розкажіть, як і чому вирішили заснувати місію. Для України формат здається вельми незвичним…
- Ми займалися доброчинністю вже давно. Возили речі та продукти на фронт, ходили до людей у шпиталь. Але за законом збір коштів може проводити тільки благодійна організація. Я ж давно мріяв про створення місії за типом тої, яку створив Свят. Іоан Шанхайський. Він опікувався долею емігрантів з царської Росії у Китаї. Він організував притулок для дітей, зробив сестринство. А коли до влади в країні прийшли комуністи, добився дозволу на переселення діаспори у США. У Сан-Франциско від поновив діяльність притулку і продовжив займатися благочинністю.
Зараз місіонерство більше розвинене у католицькій та протестантських церквах, місії діють в Індії та країнах Африки. На нашій території з цим тугувато. Бачив, що зареєстровані місії Московського патріархату, але не знаю, чим вони займаються.
- Хто очолює місію? Що треба, аби до Вас приєднатися?
- Чітко вираженого лідера немає. А працювати може будь-яка людина, яка відповідає нашим моральним критеріям. У нас є свій статут та моральний кодекс. За основу взяли статут Ніла Сорського. Це святий, який жив на Афоні, а потім переїхав на Росію часів Івана Грозного. Він вважав, що духівники мають молитися і допомагати людям, а майна мати не повинні. Наразі обитель святого у російському містечку занедбана – там знаходиться психіатрична лікарня. Ми ж взяли його статут і адаптували до світських потреб. Так з'явився слоган місії – молитва, доброчинність і гідність. Розробили різні програми – допомога реставраторам, допомога людям в зоні АТО, військовим. Якщо будуть, не дай Боже, стихійні лиха, теж будемо допомагати. Коли ж війна в Україні закінчиться, будемо створювати програми для інших країн, які потребують підтримки.
- Чим займаєтесь наразі?
- Зараз розвозимо допомогу грекам Приазов’я. Їх дуже багато на нашій території – переїхали з Криму на материкову територію. У них грецько-кримськотатарський діалект, і свою мову вони вивчають у школах. Без фінансування етнос потроху гине. Хоча зараз їм ще вдалося зберегти свою культуру та архітектуру. У нас ця тема зовсім не розкривається, про греків на Донеччині взагалі не говорять.
Я з цим обізнаний, оскільки моя бабуся була з того району, з тих самих греків. В селі, де вона жила, стояв окремий танковий батальйон, якому ми допомагали. Ось так і виникла ця програма. Ми не розрізняємо, етнічний грек чи ні. Просто завозимо допомогу в грецькі села. Зараз ми їздимо у Гранітне і Старогнатівку. У Гранітне після публікації у "Фейсбуку" про те, що село майже знищене, приїхало багато волонтерів. А от до Старогнатівки уваги майже немає.
- Скільки людей зазвичай берете з собою?
- Зараз у нас велика проблема – немає транспорту. Їздимо на моїй машині і лише вдвох. Якщо брати третього, буде менше місця для вантажу. Люди жертвують на закупівлю речей і продукти, а от те, що допомогу треба на чомусь розвозити, не розуміють. Купівля автобуса лишається основною темою.
- Багато назбирали на автобус?
- Приблизно $400. А щоб придбати в Україні автобус, який буде їздити, треба $7 тис. Десь за $2 тис. ми могли б купити автобус у Європі. Але розмитнення скасували лише для військових, волонтерам доводиться платити. Якщо порахувати, вийдуть ті самі $7 тис. Назбирати цю суму дуже важко.
У СІЛЬРАДІ ЛЮДИ БИЛИСЯ ЗА ДОПОМОГУ
- Місію заснували на основі парафії?
- У нас є парафія Юрія Переможця. На честь цього святого називається місія. Але до конфесії мені прив’язуватися не хотілося. Юрій Переможець – універсальний святий, якого шанують і мусульмани, і християни різних конфесій.
До речі, при реєстрації була цікава історія. Приходжу у службу Держреєстрації в Броварах, а реєстратор і питає: "Ви хочете назвати місію на честь конкретної людини? А чи є у вас на це його дозвіл?". Розповідаю, що він помер. Чиновник дзвонить до Києва, порадитися. "Але тоді нам треба дозвіл його родичів", - каже після дзвінка. Терпляче пояснюю, що святий жив у IV столітті і розшукати родичів не вийде. Зрештою, таки переконав.
