Ти бачиш, там за хмарою ще хмара, І хмарами застелений там шлях, І все це виглядає як примара, Мов стежка в небуття і вічний крах. Там видно темну все-таки дорогу, Там хмари мов забуте полотно, І тільки звідси можна бачити тривогу, Яку навіює теперішнє тепло. Аж раптом бачу стежку, таку дивну, Що світлом ось залита звідусіль, Й, здається, що до неї як полину, То назавжди забуду ту нестерпну біль. Куди веде вона, така прекрасна? Я відчуваю, там далеко рай! І ...
Читати далі...