Goodbye, Папа. Тимошенко приведет Януковича к потери власти

ЕСТЬ ТАКАЯ ТОЧКА ЗРЕНИЯ. 

Можно долго размышлять над тем, почему именно сейчас Виктор Федорович Янукович дал отмашку суду, который сделал то, что сделал. Версии встречаются разные. Каждая одна другой достовернее. Первая версия гласит, что до решения об аресте Виктора Федоровича довела истерика Николая Яновича Азарова, которого Тимошенко на суде методично изничтожила. Мол, позвонил Дедушка Папе и наябедничал на негодяйку. Вспомните, с каким довольными видом Янович комментировал арест Тимошенко? Мол, нельзя издеваться над честным и неподкупным судом и плевать в морду уважаемому судье Кирееву.

Вторая версия еще более простая – решение об аресте экс-премьера было принятонесколько недель назад. Коварная власть только и дожидалась, чтобы все верноподданные разъехались по солнечным Крымам-Турциям, чтобы сцапать Юлю. Задача при этом простая – за месяц до оглашения приговора приучитьнарод к тому, что Юля сидит. В принципе своя логика в этой гипотезе есть. Ведь последние полгода Банковая именно что приучала всех к своему беспределу. Постепенно входя во вкус. Сначала вызывала на допросы, которые становились все дольше. Потом задерживала. Потом арестовывала Луценко, чтобы проверить, не выйдет ли народ на улицы из-за Юрия Витальевича. И так далее, и так далее. Кроме того, предварительный арест стал своеобразным тест-драйвом реакции общества. Украинского и иностранного. Граждане пока что отреагировали вяло. А резкую реакцию иностранных государств власть надеется погасить за счет сепаратных переговоров. Их расчет зиждется на том, что отпускать из орбиты своего влияния такую геополитически важную страну как Украина ЕС и США не решаться. А следовательно и осуждение Тимошенко простят. Расчет, как нам кажется, не совсем верный. Попробуем кратко сформулировать основные проблемы, которые Виктор Федорович нажил себе арестовав Тимошенко. От более очевидных к менее очевидным.

Мобилизация людей.

   1.Как бы там не было, но все таки выступления в защиту Тимошенко самые массовые за последние месяцы. Пусть на Крещатике собираются несколько тысяч человек. Зато все собираются бесплатно. В отличие от пацанов депутата-камераборца Калашникова

2.Поставил под вопрос нормальные отношения с Западом.

Скорее всего на Банковой понимали, что Запад не может не отреагировать на арест Тимошенко. Нельзя при этом сказать, что исключительно все заявления были жесткими и осуждающими. Официальный Брюссель высказал только обеспокоенность, что на дипломатическом языке означает скорее растерянную, чем решительную позицию. «Обеспокоенность» Брюсселя означает, что реальная и единая дипломатическая позиция ЕС, которая дойдет до украинской власти по неофициальным каналам пока не выработана. Однако судя по отдельным комментариям представителей МИДов стран-членов ЕС (Германии, Швеции) Виктору Федоровичу уже можно попрощаться с Зоной свободной торговли и с безвизовым режимом. Помните, как в начале года Гарант во всеуслышание пообещал безвизовый режим до конца года? Ну что ж, одним невыполненным обещанием больше, одним меньше – какая разница. Даже если централизованная позиция ЕС окажется в итоге беззубой следует отметить, что соглашение о Зоне свободной торговли должны ратифицировать все парламенты стран-членов ЕС. Ввод страны в Шенгенскую зону также проходит по схоже процедуре. Как думаете, как проголосует Шведский парламент? А Норвежский? А Датский? Тут хоть все Межигорье распродай, а все равно на взятки не хватит. Кроме того, понятно еще кое-что. Банковая вряд ли ожидала такой жесткойреакции на арест Тимошенко со стороны США. Правительство США призывающее освободить Тимошенко – это очень опасный звоночек. И посол Америки, просящийся на нары к Тимошенко – то же не good. В воздухе запахло Угандой, так сказать. А если вспомнить какая страна де-факто контролирует МВФ, так вообще дурно становится. Потому что Тимошенко для США, как это не смешно звучит, небольшой, но фактор внутренней политики. Не зря ее так МакКейн выгораживает. Выборы президентские-то скоро, а американские украинцы – это по усредненным данным где-то миллион избирателей. Учитывая, что иногда вопрос о президентстве в США могут решить и 30 тысяч голосов игнорировать целый миллион потенциальных voters не стоит. И если эти граждане того хотят, то можно Виктора Федоровича немного и попинать.

Главный вывод какой? Вполне возможно, что до официальных санкций дело и не дойдет. Но вот повторить судьбу уголовнопреследуемого Кучмы Л.Д. разлива 2003 года Федорович вполне может. Будет кататься с зарубежными визитами в Беларусь и Китай. В принципе, понятно что нашему знатному пенькобежцу, другу всех гонщиков тот Запад до фени. Не зря же 150 миллионов дополнительных гривен вбухивается в ремонт крымской дачи.

Президенту и тут хорошо, в своем имении площадью в 600 тысяч квадратных километров. Но вот окружение-то у Папы другое. Оно-то ведь в августе любит бока свои погреть на Лазурном берегу, на Сардинии. В Монако на рулетке поиграть. А зимой в Давос на лыжи. Только там ведь себя и можно человеком почувствовать, не то что в быдлостане нашем отечественном. Но вот беда. Если власть частью которой ты состоишь начинает сажать политических конкурентов, то руку тебе могут в итоге и не пожать. Даже в Ницце и даже за твои деньги. Вспомните красочные истории о том, как от братьев Суркисов периода расцвета все мировые бизнесмены в Давосе бегали, чтобы руки им не дай бог не пожать, не скомпрометировать себя. Нет. Наша элита , начиная от Ахметов и заканчивая любым депутатом облсовета слишком много крови и пота потратила на то, чтобы на Западе от нее перестали шарахаться. И что теперь? Дать одному дваждынесудимому президенту все похерить? Ой вряд ли.