- Ви кажете, що в статуті прописана молитва… Тобто атеїстів серед вас немає?
- Є і атеїсти. Спочатку людина починає робити добрі справи. З часом розуміє, яке задоволення це приносить і вже не хоче спинятися. А потім народжується молитва. Я не вірю в те, що молитва не народиться…
- Робота в місії займає багато часу?
- У нас всі працюють онлайн, збираємося лише напередодні поїздки. Позбирали допомогу, поїхали в АТО. Тут якогось великого часу не треба. Є люди, які не можуть їздити. Вони можуть обдзвонювати адміністрації Донецької області, питати, які потреби є в селах і містах.
- Мабуть, трапляється чимало непередбачених ситуацій…
- Наприклад, дали нам контактну особу в селищній раді Станиці Луганської. Привозимо допомогу, а нам кажуть: "Знаєте, давайте все тут розвантажимо, а по селам ми розвеземо самі". І підводять нас до складу-магазину. Тобто, планують пустити допомогу у продаж.. Ми звісно, сказали, що нам це не потрібно. Помітили, як розлютилася жінка з магазину – думала, це їй привезли.
Після того ми поїхали в школу в невеличкому селі за Станицею. Виявилося, там нас вже чотири години чекають. І ще пам’ятаю, як в одній сільраді люди почали буквально битися один з одним – запідозрили, що комусь дісталося менше.
Чи то приїжджаємо в дитячий притулок на Донеччині. Вони розвантажили речі, завезли їх в приміщення і давай прощатися з нами. Ми здивувалися, кажемо: "Заждіть, ми хотіли хоча б з дітьми поспілкуватися". Знову заходимо в приміщення, а персонал вже розпаковує речі і деребанить їх. Я розумію, що населенню там дійсно важко. Совісті у них небагато, але ж треба якось жити, годувати родину. Якось дзвонили у притулок для літніх людей у Волноваському районі. Персонал каже: мешканців забезпечує ЮНІСЕФ та інші організації. А от персонал сидить без зарплати. Просять привезти хоча б щось.
У БІЙЦІВ ЗАБИРАЮТЬ ФОРМУ – ЯК ХОЧЕШ, ТАК І ЙДИ
- У вашого сайту є українська та англійська версія. Мабуть, багато коштів перераховують іноземці?
- На їхню допомогу ми дуже сподівалися, адже українці вже виснажені. Мені у церкві вже совісно розповідати про наші поїздки і щось просити після кожної служби. Бабулі відірвуть від пенсії 30 грн, але це мало кому допоможе. За кордоном люди справді мають гроші, але вони не відчувають нашої біди. У них немає війни, і їм затишно. Як і ми раніше не надто активно жертвували Сирії чи країнам Африки.
Я стажувався в Литві, вони перечислили 300 євро. На цьому допомога закінчилася. Вони володіють інформацією, але їм зараз не надто легко. Литва – не найбагатша країна ЄС. Зверталися до чисельної української діаспори. Спитали, чим нам допомогти, але не допомогли.
В Києві є люди, які жертвують по 10-15 тис. грн. Але у столиці теж не відчувають біди на Сході. Якщо б наші можновладці хоча б один раз з'їздили в АТО, думаю, вони б трошки помінялися. Київ дійсно цього не відчуває. В Києві є люди, які інколи жертвують по тисячі гривень, але вони кажуть не називати себе.
- До політиків адресно звертатися пробували?
- Коли була передвиборча кампанія, я проходив повз метро Хрещатик, а там люди кандидата від партії "Єдність" роздавали листівки зі словами "Адресна допомога кожному". Я подумав: раз кожному, треба зайти. Написав заяву, що потрібно 20 спальників для батальйону "Київ-1". Її прийняли, але вибори пройшли, і все.
Фонд Арсенія Яценюка постійно розсилає запрошення на концерти та інші акції. Я їм написав: "Концерти – це цікаво. Але чи може ваш фонд допомогти конкретному військовому підрозділу?". Відповіли, що в них інші просвітницькі завдання, але вони можуть передати побажання Авакову. Ми і написали, щоб він сам носив той одяг, перш ніж виділяти його нацгвардійцям….
- Що, з одягом та постачанням все так погано?
