Бойові загони партій

Сама ідея – не нова. Вона колись застосовувалася російськими домарксистськими і марксистськими партіями (РСДРП-б, ПСР, анархісти, тощо). А також пізніше партіями національного та національно-визвольного руху (польські, фінські, тощо). Так само знамениті гітлерівські СС також починали саме з охорони партійних мітингів та мітингів прихильників НСДАП, продовжили розгоном мітингів та зібрань конкурентів: комуністів та соціал-демократів і закінчили утворенням численної військової гвардії нового типу.

Зараз в українських ЗМІ також піднімається кампанія з цієї теми. При тому усе це вовтузіння  необачно почали регіонали, обвинувачуючи опозицію; то «Свободу», то «Удар» в утворенні таких загонів, в той час, як самі першими почали їх використовувати, від самого початку, відраховуючи від самої «помаранчевої революції». У той час вони вирішили залучити до розгону протестувальників  з Майдану Незалежності велику масу шахтарів, бюджетників та кримінальних елементів з підвладних регіонів. Щоправда, звезений до Києва донецько-дніпропетровський люд швидко деморалізувався та дезорганізувався, просто перепившись, хто на вулицях, хто навіть в «ешелонах», не вилазячи з вагонів. Володимир Ущаповський, що працював тоді в «Братстві» «польовим інструктором», згадує, що по офісу (десь у листопаді 2004 року) пройшла чутка, що «темні сили» від Медведчука планують спрямувати активістів «Братства» в якості інструкторів до шахтарських мас:  призначити командирів з їхнього ж, шахтарського, середовища, розбити їх на сотні та десятки, прямо на місці нашвидкуруч навчити їх узгодженим груповим діям у вуличних умовах а далі або непомітно зникнути або спостерігати за діями підрадних і надавати коректури їхнім керівникам походу подій. У зв*язку з такою перспективою  Корчинський попередньо вислав найбільш досвічених «культуртрегерів» на Привокзальну площу подивитися на ймовірних підрадних. Видовище, на щастя, не надавало надій на здійснення таких планів. Шахтарі були п*яні, але в поведінці їх проступала недовіра. Вони були здивовані великою кількістю людей на Майдані, бажання битися з опонентами у шахтарів було відсутнє, про що невдовзі «інструкторам» було повідомлено. Не те, щоб шахтарі боялися, ні. Вони просто відчували себе обдуреними своїм начальством, побачивши на Хрещатику не купку відщепенців, а велику масу людей, що вважають інакше. На диво, шахтарі чомусь поважали цю іншу думку. А з ситуації вирішили витиснути максимум: випити і з*їсти, скільки можна і забрати грошей, скільки вдасться. Якщо їх хтось спробує чомусь вчити, тих вони пошлють на х_. З помітним полегшенням «розвідники» повернулися до офісу на Чапаєва і радісно сповістили Кутюрьє про ситуацію, акуратно прикрасивши деякі деталі. Певна річ, використання шахтарів, як грубої хулігансько-бійкової сили виключалось.

З часом «мітингова стихія» в Батьківщині стала набувати сугубо комерційного організованого характеру. При тому після «помаранчової революції» комерціалізація мітингового і навколо мітингового руху проходила з обох боків і стала звичною для українського загалу. У ці часи громадяни, що приймали участь у платних масовках, втратили прагнення і здібність продовжувати мітингові дії ( махання прапором, тримання лозунгів, скандування кричалок та ходіння строєм) – діями «бойового характеру»; тобто зчиняти вуличні бійки, нападати на протилежних мітингарів, громити офіси, тощо. Самі платні мітингарі весь час відчувають недовіру до своїх «роботодавців», що ті спробують «кинути» їх на гроші, не заплативши навіть за прості дії з позначання протесту прапорцями. Це не раз продемонстрували їм регіонали. Де ж тоді сенс ризикувати здоров*ям та цілісністю «морди ліца»?! І взагалі який смисл битися за незрозумілі, та ще й чужі інтереси?..

Тоді надалі Партія Регіонів почала залучати до таких дій , за окрему платню, бойовиків з колишніх кримінальних злочинців та спортсменів, особливо малоперспективних, з «підгодованих» спортивних клубів. Останні навіть більш надійні, особливо на перших порах, ще не «нюхали» навіть КПЗ, не кажучи вже за СІЗО, як несвідомі ще свого майбутнього. В той час, як у колишніх злочинців завжди буде присутній сформований суворою життєвою практикою сумнів у намірах своїх наймачів, що можуть кинути не лише з оплатою, а і підставити «під мусорів» та чергову судимість. Тому відкрито застосовувати силу такі елементи в деяких випадках остерігаються, а то й узагалі можуть зовсім не виконати наказу замовників, коли його виконання може безпосередньо загрожувати відкритим кримінальним переслідуванням з боку поліцаїв та прокуратури, а то й просто засміченістю в ЗМІ.