     1.Еще больше испортил отношения с Россией. Судя по реакции Москвы на арест Тимошенко, от поведения Януковича Кремль просто ох..ел. Именно ох…ел, другого слова и не подберешь. Понятное дело, конспирологи от журналистики вовсю развивают мысль о том, что дело Тимошенко – это такая хитрая игра наших доморощенных Макиавелли, путем которой они заставят Россию пересмотреть газовые соглашения. Иначе мы их разорвем! Напугали, как говориться, ежа голой задницей. Ведь разорвать газовые соглашения и так можно в любой момент. Самый честный Высший специализированный хозяйственный суд нужное решение вынесет с полпинка, аж от восторга захлебнется. Вопрос в другом – а как заключить новые соглашения? Насильно ведь Россию переподписать их не заставишь. Можно конечно забросить министра обороны и известного алкоголика Ежеля в глубокий кремлевский тыл с ящиком водки и партзаданием споить Путина до состояния белочки. Вот только кто кого перепьет – это вопрос. Все-таки ВВ — боец невидимого фронта, владеющей спецприемами отработанными на немецком шнапсе. Так что договор разорвать можно. И как следствие зимой получить от Кремля подарок под елочку в виде новой газовой войны. Европа очень обрадуется! То есть, арест Тимошенко ничем не помогает в газовых вопросах, а попросту и прямо вредит им.

         2.Сплотил оппозицию. В общем, тоже сценарий 2001-2003 годов разлива. После первого ареста Тимошенко и жестокого подавления акции «Украина без Кучмы» оппозиция вдруг поняла, что договариваться с властью бессмысленно – перечикает по одному. И резко сплотилась, выработала общую стратегию действий. Итогом этого всего стал 2004 год. В принципе, тоже самое начинается и сейчас. Арест Тимошенко поставил точку на всяких срединных оттенках. Теперь если ты зовешься оппозицией – ты во всем поддерживаешь Юлю. А если не поддерживаешь, значит никакая ты не оппозиция, а тварь продажная и дрожащая, пред властью пресмыкающаяся. При этом при всем арест Тимошенко поставил и точку на вопросе о том, кто же является лидером украинской оппозиции. Конечно же тот кто отсидел за «нашу и вашу» свободу, так сказать. И еще одно припротивнейшее последствие ареста – это сакрализация Юлии Владимировны. Как только она попадает в тюрьму, она становится далеким и идеальным мифом. Тогда как нынешние пацаны со своими Мерседесами, вертолетами и кортежами остаются живыми и осязаемыми во всех своих недостатках. И на этом фоне воспоминания о Тимошенко ее временах как о чем-то прекрасном и утерянном будут шириться по стране.

          3. И наконец самое главное. КАК БЫ СИТУАЦИЯ НЕ РАЗВИВАЛАСЬ ДАЛЬШЕ, ЯНУКОВИЧ ТЕРЯЕТ ВЛАСТЬ В 2015 ГОДУ. Это пожалуй самое главное последствие ареста Юлии Владимировны. Ведь по сути альтернатив у Януковича нет. Если Тимошенко под давлением общества и иностранных государств выходит на свободу, она делает Януковича в чистую. После таких-то мытарств. А если не выходит, у Януковича выигрывает Яценюк. По крайней мере  менно об этом говорят социологи, которые просчитав шансы Яныка на победу во втором туре 2015 года говорят, что Сеня сделает Гаранта примерно на 15%. Просто Виктор Федорович не понимает одной простой истины – заключение в тюрьме Тимошенко не заставит народ думать о нем лучше. Потому что реальность, данная этому народу в ощущениях, формирует образ власти и президента совершенно по независящим от критики Юлии Владимировны обстоятельствам. Народ судит президента по повышению цен и тарифов на фоне его самолетов и резиденций, по беспардонному поведению налоговой нагибающей бизнес, по хамскому рэкету силовиков , отбирающих  редприятия и по наглому поведению донецкой элиты, которая сама кажется поверила в то, что пришла «княжить и володеть» нами навечно. В этих условиях арест Тимошенко воспринимается уже не как отвлеченная внутриэлитарная разборка. Нет, в этом контексте арест экс-премьера  идится как один из элементов системной войны против собственного народа, которую сейчас развязал президент-«Пенек» со своей командой. А войну с народом пока что никто не выигрывал. 

Саша Серый, «ОРД»

http://ord-ua.biz/2011/08/11/goodbye-papa-pochemu-rasprava-s-timoshenko-tak-ili-inache-privedet-yanukovicha-k-poteri-vlasti-/?lpage=1

Вбогість пацанських політінформацій

Щойно прес-служба Партії [кількох] регіонів на своєму дуже офіційному сайті вмістила заяву під назвою "В чем обвиняют и за что судят Тимошенко" – цілком хуцпістську базгранину, де робиться спроба повчати занепокоєний специфічністю печерського судочинства Захід на теми, "незалежного правосуддя" та "об'єктивного судочинства". Подивившись на URL-адресу, треба визнати, що присутнє в тій адресі слово "politinform"цілком чесно відповідає стилю і змісту тексту, дискурсу совецьких політінформацій.
Залишаючи осторонь большевицький присмак заголовку, за котрим проглядається профіль сталінського прокурора Вишинського і всенародне засудження ворогів народу членами трудових колективів, дещо варто зацитувати і простежити, як регіонали "довго і велично", як писав сучасний український класик, сідають в калюжу.
"В любой демократической стране препятствия, чинимые правосудию, от кого бы они ни исходили, рассматриваются как тяжкое деяние" – пише невідомий або колективний писець з ПРУ – "хочется спросить тех европейских политиков, которые озаботились арестом Тимошенко: а как в ваших странах суд поступил бы по отношению к обвиняемой, которая угрожает судье и свидетелям, проявляет вызывающее неуважение к суду? Наверняка, суд принял бы адекватные меры".
Так, "наверняка". У якости безкоштовної правової допомоги регіоналам - адекватною мірою у цьому випадку є норма ст.185-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення, котра передбачає за "прояви неповаги до суду" штраф від двадцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і будь Родіон Кірєєв кваліфікованим і справедливим суддею, до того ж не позбавленим художнього смаку і почуття гумору, він би так з Тимошенко і поводився. А позаяк не так, то адекватности "наверняка" небагато.
Але повернемося до "незалежного правосуддя". Зацитую сповнену праведного гніву регіональну прес-службу ще:
"Тимошенко судят за то, что она в 2009 году подделала документы государственной важности. <...> В момент изготовления фальшивки экс-премьер-министр уже знала, что правительство Украины отказалось поддержать содержание написанных ею директив, потому что условия поставки и транзита газа, определенные в них, крайне невыгодны и дискриминационны для Украины.<...> Тем не менее, по указанию Тимошенко поддельный документ под названием «Директивы» был изготовлен. <...> Используя эту подделку, Тимошенко заставила руководителей «Нефтегаза Украины» подписать соглашение...".

