Самотність...

У зимку, в літку, восени та на весні

Сама я залшилась у цім світі

Лиш пам`ять супруводжує мене

Дає тепло від спогадів минулих

І не дає забути всю ту біль

Все те, що статися зі мною встигло

Кохання, зраду, втрату, смерть

Можливо промінці надії.

Сльоза зкотилась по щоці

Сама луна у вухах

Сама у серці віддається дзвін

Сама у світі білім

Ви скажете, що не можливо це?

Фізично так, а ось духовно можна.

Якщо я зникну не помітить хтось

І не згадає, якось.

Останні статті

129.09.10, 21:43

229.09.10, 21:45Відповідь на 1 від SkerorAsakura

329.09.10, 21:58

Добрий твір, та надто він сумний, у житі завше є і приємні моменти якщо тобі сумно чи надто важко пригадай їх і на душі стане тепліше.

429.09.10, 22:48

анонім

530.09.10, 17:22

630.09.10, 18:02

припеняй меланхоліти

730.09.10, 19:39Відповідь на 3 від FBI13

Хвилинна слабкість, іноді стається

81.10.10, 20:20Відповідь на 6 від YriiL

припенила

92.10.10, 07:37

Дуже гарно....але сумно )

103.10.10, 13:46Відповідь на 9 від SHELBI

дякую