Так, що спортсмени, особливо маловідомі та безперспективні, яким не світить вже добитися високих результатів, або такі, що вже за віком втратили конкурентоздатність, залишаються найбільш рекрутованою групою для здійснення мітингових бійок, вуличного насилля та політичних провокацій. Але довго такий однобокий стан справ тривати не може. Тому найбільш дієві сили опозиції починають формувати власні охоронні загони для охорони мітингів, недопущення побиття своїх прихильників, політиків, журналістів, а, при сприятливому збігові обставин і дати здачі нападникам ( що частково здійснили «свободівці» 18-го травня і за що їх тепер «тягають» «мусора»). Досвід  демонструє, що отримавши відсіч, «ті тушки» здебільшого відразу прибігають до демонстративно-загрозливих дій і далі відступають. Не те, щоб бояться, але не бажають навіть за плату псувати собі обличчя та інші частини тіла не за свою безпосередньо шкуру.

Також подібні дії вимагають деякої організації та дій в колективі. А тут вже більш придатні футбольні фанати, особливо та їх частина, що приймає участі у «договірних «махачах» перед матчами та після них. Як відомо, існує такий звичай, коли за попередньою домовленістю певна кількість болільників протилежних команд сходяться у завчасно обумовленому місці і б*ються за певними нескладними правилами ( наприклад, не бити по яйцях, або в обличчя, або до першої крові, або не добивати лежачих, тощо), або і без правил. Такі групи намагаються притримуватись якогось строю ( стінка на стінку), та примітивних тактичних дій – оточення супротивника, загинання флангів, або навпаки оборонятися, замкнувши коло, тощо. Особливими тактичними здібностями з протистояння не те, що протилежним мітингувальникам, а ментам та «Беркуту» володіла колись, у 90-ті роки, УНСО. Але це відійшло в історію разом з тією політичною епохою та тими особистостями. Також і на вулиці присутня певна тактика – не лише розпочати бійку, але спробувати розпочати так, щоб спровокувати атакованих на якусь невигідну ( у чисто бойовому чи навіть політичному сенсі) помилкову дію. Наприклад, при побитті пікету «Просвіти» та частково «Свободи» в Одесі у 2007-му оці бойовиками так званого Марадони-Маркова, на місце події марадонівськими заздалегідь були висунуті знімальні групи кишенькових телеканалів АТВ та «Репортер», які дали потім в ефір брехливі репортажі з точністю до навпаки, а бойовики Маркова з підконтрольних йому приватних охоронних структур після побиття абсолютно нездатних чинити опір школярів та пенсіонерів (такий собі марадонівський «іппон») викинули на газони свої кастети та арматуру, яку ті ж телеканали показали, як «озброєння націоналістів», що першими напали на «мирних марадонівських бойовиків». Порушена нібито спочатку кримінальна справа була успішно загублена спочатку одеськими, а потім і миколаєвськими мусорами. Так, що даний приклад є хрестоматійним зразком класичної вдалої «вуличної операції»над дрібного масштабу зі спробою роздути обмежено великий міський резонанс. Треба визнати, що взагалі цей одеський Марков ( Марадона) здібний діяти значно ефективніше своїх донецьких конкурентів.

Таких прикладів по Україні можна привести достатньо, і з практики в обласних центрах, і в самому Києві. Останній – це відоме побиття журналістів 18 травня цього року загальновідомими білоцерківськими «ті тушками».