"Отакоє от" (с), як казала колись, щоправда з іншого приводу, теперішня перша леді. Офіційний рупор правлячої партії вже сьогодні, до рішення суду і без рішення суду, все знає, категорично стверджуючи те, що може встановити лише суд. При тому за ст.62 Конституції України "особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, <...> доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Будь-яка особа, у т.ч. і Тимошенко, як би до неї не ставитися і як би від неї не смикало Богословську, Герман, Портнова, Калашнікова, а чи й лічно дорогого Віктора Федоровича.

Бо правильно каже ПРУшний писець, намагаючись, слід думати, дотримуватися єдино правильної генеральної лінії укоханої партії і тут же знімаючи з укоханої партії споднє:"никто – ни политики, ни средства массовой информации, ни различные организации, – не имеют права оказывать давление на суд". Ніхто – ні писець, ні партія, ні навіть лічно дорогий.

Відтак Тимошенко має підстави потішити себе позовом до ПРУ і через прогнозовані рішення печерських та інших судів прямувати до Європейського суду з прав людини, а регіонали, своєю чергою, вкотре показово і публічно висікли самих себе, зокрема і перед"европейскими политиками" і перед тими ж США, пожурити які у ПРУ мабуть не вистачило сміливости. 

Не вперше, звісно, висікли і, нема сумнівів, що не в останнє. Але маю ще одне запитання до регіональних невдах-агітпропників, зовсім не риторичне, і якщо воно виявиться для них заважким, можна проконсультуватися у Пшонки, Лавриновича, Портнова чи ще котрогось з професіоналів.

Увага, запитання. Якщо така-сяка Тимошенко "подделала документы" і за це її"обвиняют и судят", то як кваліфікувати систематичну, системну, привселюдну фальсифікацію голосування чечетовокерованими верховнорадянськими кнопкодавами-багатоверстатниками, вкупі з Януковичем-молодшим, а також – увага – постійне підписування лічно Віктором Федоровичем, (за легендою - "гарантом Конституції") нікчемних папірців, не прийнятих відповідно до легітимної процедури, але чомусь званих законами? Агов, мудрагелі!
Олександр Северин, к.ю.н. http://maidan.org.ua/static/mai/1312892733.html Для невіруючих посилання на оригінал РигАналів. http://www.partyofregions.org.ua/ru/news/politinform/show/4819

Діаспора про українську владу - виступ канадського політика

Виступ на мітингу в Торонто Бориса Вжесневського - канадського політика, який тричі був членом парламенту.

Якщо дуже коротко підсумувати почуте, громадяни Канади – як українського походження, так і інші, стривожені антидемократичними процесами в Україні, а особливо необґрунтованим та протизаконним арештом лідера опозиції Юлії Тимошенко. Промовці підкреслювали, що нинішня влада в Україні перейшла межу, за якою вона повинна відчути одностайний спротив як українців, так і міжнародної спільноти. Солідарність з загроженою українською демократією висловили представники всіх основних політичних партій Канади – консерватори, нові демократи і ліберали. Від кожної з цих сил виступили представники – депутати Парламенту Канади. І всі вони були одностайні в осуді дій Януковича і його поплічників. Одним з перших виступив депутат Тед Опіц, який висловив повну підтримку громаді українців Канади, щоб підняти питання стану демократії в Україні на міждержавному рівні. 

Особливо тепло присутні зустріли промову депутата парламенту Пеггі Неш, яка згадала свою участь у якості спостерігача на виборах в Україні та порадила українським людям до кінця відстоювати своїх лідерів і не дати себе обдурити на майбутніх виборах, за якими особливо пильно слідкуватиме як Канада, так і вся міжнародна спільнота. Їй кілька разів спонтанно плескали та з ентузіазмом відповіли на фразу, сказану по-українськи «Слава Україні і Слава Канаді» - «Героям слава». 

Виступ колишнього члена парламенту Бориса Вжесневського викликав бурхливі овації та скандування «Юлю – на волю, Януковича – на нари». До речі, раз-у-раз машини, які проїжджали повз мітингуючи, сигналили на знак підтримки, хоч навряд чи це були водії-українці, скоріше будь-які інші канадійці, свідомі щодо загрози червоного реваншу у Східній Європі. 

На завершення виступав цілком молодий керівник Конгресу Українців Канади провінції Онтаріо Іван Бейкер, який закликав усіх стати одностайно на захист свободи і демократії в Україні, переступивши через особисті симпатії і антипатії, належність до однієї чи іншої політичної сили, тому що сьогодні свободи слова, демократії і справедливості в Україні потребують не окремі особистості такі як Тимошенко чи Луценко – це потрібно для вільного розвитку кожній особі і всім народам на землі. 

Після всіх виступів коротке слово взяв Генконсул України Олександр Данилейко, який попри свій статус, який не дозволяє оцінювати дії власної держави, запевнив присутніх, що всі звернення, думки, побажання української громади вони не лише передадуть владі в Києві, але й старанно опрацюють, проаналізують та використають у роботі. Найголовніше завдання консульства – максимально підтримувати зв’язки з українською громадою, плекати їх і розвивати. Він говорив настільки м’яко і дипломатично, що навіть не почув у відповідь характерного «Ганьба!», яке готове було зірватися і прямо-таки висіло в повітрі. 

В кінці, близько 8 години вечора мітингувальники напрочуд чисто і злагоджено виконали Гімн Канади «О, Канада», а потім і «Ще не вмерла…». Акцію фіксувало кілька журналістських телекамер, багато хто знімав цю подію просто для себе. Що зробив і я, то ж пропоную вашій увазі кілька фотографій. 

З Торонта Микола Сварник, Львів, Україна 

Відозва, поширена Канадським комітетом «Сприяння демократії в Україні» 

Ми, українці Канади, які майже сотню років боролися за волю України і наближали День її незалежності, вимагаємо наступне: 

Повернути Україні демократичні свободи 
Дбати про добробут своїх громадян а не про власне збагачення Провести в Україні справжні реформи а не займатись їхньою імітацією 
Боротьбу з корупцією розпочинати з себе, зокрема віддавши державі Києво-Межигірський історичний комплекс. 
Звільнити з посади міністра-україноненависника Д.Табачника Зупинити вибіркове кримінальне переслідування, звільнивши всіх політичних в’язнів, передовсім Ю.Тимошенко. 
У випадку консервування владою нинішньої ситуації в Україні або її погіршення ми, українці Канади, всіма демократичним засобами сприятимемо усуненню від керівництва державою нинішнього антидержавного , антинародного, антиукраїнського, антидемократичного режиму В.Януковича 

Канадський комітет «Сприяння демократії в Україні» 

Canadian Group for Democracy in Ukraine

Роман Сердюк: Тимошенко-состав преступления.

