Смугасті труси, або балада про осміяне кохання

Я до тебе прийшов як завжди серед ночі,
Із букетом троянд і в краватці новій.
Я поглянуть хотів у твої сині очі
І в коханні зізнатись тобі лиш одній.

Я три дні готував урочисту промову,
Аж самого за душу вона пройняла.
Та не встиг я і рота роззявить, як знову,
Ти з порога у спальню мене потягла.

Блискавично мене від одежі звільнивши,
Ув обійми мої, як лоза, потяглась,
Але раптом, на мене чомусь подивившись,
У нестримному реготі дико зайшлась.

Ти сміялась, плювалась і рвала подушку,
І тицяла пальцем, як зірваний псих
На труси у рябеньку та біленьку смужку
Що так гарно висіли на стегнах моїх.

Я стояв серед спальні в трусах остовпіло –
По коліна, сімейних, пахнючих, нових.
Хоч убий, не збагну, що тебе звеселило
Та позбавило прагнень прекрасних твоїх.

Ці смугасті труси – то бабусин дарунок.
Це одна з найсвятіших родинних ознак.
Як могла підмішати до меду ти трунок?
Не забуду до скону, іудо дурна.

Як могла ти вчинити так підло зі мною,
Осміявши сакральне в моєму житті?
Не бажаю й секунди я бути з тобою,
З цього часу розходяться наші путі.

Я проспектом ішов неквапливо додому,
Виступаючи гордо, як азійський шах.
Прохолодно й так вільно було тілу мо’му
У нових, по коліна, смугастих трусах.

Після цього не можу тебе більше бачить,
Я на тебе образу страшну зачаїв.
Ні, ніколи тобі я не зможу пробачить,
Як сміялась з моїх ти смугастих трусів.

Валерій Гнатюк.

Коментарі

WILD_EAST

15.07.10, 21:41

Ти сміялась, плювалась і рвала подушку,
І тицяла пальцем, як зірваний псих
На труси у рябеньку та біленьку смужку
Що так гарно висіли на стегнах моїх.

Та позбавило прагнень прекрасних твоїх.
Ці смугасті труси – то бабусин дарунок.

Валерій Гнатюк - - це ви гє?