Зараз багато починають говорити про міфічні табори підготовки бойовиків від «Свободи» та, як не дивно, «Удару». Певна річ, у чистому вигляді це знов брехня. Хоча в принципі «свободівці» готові чинити опір знахабнілим регіоналам не лише в стінах ВР, де в них є не лише важкі і товсті, а й просто рішучі депутати (а деякі і зі спортивною статурою), що не п*ють, не палять та підтримують форму. Така обставина вплинула на депутатів-регіоналів, що майже припинили  влаштовувати бійки у парламенті, бо не хочуть отримувати здачі. Вони згодні тільки самі бити людей – безкарно. Так само на вулиці – зараз Партія Регіонів організовує кримінальні справи по подіях 18 травня саме проти «свободівців» та деяких інших, що не дали себе побити і дали відсіч білоцерківським ті тушкам. Але свободівці не є якимось скупченням продажних спортсменів-бойовиків, що наймаються від випадку до випадку, а просто солідарним колективом однодумців без будь якої спеціальної підготовки. Що до літніх «вишкільних» (лише!) таборів, організованих як «Свободою» так і КУНом, «Тризубом ім. Ст, Бандери» та іншими патріотичними організаціями та партіями, то вони, на жаль, на бойові не тягнуть. Це спортивно-патріотичні збори здебільшого для дітей, що проходять у далекій від дійсної ( міські вулиці, забудова, урбан) місцевості. На цих таборах замість конкретної та лаконічної практики активних вуличних дій слухають патріотичних лекцій , на зразок від Фаріон, які в кращому випадку поширюють історичний кругозір та виправляють деяким чином збочення викладання історії у табачниківській середній школі. А в гіршому випадку є просто патріотичного характера пустодзвонством. Залежно від кожного конкретного організатора. Коли все починається в кращому випадку організованим одночасним підйомом та благенькою ранішньою зарядкою, а закінчується вечірньою ватрою зі співом патріотичних пісень, то у гіршому день починається пізнім сніданком, а закінчується такою ж пізньою вечерею. Тепер вже ніколи не буде унсовських таборів 90-х років часів Лупиноса та Корчинського з жорстким армійським розпорядком та безперервними практичними заняттями на свіжому повітрі з засвоєння та відпрацювання колективних організованих дій у вуличних сутичках та процесах: демонстраціях, мітингах, маршах. Теорія проводилась не більше години, щоб учням  дати короткий час передохнути. Патріотичні переконання не треба було «формувати». І діти, і дорослі в ці табори прибували вже патріотами. Їхній патріотизм  лише піддавався легкіому коректуванню у той чи інший бік по ходу самого процесу. Чимось незадоволені могли піти геть  в будь який момент – ніхто не тримав. Таких були лічені одиниці! Головне, щоб людям подобалось.

Хто навчить цьому в «Ударі»?..  Гурвіц?.. Невідомо ще, наскільки Гурвіц любить Україну ( і чи любить взагалі?), Нам просто повезло, що він щиро не любить Росії та КДБ. Так, що про табори «Удару» навіть взагалі можна не згадувати. Хіба що кличківці спроможуться найняти яких не будь інших тітушок. Тільки так!

Інші ж патріотичні сили, що організовують свої нечисленні маленькі вишколи для обмеженої жменьки прибічників, скоріше проводять патріотичне виховання в мальовничих місцевостях Карпат та інших теренів України, з розповідями про героїчне минуле українців-русів, петлюрівців, бандерівців й т.д. У деяких таборах навіть проводять підйом-відбій, зарядку та підйом-спуск прапору. Проводяться заняття в межах шкільного підручника Захисту Вітчизни, подекуди навіть розбирають і збирають макет автомату, стріляють з воздушок, та намагаються не заблукати в лісі за допомогою компасу. Але це теж місця, далекі від реального  розгортання майбутніх подій та їх реального ритму, що відбуватимуться в містах.

Приведемо в якості прикладу вишкільний навіть не табір, а просто тижневий навчальний збір під Києвом неподалік від бази ФК «Динамо» у вересні 2004року «Братства» Дмитра Корчинського. Забудова місця проведення занять була більш-менш «урбанізована»: будинки, вулички, скверики, майданчики, стадіончик. Теорія обмежувалася християнською практикою ( основними короткими молитвами , хором і вголос), та поясненнями (розповідь) з демонстрацією (показ). Тобто, добрий старий армійський тактико-стройовий метод: розповідь з показом та тренування. Організація мітингу (іншого масового заходу) та його проведення, охорона периметру, завчасне виявлення та винос провокаторів, організований колективний спротив ( оборона чи атака) з використанням певного шикування як суперникам, так і поліцаям, особливо «Беркуту». Поводження при арешті, на допиті, в ув*язненні та на суді. Колективне модулювання різних дій навіть з погляданням учбових фільмів, за  різними варіантами, включаючи навіть  спілкування з мусорами при затриманні, складанні протоколу, на допитах як у слідчого, так і оперів. Рольове моделювання подій та процесів і основи конфліктології. Усе це перемежовувалося з колективними силовими іграми на відкритому повітрі ( наприклад, «братський футбол», щось на зразок регбі, де кожна з команд має свого м*яча, а то й два, і повинні закинути їх у ворота супротивника і вберегти свої). Також культивувались і двобої. Тільки якщо в УНСО це був двобій за «школою УНСО», щось на зразок мікс-файту, то в «Братстві» це – вулична бійка та ножовий бій. Практика показала повну адекватність дійсності саме таких програм вишколів.