Ещё неделю назад я даже не мог подумать о том, что Юлия Тимошенко окажется той самой последней баррикадой на пути к хаосу правосудия и беспределу . Тем не менее, последняя надежда на справедливый, беспристрастный суд в нашей стране пала жертвой личной мести и политических амбиций.
Ни для кого не секрет, что в деле Тимошенко помимо юридической составляющй есть политическая. Юридическую сторону, в связи с объёмом информации так же следует разделить на две части — материальную и процессуальную. Однако давайте, как говорится, начнём с хорошей новости...
Новость хорошая: материально-юридическая сторона.
В данном разделе, поскольку я не имел возможности ознакомиться с материалами уголовного дела, буду оперировать теми фактами, которые известны из СМИ. И так...
Согласно ч. 1 ст. 2 Уголовного кодекса Украины основанием для уголовной ответственности является деяние, которое содержит в себе состав преступления, предусмотренного этим же кодексом.
Любое преступление имеет чётко определённые признаки и состав. К признакам преступления относятся: общественная опасность, виновность, уголовная наказуемость. В состав преступления входят: объект, субъект, объективная и субъективная стороны.
Тимошенко инкриминируют ч. 3 ст. 365 УК Украины - «превышение власти или служебных полномочий, то есть умышленное совершение должностным лицом действий, которые явно выходят за рамки данных ему прав или полномочий, если они нанесли существенный ущерб охраняемым законом интересам и повлекли тяжкие последствия».
Давайте представим себя немножко юристами: прежде всего прокурорами и попробуем «натянуть» действия Юлии Владимировны в январе 2009 года на признаки и состав этого преступления. Начнём с лёгкого.
Субъект преступления. Субъектом преступления по ст. 365 может быть только должностное или служебное лицо, наделённое властными или служебными полномочиями. Несомненно, согласно Постановления Верховной Рады Украины № 7-VI от 18 декабря 2007 года Юлия Тимошенко являлась на момент совершения своего преступного деяния должностным лицом, наделённым властными полномочиями — Премьер-министром Украины.
Объектом данного преступления являются общественные отношения в сфере служебной деятельности, а именно ограниченность и чёткость власти или служебных полномочий должностного лица, разграничение ветвей власти, предусмотренное ч. 2 ст. 19 Конституции Украины, в которой чётко закреплено, что органы государственной власти, их должностные лица действуют исключительно в рамках и способами, установленными законодательством. По версии Прокуратуры, подписание директив Премьер-министром посягает на эти общественные отношения, но об этом дальше.
Субъективная сторона этого преступления характеризуется умышленной формой вины. Умысел бывает прямым (желание наступления общественно-опасных последствий) и непрямым (желание самого совершения преступления и безразличное отношение к последствиям). В соответствии с постановлением о привлечении Юлии Тимошенко в качестве обвиняемой, её умысел был непрямым — она желала «создать себе позитивный имидж эффективного руководителя государства (а кто не желал из политиков?) который смог разрешить «газовый кризис» в отношениях с Российской Федерацией и одновременно доказать свои предыдущие утверждения о необходимости устранения с газового рынка как посредника в поставках природного газа в Украину компании «РосУкрЭнерго АГ». Таким образом для Прокуратуры и лично для Нечвоглода очевиден мотив этого умышленного преступления — создать позитивный имидж эффективного руководителя. Именно потому, - считает Прокуратура, - она и решила любым, в том числе и преступным способом (вот он Вам - непрямой умысел) заключить этот явно невыгодный контракт «Нефтегаза» с «Газпромом».
Что? Возникает ощущение что что-то у нас, прокуроров, «не натягивается»? Ах! Ну да, конечно же! Вот оно что: «...преступным способом заключить явно невыгодный контракт...» чтобы (внимание!) «...создать себе позитивный имидж эффективного руководителя государства...». Господин читатель, даже если Вы не юрист, то Вам не нужно объяснять прописную истину: чтобы показать себя эффективным руководителем, нужно заключить выгодный контракт! С тем же успехом можно сказать что-то типа: «...желая показаться хорошим, эффективным дворником Фёдор Иваныч неделями не убирал листья, намеренно оставлял бумажки и бутылки, разбросанные по всему двору...» Абсурдом не пахнет? Что-то мотив и умысел господ прокуроров разваливается... Ну да лано, мы с Вами, господа читатели, прокуроры беспристрастные. Мы идём дальше...
Объективная сторона любого преступления характеризуется событием, местом, временем деяния и прочими обстоятельствами, необходимыми для квалификации поведения субъекта как преступления.
Преступление, предусмотренное ч. 3 ст. 365 УК Украины характеризуется следующими обязательными объективными признаками:
полномочия должностного лица должны быть чётко определены;
должностное лицо должно выйти за рамки установленных законом полномочий;
выход за рамки установленных полномочий должен быть явным;
должен быть нанесён существенный ущерб интересам;
должны наступить тяжкие последствия.

Преступный характер деяния, предусмотренного данной статьёй УК выражается в том, что должностное лицо совершает действие, явно выходящее за рамки предопределённых ему полномочий, например даёт распоряжения, на которые не распространяется его компетенция (прямо не предусмотрено в должностной инструкции, законе, регламенте и т. п.), даёт распоряжение лицу, не являющемуся его подчинённым, принимает лично решение, которое относится к компетенции коллегиального органа.

Давайте попробуем разобраться, было ли превышение полномочий...

Как известно из всё того же постановления о привлечении в качестве обвиняемого, в основе объективной стороны обвинения лежит тот факт, что Юлия Тимошенко, пребывая 19 января 2009 года на переговорах в Москве самолично подписала и передала председателю НАК «Нефтегаз» Олегу Дубине директивы на заключение контракта. Как стало известно из показаний самого Дубины, он передал эти директивы министру топлива и энергетики Юрию Продану, тот их завизировал и вернул Дубине.
Для того, чтобы разобраться где здесь превышение полномочий, нужно ответить на следующие вопросы:
Что вообще такое Директива? Согласно Большому юридическому словарю, директива — это обязательное для исполнения указание вышестоящего органа или должностного лица подчинённому органу или должностному лицу.
Согласно Регламенту Кабинета министров, одной из форм распоряжения является директива. Директива принимается Кабмином, как указание, дающе полномочия на переговорах природной государственной монополии (которой является «Нефтегаз»), если та выступает от имени Украины. На переговорах в январе 2009 года от имени Украины выступал Премьер-министр, а Дубина выступал от имени самой монополии.