- Не знаю, що то за норма, коли комплект форми дається на сезон. В окопах форма геть втрачає вигляд за день. Бійцям наробили бетонних бліндажів, щоб могли відігрітися. Але вони без гідроізоляції, сирі всередині. Хотілося б, щоб людина в армії відчувала любов держави. І саме цієї любові не вистачає. Формальний підхід і все. . Зараз, коли хлопці йдуть на дембель, їхню форму забирають. Як хочеш, так і йди. Шукай собі громадянський одяг.
УКРАЇНСЬКІ БІЙЦІ ПОСЛАЛИ НАС В ОКУПОВАНИЙ ДОНЕЦЬК
- Чим найбільше вражає атмосфера у зоні АТО? Які там зараз настрої у населення?
- Там дуже мало інформації про те, що відбувається в Україні. В 15-30 км від лінії фронту переважно йдуть сепаратистські та російські канали. У Старогнатівці та Гратітному ми слухали ДНР-івське радіо "Спутник", яке проводить уроки російської і розповідає про "доброго царя Івана Грозного". Немає ані українських листівок, ані газет. Немає української присутності. При тому, що в Україні є Міністерство інформації, люди дізнаються новини тільки від українських військових і нечисленних волонтерів. Були у Мар'їнці, люди підійшли, почали розпитувати, що там в Києві. Для них було відкриттям, що у нас тут поліція. Що вона не така, як міліція. Люди в таке просто не повірили.
У Лисичанську підійшов дід і почав лаятися, що ми бандерівці і прийшли вбивати людей. Ми почали спілкуватися, дізналися, що він шахтар, досить одинока людина, допомоги від держави не отримує. Він просто озлоблений і в нього немає інформації. Коли дали йому ліки, він почав плакати, обіймати нас. У нього трошечки змінилося ставлення до України.
- Мабуть, там де є наші військові, ситуація краща…
- У Старогнатівці після обстрілів військові допомогли місцевим мешканцям відремонтувати хати. Лікарі допомагають хворим, приймають пологи. Люди переконуються, що страшні бандерівці – це міф. Мешканцям Сходу вкрай необхідна волонтерська підтримка. Та хоча б люди з інших міст просто приїжджали поспілкуватися… У наших військових у Пісках по телебаченню йде один російський і кілька сепаратистських каналів. Бійці дивляться, що там втирають. Послухаєш, і починаєш трошки у те все вірити.
Дуже проблематично дістати карту сіл сірої зони, куди не можна їхати. Не знаєш, де закінчуються наші блокпости, і починаються сепаратистські. Недавно приїхали на наш блокпост, а там змінили солдатів. Питаємо, як проїхати до Первомайська. Бійці стискають плечима, мовляв, а де це? Потім таки вказали шлях. Я розумію, якщо ми ним поїдемо, то через Мар'їнку і Красногорівку точно в'їдемо в Донецьк. Питаю: "Куди ж ви нас посилаєте?". Зараз темнішає біля четвертої, можна спокійно в'їхати на територію "ДНР", обминаючи наші блокпости.
ДІТИ НА СХОДІ ЗМУШЕНІ ВІДСТОЮВАТИ СВОЮ УКРАЇНСЬКІСТЬ
- Читала, що ви допомагали і патріотичному клубу на Донеччині. Значить, вони там є…
- Так, їздили у містечко Роднинське, неподалеку Красноармійська. Місцеві вибори там виграли ті самі сепаратисти, які робили переворот у Красноармійську, тільки прийшли до влади у складі проукраїнських партій. Там справді є патріотичний клуб "Слава Україні" для дітей. Вивчають історію країни, українські пісні, культуру. Щоб бути членом клубу, треба знати гімн і вітатися "Слава Україні, Героям слава!".
Ми зустрілися з вчителями. Було враження, що ми знаходимось у глибокому підпіллі. Вони боялися розмовляти. Привезли дітям 15 вишиванок, але дізнались, що за українську сорочку можуть вигнати зі школи. А ще привезли дитячий фестиваль "Муля" – містом зразу розлетілися новини. Мовляв, волонтери привезли мультики і подарунки. Прийшло дуже багато дітей-сепаратистів. Потім розпускали чутки, що дітей купують за презенти.
- Добре, що хоча б у сім’ї юних патріотів підтримують…
- Так буває не завжди. От наприклад в тому ж патріотичному клубі діти малюють листівки військовим і пишуть на них побажання. Роблять це вдома. Хлопець, який заснував клуб показував нам ці малюнки – так от на багатьох батьки ручкою позакреслювали побажання. Тобто діти піддаються насиллю, їм треба відстоювати свою українськість. І це на нашій території, в глибокому тилу.
