Ходжу. Сиджу. Лежу. І скнію....
- 07.06.10, 19:52
Нещодавно знайшла в інеті вірш Симоненко, зовсім на перший погляд, на його творчість і не схожий. чи може то я погано її знаю? хоча втім, вірш від цього не вирачає своєї художньої цінності. Дуже сильний вірш, неначе німий крик, щемливий і щирий.
Ходжу. Сиджу. Лежу. І скнію.
Мовчу. І часом шаленію Від власних гадок і гидот. Не задавлю у серці змія — Він ссе і ссе собі помиї З моїх бездонних нечистот. О чому я такий порожній, Такий дурний і «невозможний», Що сам себе убити рад?! Чи не тому, що мускул кожний Із тиші рветься в світ тривожний Під вітровій і зорепад? Де ж ті одні-єдині руки, Що в час досади і розпуки Мене сховають в свій овал? Нема їх! Лише вітер грюка Та смуток мій, Нудьга і Мука Ведуть свій звичний карнавал. Василь Симоненко
6
Коментарі
Гість: Хозяин (С)
17.06.10, 20:02
barragtu
27.06.10, 20:05Відповідь на 1 від Гість: Хозяин (С)
Mamay_
37.06.10, 23:36