Были ли необходимы директивы Кабинета министров Украины? В соответствии всё с тем же регламентом, директивы Кабмина нужны, если монопольная компания выступает от имени государства. Но, как уже было сказано выше, от имени государства выступала Юлия Тимошенко. Олег Дубина боялся ответственности, которая ложилась на всю украинскую делегацию на переговорах и потребовал от Тимошенко письменного распоряжения на подписание «газового контракта». Юлия Владимировна оформила это распоряжение в виде директивы Премьер-министра министру топлива и энергетики (о чём свидетельствует виза Ю. Продана на оригинале директивы).

Имела ли право Тимошенко подписывать директивы? Исходя из полномочий Премьер-министра Украины по состоянию на 19 января 2009 года, Юрий Продан был непосредственным подчинённым Юлии Тимошенко. Она имела право давать ему указания в любом виде: устно, письменно, оформляя это в виде виз на документах и отдельными документами, перечень которых не был регламентирован, а значит она имела право называть свои распоряжения как угодно. Дубина же был непосредственным подчинённым Продана и был обязан выполнять распоряжения министра. Распоряжение Ю. Продана было оформлено в виде визы на директиве Премьер-министра.
Исходя из обвинительного заключения Генпрокуратуры, часть текста которого стала известна из публикаций в «Украинской правде”, Юлия Тимошенко умышленно подписала директивы, зная, что полномочия по их утверждению лежат на Кабмине, чем якобы подделала директивы Кабмина.
Согласно свидетельству того же Дубины и других свидетелей, они восприняли эту директиву именно как распоряжение Премьер-министра, а не Кабинета Министров Украины, что означает практически следующее: не важно как это называлось, но это было распоряжением Премьер-министра, а не КМУ, а значит Тимошенко ничего не подделывала. Также, по выводам Национального института Государства и права им. Корецкого, директивы, подписанные Юлией Тимошенко нельзя воспринимать, как директивы Правительства. Лично я, как юрист толкую это так: данный документ не имеет ничего схожего с директивами Кабмина, а значит не является подделкой оных.
Так же, по мнению Нечвоглода, превышение полномочий состояло в том, что Юлия Владимировна передала свои указания непосредственно Дубине, на что не имела права.

Действительно, Олег Дубина не был подчинён Премьер-министру непосредственно, однако, исходя из свидетельства Юрия Продана и самого Дубины получается, что Тимошенко передала директивы Продану через главу «Нефтегаза», но ни коим образом не давала указаний НАКу непосредственно (иначе, откуда бы взялись визы министра топлива и энергетики на этих документах). Раз Юлия Владимировна передала директивы Продану (пусть и через Дубину), следовательно она проучила ему довести содержание этих указаний до своего подчинённого, что он и сделал, поставив свою визу.
Хочу подчеркнуть, что данное преступление имеет материальный состав. То есть для того, чтобы квалифицировать действия с точки зрения этого преступления, необходимо доказать наличие общественно опасных последствий, а так же прямую причинно-следственную связь между этими последствиями и действиями подозреваемого.
По обвинительному заключению и постановлению о привлечении Тимошенко в качестве обвиняемой можно выделить две составляющие ущерба государства, нанесённых действиями Юлии Владимировны.

Во первых, это ущерб, понесённый компанией «УкрТрансГаз» в связи с подорожанием закупочной цены технического газа. Как известно, для нормального функционирования газотранспортной системы и транспортировки газа по ней, нужен, так называемый, технический газ. Обвинение в данном эпизоде основывается на том, что «УТГ» закупал газ у «РосУкрЭнерго» в 2008 году дешевле, чем в 2009. Однако, как я уже писал выше, для квалификации преступления по тяжким последствиям необходима прямая причинно-следственная связь между деянием и последствием. Казалось бы: подписан контракт, согласно которому газ продаётся дороже, но я хотел бы спросить: при чём здесь «РУЭ» к НАК«Нефтегаз»? Ведь газ стал дороже именно для НАКа, а не для «РУЭ», 50% акций которой пренадлежат российскому «Газпрому», а технический газ вообще поставляется из собственных хранилищ в Украине, которые никакого отношения к русскому газу, полученному после контракта не имеет.
Во вторых, ущерб исчисляется в «излишних затратах» НАК «Нефтегаз» в связи с возрастанием цены со $179,5 за 1000 кубометров в 2008 году до $ 232,8 в 2009. Тут я хочу задать вопрос читателю: хоть один Премьер-министр за 20 лет независимости договорился о снижении базовой цены на газ? Можете просмотреть и перечитать все контракты по поставкам газа в Украину — напрасный труд, но полезный. Все Премьер-министры, подписывавшие газовые договора, нанесли подобный «ущерб» государству. 
Помимо этого следует задать вопрос: какая альтернатива стояла перед тогдашним Премьер-министром Украины? Давайте представим на минутку, что было бы, если бы это газовое соглашение не было подписано вообще? Остановка предприятий газовой отрасли и газопотребляющих производств — раз. Остановка ГТС (и поставок газа в Европу), а значит поломка или замерзание участков трубопровода — два. Прекращение газового отопления для населения Украины — три... Морская фигура на месте замри! Весёлая получается картина — ущерб в сотни миллионов долларов за недели вынужденной газовой забастовки. Да, газа в хранилищах хватало ещё на недели три, но что было бы потом? И, к тому же, у меня нет сомнений, что после этого базовая цена была бы не 450, а 600 долларов за 1000 кубов! Можно ли считать потери НАК «Нефтегаз» в таких условиях неоправданными? Почему-то ни прокуроры, ни суд этих вопросов свидетелям не задавали.

Следует так же отметить, что в данный момент с юридической точки зрения никакого ущерба государству со стороны Тимошенко нет. Об этом в своих свидетельских показаниях заявил заместитель начальника департамента Минэнерго Константин Бородин. Хотя сначала он утверждал, что «Справка комиссионной проверки отдельных вопросов хозяйственной деятельности НАК«Нефтегаз» за период с 01.01.2008 по 31.12.2010 г.г.» содержит сведения об убытках, причинённых государству, однако потом признал, что речь идёт о «дополнительных затратах», но никак не об ущербе.