- На війні є наразі священики різних конфесій. Конфліктів між ними не виникає?
- Війна навчила нас спілкуватися з представниками різних конфесій. На фронті багато військових капеланів від протестантської церкви, жінок-священників. Православна церква цього не приймає. Але всі ми люди, робимо одну справу, тому знаходимо спільну мову. На Покрову були у батальйоні "Донбас", вітали бійців з Днем захисника Вітчизни. Там є капличка і капелан від протестантської церкви. Нам дозволили там вільно провести богослужіння, розвісити оголошення з анонсом.
А у медичній роті 93-ї бригади служить диякон Московського патріархату. Нещодавно приїхали, у бійців темно, сидять при свічках. Священик почув мій голос, випливає з темноти з великою іконою, на очах – сльози. Каже, дуже на нас чекав. Ми з ним разом провели службу.
БТРи ЗУПИНИТИСЯ НЕ НАВАЖИЛИСЬ, ЗУПИНИЛИСЯ ХЛОПЦІ З ЕЛЕВАТОРА
- Мабуть, українські бійці розповідають чимало дивовижного…
- Для мене було одкровенням спілкування з колишніми бійцями спецпідрозділу "Тигр". Вони з Криму, у 2014-му приїхали в Київ, розганяти Майдан. В столиці побачили, що серед протестувальників є жінки і діти. Відмовились застосовувати силу. Приїжджали мами забирати їх назад у Крим. Хлопець з "Тигра" каже: "У Криму в нашій частині був командир зі Львова, який ламав мені руки і змушував говорити "Слава Україні". А я плакав, не хотів цього робити". І от коли Крим віджали, командир залишився на півострові, а він пішов воювати за Україну. Хоча поспілкуєшся з ними, почуєш чимало "ватніх" думок.
- Згодна, дивно, що такі люди воюють на нашому боці…
- Вони виконують накази. Що у них за мотивація, мені невідомо.
Дуже боляче бачити, як розпорошують добровольчий рух. Добровольці пішли під порядкування Міноборони, Нацгвардії, МВС. Там їх вже шматують – або йдуть скорочення, або їх розподіляють по іншим частинам. Вочевидь, бояться.
- Знайшли на фронті справжніх друзів?
- Подружилися з бійцем батальйону "Донбас" з позивним Кореєць. Вони добровольці, воюють ще з Криму. Пройшли через Іловайськ, Дебальцеве, інші гарячі точки. Ми колись разом їхали у Київ, зійшлися, зав’язалися теплі стосунки.
Подружилися і з жінкою з позивним Ластівка з батальйону "Київ-1". Вона підказує, куди нам краще приїжджати, бо вона знає адекватних медиків, які дійсно потребують допомогу.
- Місцеві мешканці колись допомагали вам?
- Одного разу ми проїжджали на авто неподалік Донецького аеропорту, це позиція біля Опитного. У нас в машині був пошкоджений двигун, і ми якось з'їхали з траси. А там траса проходить між нашими і не нашими позиціями. Почався обстріл. Ми заїхали у поле, трохи заховалися у кукурудзі, але дах машини виглядав. Пролетів один наш БТР, не зупинився, другий пролетів – тільки ручкою помахали. А селяни з Опитного, що їхали з елеватора наважились зупинитися. Зізналися, що дуже боялися, один одного довго переконував. Вони нас підчепили і під обстрілами довезли до безпечного місця.
Колись спитали дорогу у чоловіка, який продає м'ясо і рибу. Питає: "До хлопців їдете?". Ми киваємо. Віддав нам половину м'яса. Тепер постійно щось передає, хоча йому самому нелегко.
- Під обстрілами, мабуть, нелегко себе опанувати. Все ж таки цивільні люди…
- Чомусь я не відчуваю страху, не думаю про це. Для мене все це неймовірний сюр. Приїжджаєш туди, ніби потрапляєш у павільйон, де знімають фільми про війну. Виїхав на 20 км із зони обстрілів – там спокійне розмірене життя. Люди п'ють каву, гуляють весілля.