Чи є це в «УДАРу», та і взагалі чи може бути?.. Ні! Вівці не здібні  («Коні не винні…»). Спротив «УДАРу» буде «блєянієм» про законність та «незастосування сили».  Хоча, погодьтесь, саме застосування сили очікують виборці, приховано чи відкрито, від чемпіона-боксера. І навіть якщо він приб*є чи придушить напівдохлого шибздика Колєснікова чи якусь баберу на зразок Гереги чи Засухи, почуття виборців будуть завжди з ним, а не з його «терпілами», навіть якби вони були баб*йом (жінками цих брудних потвор не повертається язик називати), чи фізично-моральним відсталим. Ненасильницький спротив не діє проти «сім*ї» і «донів» навіть за підтримки західного світу, як це було у 2004-му році. До того ж сила: мусора, прокурори і т.д. – у влади. І влада має рішучість її застосувати без усякого закону і «по беспрєдєлу».

Деяким чином влада навіть провокує Захід на застосування проти неї таких самих методів – взяти з її числа заручника ( наприклад, «стоматолога»), посадивши його в Гаагу за якісь там злочини, організувати замовне вбивство кого-небудь з крупних мусорів. Певна річ, Захід на це не здібний. Тому його(захід) «дони» розводять, як хочуть. Поки що.

Деякими журналістами висловлюється  недолуга думка, що перспективно залучати до такої діяльності страйкболістів. Що вони мають практику, сприяючу спротиву… Але ж зовсім ні! Що роблять страйкболісти на своїх іграх? Вони лише моделюють якийсь певний підрозділ якоїсь певної країни, і до реального спротиву, тим більше до реальної війни мають таке ж відношення, як моделісти літаків та танчиків до конструкторів , виробників та використувачів реальних літаків та танків. У тому числі і до реальної війни. З реальною зброєю, відстанями стрільби та реальними смертями, без респаунів. Так само, як морська свинка має відношення і до моря, і до свиней. До того ж кожна страйкбольна команда – це свій власний світ, погляди, іноді навіть переконання, так само як і форма, і командири. Хоч це починаючий «покемон», хоч «наворочений» «америкос». Хоча з іншого боку, використовувати приватну інфраструктуру різними угрупованнями лише під виглядом страйкболу для тренувань бойовиків на перших порах можливо, поки в них не прийме участь перший ліпший залегендований опер СБУ, який швидко розбереться, що до чого.  Але в Одесі, на Таїрова, наприклад, відкрився черговий «приватний полігон», просто посеред міста, на території колишньої частини зв*язку, землю якої декілька раз перепродували, що реального хазяїна відкопати – треба деякий час. Існують і приватні тіри не тільки навколо Одеси, але і у таких «провінціальних» містечках, як Ізмаїл та його околиці. Там використовується законна нарізна напівавтоматична зброя («мисливські карабіни» на базі перероблених «Калашів»), де спеціалісти, поки що за великі гроші навчають азам бойової стрільби з пересуванням, маскуванням, тактичними уловками заможну публіку. Можливо і незаможну, але за яку хтось заплатить… Ці варіанти існують. І відображують вони більшістю прямих прихильників Росії. Це і питома частина команд Одеси та особливо Одеської області (Ізмаїл, Болград, Арциз). Присутній такий рух і в Криму, де проросійські угруповання ведуть підготовку чи то до партизанської війни проти України, чи до заколоту із захоплення влади. Справжню ж зброю , крім легальної покупки, вони планують отримувати зі складів частин Чорноморського флоту в Севастополі та деяких інших містах. А в особливо великих розмірах, так у цьому році Віктор Янукович – молодший придбав у власність Олешківські піски в Херсонській області. Тепер всі страйкболісти, які раніше організовували там феєричні ігри на пустельні американо-іракські теми, пішли на «повітря», а там, начебто, буде тренувальний центр з підготовки до раллі «Париж – Дакар»! А більше – нічого?…

Так, що підпільна підготовка різних сил до громадянської війни начебто десь і присутня, але на південному сході країни вона все ж будемо сподіватись, не однозначно проросійська. Але, знов же, до протестного руху в містах це не має жодного відношення. Тим більше, під керівництвом теперішньої опозиції.