Выводы в двух словах:

Умысел и мотив Юлии Тимошенко основывается исключительно на внутреннем убеждении следователя, а значит не доказан.

Объективная сторона преступления рассыпается на глазах, поскольку нет прямых доказательств двух квалифицирующих признаков: самого события превышения полномочий, а так же тяжких последствий в виде причинённого государству материального ущерба.

И пока Вы, дорогой читатель, пытаетесь переварить всё вышесказанное, за Вашей спиной развивается что-то страшное, грустное и политическое... Присмотритесь внимательнее! Вдруг, пока судят Тимошенко, кто-то ещё откусил себе кусочек государственной дачи, приватизировал заводик «на халяву» или погасил долги своей архиважной для налогоплательщиков фирмы за бюджетный счёт?

Роман Сердюк, юрист, правозащитник, общественный деятель, Днепропетровск

у статті були використані матеріали, розміщені на Українській правді та Корреспонденті
http://maidan.org.ua/static/mai/1312881068.html

Якщо зараз думати"моя хата з краю", то затра будемо жити в зоні

Лідер "Батьківщини" Юлія Тимошенко заявляє, що Україні зараз потрібна допомога сильних демократичних держав. Про це вона сказала у відеозверненні у перерві у засіданні Печерського суду у середу. Тимошенко подякувала за підтримку всім країнам, їхнім лідерам, парламентам, українській діаспорі і окремим об'єднанням, які висловили їй підтримку.

Вона переконана, що уряди демократичних країн допомагають Україні, оскільки розуміють, що "країна зараз опинилася на межі: або вона звалиться в повний авторитаризм, який межує з диктатурою, або ми все ж таки будемо здатні вийти з цього".

"Я думаю, що якраз всі, хто сьогодні робить заяви, в першу чергу, думають про майбутнє України і захищають Україну. Я їм безмежно за це вдячна, тому що Україні сьогодні потрібна допомога сильних демократичних держав", - сказала Тимошенко.

Вона також вважає, що зараз настав вирішальний момент і для українського суспільства.

"Якщо зараз частина українського суспільства буде відмовчуватися – не по відношенню до мого арешту, а по відношенню до руйнації ключових засад побудови демократичної країни, якщо хтось захоче відчути, що його хата з краю, то потім ми всі будемо жити не у вільній країні, а в зоні, яка жодній людині щастя принести не зможе", - сказала Тимошенко.

"Тому сьогоднішня боротьба – не за звільнення Тимошенко, а за звільнення України від окупації, від мафії, корупції, несправедливості, жорстокості, беззаконня", - додала вона.

Українська правда

Арешт Юлії Тимошенко! Відео факти. Дивись Україно! .

Перед читанням вироку Родіоном Кірєєвим в суді над Юлією Тимошенко

Юлію Тимошенко збираються виводити на вулицю (в кінці матюки) Тимошенко садять в автозак

Беркутівці розштовхують людей і виводять Юлію Тимошенко, обступають та супроводжують екс-премьєр-міністра в автозак, істерики, паніка

Репортаж 5 каналу з місця подій, де відбувся арешт екс-премьєр-міністра Юлії Тимошенко

Вигляд з даху над Бесарабською площею на панораму арешту Юлії Тимошенко, натовп людей біжить з натовпом Беркуту, що супроводжує автозак з Юлією Тимошенко

Freedom house: тимошенко хочуть змусити мовчати

Freedom House висловлює своє обурення з приводу арешту українського екс-прем'єра і лідера опозиції Юлію Тимошенко і закликає до її негайного звільнення.

Про це говориться в офіційній заяві організації.

"Це дія, в якій відсутній будь-який авторитет, як в очах міжнародного співтовариства, так і серед багатьох українців. Це останній раунд у невпинному переслідуванні уряду Юлії Тимошенко та інших провідних політичних опонентів", - вважають в організації.   Freedom House зазначає, що "сам процес (над Тимошенко) був затьмарений серйозними порушеннями процедури".

"Суд відмовив Тимошенко в юридичному представництві в двох випадках: провели розгляд без неї або без присутності її адвоката. Більше того, українське законодавство не дозволяє, щоб такі скарги надавалися в той час коли допитують свідків", - нагадали в організації.

"Ми завжди були тієї думки, що правову кампанію проти Тимошенко представляє неправильне використання судових розглядів, щоб чинити тиск на опозиційних політиків", - сказав Девід Крамер, президент Freedom House.

В організації зазначають, що процес "зміцнює розуміння того, що нинішня адміністрація вибірково переслідує Тимошенко з метою примусити її замовкнути".

"Для Сполучених Штатів та Європейського Союзу, щоб Україну бачили як надійного партнера, Україна повинна зробити більше, щоб продемонструвати свою прихильність верховенству права і покласти край таким помилковим розглядам", - наголошується в заяві.

http://www.pravda.com.ua/news/2011/08/5/6456897/

Карта Давня Україна-Русь (V-X ст.)

     Автор карти історик Святослав Семенюк, який вивчає і досліджує тему давньої української історії протягом 30-ти років (останні його книги: "Український путівник по Словаччині", "Український путівник по Польщі").    

Історія України V-Xст. навмисно замовчувалась, т.я. в часи нашої бездержавності сусідні народи попросту її присвоїли. Немає матеріалів про цей період і в музеях Незалежної України. На карті зображено територію, яку заселяли давньоукраїнські племена в V-X століттях, що за площею майже втричі більша сучасної України. Охоплювала ця територія межі повністю чи частково 14-ти теперішніх держав: Словаччини, Молдови, Білорусі, 90% Румунії, 80% Чехії, 75% Угорщини, Пд. і Сх. Польщу, 10% Латвії, 20% Естонії, по 5% Австрії, Німеччини , Литви; Зх. Росію з Таманським півостровом, Україну (без Донецької, Луганської обл. і частин областей Запорізької, Херсонської, Харківської, Кримської).

 Перша давня українська держава того часу утворилась у 476 році на території сучасної Зх. Угорщини і проіснувала до 886 року, майже до самого приходу мадярів з Уралу. Княжили тут русини Одоакр, Добрента, Прибина, Коцеля. У 479-493рр. русини захопили Рим і проголосили Одоакра римським імператором.    У 627р. виникає ще одна  раукраїнська держава Велика Хорватія (Горватія) на територіях сучасних земель Зх.України (Львівська, Тернопільська обл. без Пн., Ів-Франк., Закарпатська обл, Зх.Чернівецької обл.), Пн. Румунії, Пн.Угорщини, Словаччини, Чехії без кр.Зх., Пд.Польщі. Свого розквіту Велика Хорватія досягла за династії Славників (955-995рр). 