На Сході я зрозумів, що кулі не свистять, а дзижчать, як травневі жуки. На Луганщині після шостої починаються обстріли і тривають до самого ранку. Сидиш поміж наших бійців, а скрізь стріляють. Настільки нереально… Це треба писати і знімати. Не знаю, чому наші документалісти там не працюють. Зараз час робити репортажі з цих сіл - просто з життя населення, життя солдатів. Не короткі замовні сюжети, які зараз з'являються у новинах і показують, що хороше і що погане, а нормальне документальне кіно. Ну поживи ти серед людей, зніми щось цікаве. У цього сюжету буде рейтинг, а люди знатимуть правду.
La Peregrinaci
- 30.12.15, 22:07
Два Різдва. А чом би й ні?
- 26.12.15, 22:16
VSE.SVIT - World Support Ukraine
- 18.12.15, 09:11
- Захистимо Україну
Відверто кажучи, за те, щоби пісня прозвучала так, як звучить, а кліп був таким, яким ви його бачите, прийшлося поборотися. І я пишаюся результатом, досягнутим моєю командою.
Я не претендую на глянець чи славу. Я просто вірю, що кожний голос небайдужою людини до цієї беззмістовної та безкінечної війни на Донбасі може змінити історію. Я вірю, що разом з вами ми зможемо підтримати Україну, і, співаючи пісню, будемо почуті всім світом.
Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни! Світе, підтримай нас!
Кошти від продажів треку будуть передані на лікування поранених та постраждалих від війни.
Группа Лесника - украинские разведчики и диверсанты
- 13.12.15, 18:03
- Захистимо Україну
Добровольческая диверсионно-разведывательная группа Лесника не раз упоминалась в информационном пространстве Украины. В отличие от многих вымышленных ДРГ, которым приписывают мифические подвиги, существование этой конкретной группы и ее заслуги подтверждает Служба безопасности Украины. В Службе о деятельности группы отзываются с уважением. В интервью ЛІГА.net руководитель отряда с позывным Лесник рассказал о работе в тылу гибридной армии РФ, прокомментировал инцидент с перестрелкой и гибелью в Киеве другого человека с аналогичным позывным Лесник, а также объяснил, почему оккупированные районы Донбасса и остальная Украина вряд ли могут жить вместе, несмотря на минские соглашения и амнистии. Лесник критикует минские соглашения и видит в них угрозу для стабильности Украины. Руководитель группы склоняется к мнению, что Украине следует восстановить контроль над экономически-интересными районами оккупированных территорий - но этим и ограничится.
- Ваше лицо показывать нельзя, фамилию называть нельзя, имя называть нельзя. Вы проникаете на оккупированные территории и работаете в тылу врага. Что вы можете рассказать о себе и своей работе?
- Я был шахтером. 11 лет проработал в забое. В Донецке жил. Очень хорошо знаю местный рабочий класс. Потом переехал жить в Киев. Когда все началось в Донбассе, я поехал посмотреть своими глазами, что происходит и что это за люди. Все что я услышал и увидел - это просто предательство. А предателей нигде и никогда уважать не будут. Пользоваться предателями будут, а уважать - нет.
В основном наша группа занимается разведывательной деятельностью. Я хорошо ориентируюсь на местности. Знаю людей. Мне легко добывать информацию, общаясь с террористами и людьми с промытыми российской пропагандой мозгами. Наша группа участвовала вместе с морскими котиками в освобождении Славянска и Дзержинска. Работали в Дебальцево, Углегорске и Светлодарске. Надеюсь, что рано или поздно мы поможем освободить Горловку, Донецк и Луганск. Когда-то туда привозили россиян на производство. Вот они приехали, работали, работали. Были в гостях у нашей страны. А теперь хотят все это забрать в Россию. Спасибо, но вы сами берите и уезжайте назад, а землю оставьте в покое.
- Вы снайпер?
- Да. И снайперов в плен не берут.
- Я знаю, что у вас серьезные проблемы с сердцем, но вы не опускаете оружие. Как вам удается продолжать работать в полях?
- Это охотничий азарт. Просто так человека не заставишь много пройти. А когда за зверем, то 30-40 километров идешь, сутки идешь. И пока зверя не возьмешь - не останавливаешься. Как только добыл - все, ноги не несут. Но я не азартный человек. Просто охота - это мое. Могу сутками заниматься этим.
- В СБУ о вас отзываются как о гордости спецслужбы. Что чувствуете в связи с этим?
- Приятно.
- С чего для вас началась российско-украинская война?
