ще трішки улюбленої поезії...)

Відмикаю світанок скрипичним ключем.
Чорна ніч інкрустована ніжністю.
Горизонт піднімає багряним плечем
день -
як нотну сторінку вічності.
Що сьогодні?
Який веселий фрагмент
із моєї шаленої долі?
Усміхається правда очима легенд
і свобода - очима неволі.

Любов неповторна -
моя валторна.
Шляхи прощальні -
перша скрипка печалі.
А в сірі будні
буду бити, як в бубни.
Дуже мені легко. Дуже мені трудно.


Еволюція гусячих пер.
Філософій забрьоханий німб.
Слово - прізвище думки тепер,
а частіше - її псевдонім,

Так чого ж я шукаю і чим я жива?!
Велемовний світ, велелюдний.
Ви поезія, вірші?
Чи тільки слова?
У майбутнього слух абсолютний. 
                                                Ліна Костенко