    На всій території Великої Хорватії зустрічаються праукраїнські назви поселень з коренем "Рус" чи ін. (Бухарест був Дубовиця, Прага - Пороги, Ляйпціг- Липсько, Печ-П'ять Церков, Братіслава-Преславль, Дебрецен-Доброчин). Укр.племена часто мігрували в межах Давньої України: Бойки (до XIст.жили на терит.суч.Німеччини), Дуліби (Пн.Львівщини) - з VIcт. в Зх.Чехії, Уличі (Центр.Україна) - до XIIIст. в Румунії, Радимичі (з XIст. з Польщі до Білорусі), В'ятичі (з XIст. з Польщі до Росії).

Доповнення

Фонд “Україна – Русь” пропонує Вашій увазі карту “Давня Україна – Русь V – Х ст.”, яку цілком можна було би назвати також і “Забута Русь”. По великому рахунку це - не просто карта, а призабутий з часів Нестора - літописця погляд на процес становлення та еволюцію українства, введення у науковий обіг більшої половини нашої давньої історії ще до появи Київської Русі.   Доля українського народу склалася так, що становлення нашої історичної науки відбулося в момент втрати власної державності і, мимоволі, ця історія стала складовою частиною більш досвідченої польської, австрійської, чеської, угорської а, тим більше, російської історіографії з усіма негативними наслідками, що випливають з цього факту. Українські вчені здобували освіту переважно в університетах Кракова, Варшави, Відня, Будапешта, Петербурга, Москви. Їм змалку втовкмачували в голову, що усе руське це – тільки російське, що Прабатьківщина Русі не на Дунаї, як це твердив Нестор, а на сході, в Азії, десь у степах чи навіть біля Уралу, тобто, якомога ближче до центрів етногенезу росіян. Така концепція цілком влаштовувала також і західну історіографію, особливо тих держав, на території яких, власне, і були написані перші сторінки української історії. Українське минуле цих земель або ретельно замовчували, або, користуючись тим, що населення в давні часи сприймалося ззовні не за етнічною ознакою, а за приналежністю до тієї чи іншої конкретної держави, вміло привласнювали, елементарно роблячи з білих хорватів, дулібів, бойків, бужан та волинян угорців, чехів, поляків чи румун.     Особливо панічно боялася концепції Великої України радянська історіографія, яка заполонила розум українців своїми численними “Історіями УРСР”. Поступово відбулося зміщення акцентів з історії українців як етносу на значно більш обмежену в своїх історичних рамках історію української державності. Поза історичним аналізом залишилися не тільки Холмщина, Надсяння, Лемківщина, Підляшшя, Пряшівщина, Марморощина, Добруджа, Лугош, Південна Буковина та Берестейщина, але і менш відомі широкому загалу землі, колонізовані у свій час як на заході, так і на сході давньоукраїнськими племенами (Паннонія, Волощина, Волоська Моравія, Біла Хорватія, Мала Польща, Надбужанщина, Сувальщина, Новгородщина).  Сумарно, уся ця територія значно перевищує територію сучасної української держави і там ще й тепер проживає не менше етнічних українців, ніж у самій Україні.     Таким чином, в результаті, на сьогоднішній день, ми маємо лише напів – історію, напів – правду, а напів – правда, як відомо, - те саме, що і неправда.   Найбільш небезпечною ситуацією для нас є та, що з нашої історії повністю випав її найбільш ранній період, саме той етап, коли формувався генотип українства, його характер і менталітет, закладалися основи усього того, що визначає умови його існування і розвитку не тільки в наші дні, а навіть і в далекому майбутньому. Як неможливо побудувати графік без вихідних координат, так само неможливо зрозуміти природу та алгоритм розвитку етносу без ретельного вивчення його перших кроків. Ми ж починаємо нашу історію з Київської Русі, тобто лише з ІХ ст., в той час як антропологи та лінгвісти вже давно визначили, що слов'янський архетип, а в ньому, поза усяким сумнівом, також і праукраїнці, тобто предки сучасних українців, існував ще з VІІ ст. до н. е., тобто, ще за 1500 років до виходу на історичну арену Києва.   В результаті, історія нашого етносу є спрощеною більш ніж наполовину, з неї викинуто усе те, що стосується Центральної Європи, а раз так, то справжньої своєї історії ми не знаємо по сьогоднішній день і зрозуміти місце українства в сім’ї не тільки індоєвропейських, а навіть і слов'янських народів нам тепер надзвичайно важко. Ось чому ми не можемо усвідомити собі багатьох проблем та загадкових обставин формування української нації, деякої різниці менталітетів між українським сходом і заходом, що, час від часу, неодмінно дає про себе знати, духовної орієнтації одних на Рим, а інших на Москву, вражаючого уяву космополітизму її панівної еліти, але, разом з тим, і неймовірного потягу нашого народу до наукових знань, краси та пісні, наявність надзвичайно багатого фольклору, вроджене прагнення до демократії та справедливості  Однією з основних причин такого нехтування усім, що мало місце до ІХ ст., є те, що навіть у шкільних підручниках як альфа і омега не був висвітлений процес змін в ході тривалої історичної еволюції назви нашого етносу і, як результат, вже не тільки в Європі, а й мешканці Донецька чи Луганська під словом “руський” давно вже розуміють не Україну та українців, а виключно росіян і Росію, а щодо “русского языка”, то ніхто навіть і гадки немає про те, що це історична назва саме української мови, а не російської.   Цей досить успішний досвід історичної фальсифікації з боку Москви і явну слабину у цьому питанні української історіографії та української інтелектуальної еліти моментально усвідомили і взяли собі на озброєння усі вороги, які працюють на знищення українства не тільки в сусідніх державах, а навіть і в середині країни, прикладом чого є, наприклад, інспірований ззовні рух русинів на Закарпатті.     Крім того, ця карта виходить у світ саме в той час, коли європейська бюрократія знову опустила “Залізну завісу” перед Україною та українцями, завзято стримує вступ нашої держави до європейського співтовариства і навіть ставить під сумнів її належність до Європи, коли деякі пихаті випускники Сорбони чи Оксфорду без жодної іронії говорять про гідний внесок мусульманської Албанії у розвиток європейської цивілізації та про її “святе” право на вступ до ЕС, одночасно відмовляючи в цьому праві Україні – Русі з її тисячолітньою традицією європейської культури та християнства.  Поза усяким сумнівом це – надзвичайно короткозора і недолуга політика. Захід вже програє від того, що запустив до своїх країн цілу армію представників мусульманського світу і, одночасно, зачинив свої двері перед українцями, які здатні не тільки безболісно інтегруватися в європейське співтовариство, а і самі є безпосередніми творцями і носіями західної цивілізації.  Ось чому подібні дослідження, які присвячені проблемі минулого українства в Європі, на сьогоднішній день як ніколи є надзвичайно актуальними. Ми нарешті маємо зрозуміти, що українці не тільки були постійно присутніми в Європі, але руками і розумом наших талановитих родаків творили цю унікальну цивілізацію, незважаючи навіть на те, що найбільша увага нашого етносу, основний масив якого з плином часу дійсно вже був зосереджений переважно на території Україні, мало не ціле тисячоліття була спрямована на боротьбу із кочовими ордами, які постійно мали намір перетворити увесь цей квітучий європейський рай на свій занедбаний караван – сарай. http://duhvoli.com.ua/index.php?fond=5#