- После поездки домой в Донбасс, когда я увидел все своими глазами, когда увидел, что там за спиной стоит Россия, что это реализация интересов России - вот тогда я решил, что надо действовать. Я вернулся в Киев, но по возрасту и состоянию здоровья не подходил для ВСУ. Тогда мы со знакомыми стали налаживать свою собственную сеть добровольцев. Пришел в СБУ и предложил свои услуги: могу то, то и то. С тех пор наша группа действует под эгидой СБУ.
- Вам приходилось убивать?
- Приходилось. Но я должен кое-что сказать. Когда я приехал туда, чтобы осмотреться, я пообщался с людьми на блокпостах. И вот в самом начале там были местные безработные, которым платили гроши просто за то, что они там стоят. Это были не мои враги. Нет смысла убивать этих людей. Мы занялись другим - начали отстреливать казачков, приехавших из России. Подходили, общались с ними. Интересовались, кто и откуда.
- То есть вы спокойно ходите рядом с вооруженными террористами и общаетесь с ними?
- Да. Мне легко общаться с жителями Донбасса. Мы никогда не ставили себе целью убить всех, кто носит оружие там. Мы делаем это избирательно и в основном приезжих из России. Отрабатывали по тройкам, которые из Крыма приезжали. Ловили ДРГ в лесах. Если это ближний бой и обстоятельства позволяют, то обязательно хороним убитых, а с помощью мобильных, которые они носят при себе, отправляем родственникам координаты захоронения. Война - войной, но уважение должно быть.
- Сколько "туристов" из России на счету вашей группы?
- Для меня и нашей группы это не повод для гордости. Но я могу сказать, что многие нашли смерть на нашей земле. Я не испытываю какой-то радости от этого. Ведь мы славяне. Да, они пришли на нашу землю и мы вынуждены защищаться. Но эти ликвидации ложатся тяжелым бременем на душу. Мне проще уничтожать предателей, которые присягали Украине, но изменили.
- Вы занимаетесь предателями на оккупированных территориях?
- Да, это одна из наших задач - находить и наказывать таких людей в форме.
- А почему вы сами не стали сепаратистом, почему не поддержали вторжение России? Почему решили воевать за Украину?
- Мои корни в Полтавской области. У меня в роду все украинцы. Козацкую кровь водой не разбавишь. Хотя до войны я не считал себя патриотом. Для меня не было разницы, кто там власть. Но когда пришло время принимать решения, я все для себя понял. Я всегда по-русски говорил. А теперь стараюсь по-украински. Даже периодически думаю по-украински. Он мне приятнее. А русский режет слух.
- Вам приходилось принимать участие в ликвидации лидеров террористов? Бэтмен, Мозговой - ваших рук дело?
- Когда закончится война - все расскажем. Сейчас было бы неправильно говорить об этом. Мои люди на оккупированных территориях с каждым днем приближают день победы. По очень многим историям им хочется закричать: да это же мы, это мы сделали, вот доказательства. Но это лишь привлечет внимание. В нашем деле слава ни к чему.
- Вам, кстати, что-то известно о так называемой группе Тени?
- Так называемая группа Тени - это люди, которые сделали себе пиар с помощью компьютера и интернета. Они присваивали себе заслуги нашей группы, просто покопавшись в интернете. Вот и все.
- Оцените качество подготовки украинских разведчиков и спецслужб.
- Год назад разведчиков и спецслужб у нас не было. Вообще не было. А те, что были - они даже друг другу не доверяли. Теперь ситуация иная. Например, год назад мы свободно ездили туда - сюда через линию разграничения. Теперь даже нам тяжело - спецслужбы контролируют буквально все. Есть система.
- Приходилось ли сталкиваться с российский контрразведкой и как оцениваете силы россиян?
- Россияне продолжают старую школу КГБ. Там все без изменений. Они лучше подготовлены технически. Например, чтобы сделать поддельный паспорт для передвижения по оккупированной территории - это целая история. Я уже не говорю о ликвидации врагов страны. У россиян с этим гораздо проще, система настроена на подобную диверсионную деятельность. В Украине пока только приходит понимание того, что это необходимо. Но в ближайшее время ждите новые сенсации оттуда - мы над этим работаем (уже после беседы во время подготовки текста интервью, 12 декабря, стало известно о ликвидации одного из главарей террористов ЛНР, так называемого казачьего атамана Павла Древома. Кто это сделал - неизвестно, - ред.).