Чешские режиссеры сняли документальный фильм об УПА

Над фільмом працювала група чеських фахівців - істориків та публіцистів.Головними його героями є учасники Другої світової війни - вояки Українськоїповстанської армії, а також багато свідків - українські, чеські, словацькі. Фільмрозкриває широку панораму подій - від перших боїв УПА до рейдів черезСловаччину і Чехію і еміграцію окремих формувань на Захід.

http://news.dt.ua/articles/85041

Росія хоче «перезаснувати»... Росію

«Прихопивши» й нашу Історію. Тому що «погано лежить»?
2 серпня у старовинному місті Володимирі

(тому самому, котре в ХІІ — ХІІІ століттях було центром потужного князівства, керованого Андрієм Боголюбським та Всеволодом Велике Гніздо) президент РФ Дмитро Медвєдєв виступив перед відомими представниками російської історичної науки. У висловлюваннях Медвєдєва є чимало цікавого й для нас, українців, через що «День» не може оминути їх своєю увагою. Не будемо зосереджуватись зараз на його філологічних вправах (треба російською говорити «на Украине», а не «в Украине» — у зверхньому стилі поправив президент чергову промовицю), на що мало не передусім звернули увагу деякі ЗМІ та політики. Поговоримо зараз про речі більш суттєві, й не тільки в науковому, а й політичному аспектах.

Дещо раніше російський президент підписав указ, на важливості якого він неодноразово наголошував на цьому заході. Йдеться в цьому документі про (дослівно) «відзначення 1150-річчя російської державності» (не руської, не києво-руської, не давньоруської, а саме російської — тільки так!). Тобто стара,сумнозвісна «звичайна схема руської історії» імені Карамзіна, Погодіната Соловйова, здавалось би, давно вже розбита вщент Михайлом Грушевським, а ще раніше — Михайлом Максимовичем, — ця схема «живе й процвітає» у високих кремлівських колах, піднята знову на щит і офіційно схвалена указом президента. Нагадаємо читачам, що згідно з цією схемою вибудовується прямий ланцюг історичної спадкоємності: Київська Русь — Московська держава — Російська імперія — СРСР — сучасна Російська Федерація. України тут за визначенням немає. Щоправда,  «братнім» народам — українцям та білорусам — «милостиво» пропонуєтьсявзяти участь у святкуванні неоімперського псевдоювілею; очевидно, теорія «спільної колиски» теж береться на озброєння, коли треба «підсолодити» великодержавну пігулку і той образливий ефект, який вона справляє на «братів». Втім, беручи до уваги, що наше теперішнє політичне керівництво (освічена його частина) мало не повністю поділяє теорію «спільної колиски» східних слов’ян — Київської Русі, то реакція, цілком можливо, з боку України буде позитивною...Цікаво, що пан Медвєдєв неодноразово у вельми позитивному контексті згадував помпезне святкування так званого «1000-летия России», організованого 1862 року імператором Олександром ІІ. Нагадаємо: це той самий монарх, який скріпив своїм підписом

Валуєвський циркуляр (1863 р.) та Емський (1876 р.) указ, де з прямотою артилерійської гармати стверджувалось: ніякої української мови не було,  немає й бути не може! Однак це справа влади та російських науковців — які історичні міфологеми конструювати задля, як висловився президент РФ, «інтелектуальної, економічної та національної консолідації». Щоправда, зауважимо, тут трапився конфуз: у Володимирі Д. Медведєв зі здивуванням прочитав написи на історичних пам’ятках, згідно з якими це місто, справді колиска майбутньої державності Московії, було засновано не українським (переяславським, згодом — київським!) князем Володимиром Мономахом у 1108 році, як було насправді, а, виявляється, князем Володимиром Святославичем, Хрестителем Русі, між іншим, теж київським володарем, ще на сто років раніше. Це буде виправлено, втім, головне полягає в іншому: українську національну свідомість, нашу ідентичність давно вже слід очистити від таких схем, що навічно замуровують нас у стіну «Русского мира». В цьому й полягає політичний аспект проблеми: адже відома концепція Патріарха Кирила (в її «духовному» варіанті) та Дмитра Медведєва й Володимира Путіна (у варіанті «світському», державницькому) розробляється, пропагується та щосили поширюється не для уточнення минулого, а для забезпечення потрібного Кремлю майбутнього! А що може Україна протиставити політиці в стилі спецоперацій, цим зазіханням на ідентичність? Очевидно, що Росія (точніше, її керівництво), прагнучи стати національною державою, «консолідуватись» у такий спосіб, морально й політично готова прихопити те, що «погано лежить», а саме — українську ідентичність та історичну самосвідомість. У реаліях сьогодення (духовність і культура розглядаються як щось «зникомо мале» за значенням, яскравий приклад чого — сумна доля Музею історії Києва; масова історична свідомість живиться імперськими міфами та дешевими «державницькими» серіалами з Москви) українська історія фактично стає легкою здобиччю. А це означає, що всіх нас мають намір позбавити «національного паспорта». Влада ж, неначе навмисно не помічаючи цього, поглинена дрібними чварами... Отже, все буде залежати від того, чи адекватно зрозуміють самі українці те, що відбувається.

Iгор СЮНДЮКОВ, «День»

http://www.day.kiev.ua/213532