- В Киеве бойцами Альфы был убит ответным огнем человек с позывным Лесник. Многие подумали о вас. Но вы сидите передо мной, живы и здоровы. Я посмотрел старые записи с вами, где есть ваш голос. Он совпадает с вашей речью сейчас. То есть вы тоже - Лесник. Но другой. Вам что-нибудь известно о втором Леснике, который был убит?
- Когда название "группа Лесника" стало известно после нескольких публикаций и интервью, примерно через месяц после этого я впервые услышал о втором человеке с позывным Лесник. Я находился в штабе АТО, когда доложили о том, что на одном из блокпостов задержаны вооруженные люди. Один из задержанных назвал себя Лесником. Я сказал, что ничего об этих людях не знаю - моя группа выезд не планировала. Больше я со вторым Лесником не пересекался. Лицо его мне знакомо. Где-то мы могли видеться, потому что мы работали и с Правым сектором, а он там тоже был. Но ничего конкретного я о нем не знаю.
- По убитому Леснику обсуждаются две версии. Первая: он был украинским патриотом, которого ликвидировали спецслужбы. Вторая: он был завербованным российским диверсантом. Вы к какой версии склоняетесь?
- Мне кажется, что когда появилась группа Лесника, российские спецслужбы решили не дремать и сделать информационный клон с целью дискредитации - либо сразу, либо через какое-то время. На тот момент громких названий было не так много. Это уже после появился аэропорт и киборги, другие герои войны с серьезными именами. Сегодня я знаю множество простых воинов - настоящих героев. Но до этого российской пропаганде приходилось выбирать из того, что есть. Мне кажется, второго Лесника придумали россияне.
- Насколько тяжело россиянам завербовать патриота?
- Это всегда или деньги, или сомнения. Мне и самому приходило в голову, что я не со всеми процессами в стране согласен. Но предавать свою страну - так нельзя. Предать веру людей - я себе этого не представляю.
- Сейчас в добровольческой среде бытует мнение о том, что власть борется с патриотами. Вы сами как считаете - это соответствует действительности?
- Нет, я не считаю, что власть борется с патриотами. Я этого не вижу. Но есть процент и вероятность того, что патриот может попасть под каток. Например, заходили мы в Славянск. Один из бойцов не сдержался и ударил мента, который был в городе. И вот тот, допустим, накатал на него заявление. Формально этот доброволец, ударивший милиционера, нарушил закон и должен ответить. Гонение ли это на патриотов? Бывает и так, что патриот разочаровался во власти и начинает нарушать закон. Важно понимать, что те времена, когда можно и нужно было действовать по обстоятельствам - прошли. Теперь мы должны соблюдать закон и жить по общим правилам. К сожалению, общий фон ситуации такой, что сейчас россиянам очень просто повернуть патриота в нужное Москве русло.
- Что вы можете сказать о новом руководстве СБУ во главе с Грицаком?
- В СБУ пришли люди из зоны АТО. Я с ними работал и работаю. Видел в деле. Легко работать. Грицак очень откровенный человек. Но не всегда у него получалось сделать все, что он действительно хотел сделать. Когда он был в АТО, то некоторые его инициативы рубились, когда доходили до Киева. Теперь, когда он стал главой СБУ, я знаю людей, которые от беды подальше сбежали с освобожденных территорий - кто в Турцию, а кто и дальше. В патриотизме Грицака у меня нет ни малейших сомнений. Он жил в кунге вместе со всеми, вместе с солдатами. Это не паркетный генерал какой-нибудь.
- Государство обеспечивает группу Лесника и подобные ДРГ?
- В последнее время - да. Хотя в периоды перемирий к нашим услугам терялся интерес. Дали задачу - мы выполнили. Не дали - мы сами себе поставили задачу, выполнили, пришли и доложили. Сейчас мы снова в деле. Идет подготовка и обучение людей. Есть задачи. Но деталей не будет.
- К чему идет российско-украинская война?
- Если Украина решится на физическое устранение врага, то мы очень быстро освободим свою землю. В противном случае это будет новое Приднестровье. Я не верю, что хватит голосов на новую амнистию или изменения в Конституцию. Все эти разговоры далеки от реальности. О чем-то говорить можно только после возврата границы под наш контроль.
- Вы общаетесь с людьми по ту сторону. Остальная Украина с этими районами снова сможет жить в одной стране?
- Нет, однозначно нет. Это будет слишком тяжело. Будет много убийств и зачисток. Представьте себе, что вот так, как мы сейчас сидим, приедет патриот куда-нибудь в Горловку, а там в забегаловке кто-нибудь крикнет "слава Новороссии". Бойня начнется. И этих людей Россия к себе не заберет - оставит нам в нагрузку. В этом и весь план.
Какова ситуация: добровольческие батальоны отвели, сейчас они в тылу. Какие-то шаги со стороны Украины - например, амнистия боевиков - всколыхнут патриотов и они начнут что-то делать в Киеве. Это то, чего ждет Путин - коллапса Украины изнутри. Для этого им нужен еще один котел, чтобы довести градус ситуации до максимума.
- Россияне готовятся к новому наступлению?
- По моей оценке, россияне готовятся, чтобы начать наступление с января. Наркоманов с линии убирают, а ставят подготовленных на полигонах под Ростовом. Для чего они отодвинули свои псевдовыборы? Чтобы получить наиболее удобное время для наступления. К этим своим "выборам" они устроят очередную провокацию, обвинят Украину в нарушении минских соглашений и снова пойдут в атаку.
- Что делает украинская армия? Мы готовимся к этому сценарию?
- Да, но боюсь, что зима снова окажется чем-то неожиданным. Но не дай Бог еще какой-нибудь котел - все, это будет задница. Конечно, сейчас уже есть, чем достойно ответить. Но рука должна быть все время на пульсе. Нельзя расслабляться. Россияне только этого и ждут. Война не закончилась. Она закончится, когда кто-то один победит. Сценария два: либо что-то случится в России и ей станет не до войны с Украиной, либо что-то случится в Украине. Путин будет до последнего бороться за победу над Украиной. Мы тоже должны желать себе победы и все для этого делать.
Меня удивляет критика в тылу, которая звучит. Вот, уровень жизни понизился, вот, жить стало хуже. А как ты хотел, дорогой!? Война в стране. А ты все еще получаешь зарплату, все еще вкусно кушаешь, отпуски планируешь, учишься и занимаешься досугом. Наши прадеды жрали макуху и даже не представляли, что за защиту страны можно еще и деньги получать. Война! Надо заботиться об армии. Сосед ушел на войну, а ты - нет? Поддержи его семью, помоги. Это единственный путь к победе.
Надо заниматься реабилитацией бойцов АТО. Боец в АТО получал 7-10 тысяч. Вернулся домой и получает на работе 3 тысячи - это если его еще не уволили. Что он будет делать? Страх он уже потерял на войне. У него надо забрать оружие из рук и научить снова жить. Иначе он пойдет и будет бороться уже внутри страны хоть с кем-то, будет воевать с властью. Просто потому, что он уже ничего другого не может. Это опасно. Надо работать с этими людьми.
- Что ждет Донбасс?
- Если будет команда освобождать Донбасс - добровольцев будет масса. Просто так стоять под обстрелами никто не захочет. Нет в этом цели. Цель освободить Донецк и Луганск - вот это достойно. Не рискнет Москва пойти дальше в ответ. Она уже вторглась. Дальше Днепра не зайдет, а потом им придется бежать. Они в маленькой Чечне 200 тысяч солдат держали. Для удержания Украины им понадобится минимум 2 миллиона солдат. Это при том, что в Украине, чем дальше к центру, тем выше будут потери россиян. Им не выиграть и силой Украину не захватить. Тут будет такое партизанское движение, что Чечня покажется раем. Днем - здрасте, ночью - ножом по горлу. Так что нечего боятся защищать свою страну. Путин это понимает. Мы запросто могли бы вернуть Донецк и Луганск. С другой стороны, я все чаще задумываюсь над тем, нужны ли они нам. Какого нормального политика они дали Украине? Ни одного.
- Думаете, лучше ничего не делать с оккупированными районами Донбасса?
- Приднестровье - это будет лучше, чем возвращать их на любых условиях. Донецк можно переубедить. Луганск - там не о чем говорить. Они никогда украинцами не будут. Надо забрать экономически выгодные районы - Дебальцево, Горловку. А с остальной опухолью построить железную границу. Россия этому будет противится, потому что ее главная цель - внедрить эту опухоль назад в тело Украины.
Однакова назва, результат ...
- 12.12.15, 23:58
