Так пише про цю людину російська вікіпедія. Але ось що він сказав в інтерв’ю щодо взаємовідносин України з Росією.

Повна версія інтерв’ю:

delyagin.ru.

Вступ України до Митного союзу підтримує менше 30% українців, і переважно це - більш старше покоління, менш освічене.

Таку статистику в ході 10- ї щорічної Ялтинської зустрічі YES озвучив нардеп Петро Порошенко.

За його словами, зараз більше половини українців підтримують європрагнення України.

"Ми запитуємо в української аудиторії: чи підтримує вона Митний союз чи інтеграцію з Європою. У нас зараз, на щастя, сильно змінилося співвідношення. Вперше в нашій історії більше 50% людей підтримують європейську інтеграцію. Менше 30 % підтримують Митний союз", - зазначив Порошенко.

За його словами, серед тих, хто за МС - літні люди, серед прихильників євроінтеграції - молодь.

"Це дуже цікава статистика  30% - це більш старше покоління, менш освічене. 50% - молоде покоління, добре освічене. Це означає, що в європейській інтеграції наше майбутнє", - додав нардеп.

Разом з тим Порошенко торкнувся теми "торгової війни" з РФ. За його словами, це суперечить правилам Світової організації торгівлі.

"Я ненавиджу термін "торгівельні війни" , я ненавиджу торгівельні війни між Росією і Україною. Росія і Україна, ставши членами СОТ, взяли на себе зобов'язання дотримуватися норм СОТ. Торгові війни проти правил СОТ" , - зазначив Порошенко.

pravda

======================================================
Аби не мучитись з перекладом, написанного на плакаті = «Коммунизм – светлое будущее человечества»

Ще в 1935 році Німеччина визнала Голодомор в Україні - задовго до нападу Гітлера на СРСР, появи "плану Барбаросса" і так званого "вигадування голоду в Україні" міністром пропаганди Третього рейху Йозефом Геббельсом. У промові Геббельса прямо написано: "Голодомор був". Два роки тому парламентська асамблея ОБСЄ прирівняла два злочинні тоталітарні режими - Гітлера та Сталіна, й закликала відзначати 23 серпня - річницю укладання пакту Молотова-Ріббентропа як день скорботи за жертвами тоталітарних режимів у Європі. Аналогічно вважали європейці ще 60 років тому. В середині 30-х років у Старому Світі без особливих вагань ставили знак рівності між звірствами Адольфа Гітлера та Йосипа Сталіна. Що на той час викликало обурення ... нацистів, які вважали себе на порядок людянішими за більшовиків. Комуніст Грач надрукував вірш про Третій Рейх. Думав, що це про СРСР Як виявилось, комуністи опублікували лише частину відомого сатиричного вірша сучасного російського письменника-фантаста і поета, політемігранта Юрія Нестеренка. З новою назвою і без двох останніх рядків ("И алели над нами флаги // С черной свастикой в белом круге") твір здається справжнім панегіриком Радянському Союзу. У 1935 році одна з найвпливовіших англійських газет вийшла під заголовком на першій сторінці - "Дві диктатури". В статті журналісти провели аналогії між тим, як поводять себе прихильники двох злочинних режимів - нацистського та більшовицького. Німцям це зовсім не сподобалося. На з'їзді Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини, як відповідь, міністр освіти та пропаганди Йозеф Геббельс виголосив славнозвісну промову "Комунізм без маски". Ну, промова як промова, одна із сотень запальних вистав Геббельса, на що він був мастаком. Було там "чергове викривання єврейської всесвітньої змови, більшовицької чуми і тому подібних речей. Проте, якщо добре в неї вчитатись, то можна побачити, що насправді тоді зачепило нацистів за живе. Німців поставили на один щабель з більшовиками, а на той момент, на думку представників Третього рейху, таких підстав не було. Як не дивно це зараз звучить, але нацисти в 1935 році образилися на те, що їх порівняли з... "нелюдами та вбивцями мирних жителів - більшовиками". 1935: телебачення від Геббельса - вар'єте і пропаганда (ВІДЕО) До масових розстрілів, тотальних репресій та Голокосту в Німеччині ще треба було еволюціонувати кілька років. Тому Геббельс щиро плакався на аналогію з більшовиками, які "віроломно вбивають" своїх громадян, нищать священнослужителів, і найголовніше - застосовують найбрудніший в історії інструмент боротьби з народом - голод. У своїй промові Геббельс усіляко намагався пройтись по більшовиках, показати їх такими собі нелюдами, які без розбору розстрілюють громадян, вбивають селян, а головне, і до чого, за словами Геббельса, нацисти ніколи не дійдуть - мільйонами нищити своїх громадян штучним голодом. Зараз мало кого здивуєш тим, що нацисти використовували тему голоду в Україні у своїх політичних цілях. Тільки дуже ледачий критик "концепції Голодомору" не писав, що в 1941 році відомство Геббельса розкидало тисячі листівок над СРСР, в яких закликало українців до боротьби з більшовиками. І одним з головних резонів був саме великий голод 1932-33 років, від якого, за словами авторів агітпропу, померло 7,9 мільйонів людей. Є люди, які щиро вірять, що тему Голодомору вигадали нацисти, коли розробляли план Барбаросса. Ніби хотіли, щоб українці в це повірили і охочіше співпрацювали з загарбниками. Проте, прочитавши промову Геббельса 1935 року, кожен може пересвідчитись, що вже тоді Німеччина визнавала страшний злочин більшовицького режиму стосовно українського народу. На початку своєї промови Геббельс згадує слова глави Англіканської церкви Архієпископа Кентерберійського Гордона Ланга, виголошені перед Палатою лордів 25 липня 1934 року про майже 6 мільйонів померлих від голоду в "Південній Росії" в 1932-1933 роках (деякі англійські джерела стверджують, що Архієпископ говорив про 5 мільйонів, але стенограма виступів в Палаті лордів показує, що мова таки йшла про "майже 6"). А вже в кінці виступу Геббельс підсумовує: "Чи повторяться наступної голодної весни події, аналогічні тим, що мали місце в 1933 році, коли від голоду померло безліч невинних людей в Україні, на Поволжі та Північному Кавказі й інших областях?" "Організації, що тут підписалися, до сьогодні вважали, що питання людяності й гуманітарної допомоги мають розглядатися незалежно від політичних та соціальних інтересів. Вони вважають своїм обов'язком, з елементарної людяної точки зору, не мовчати про ті події та дати можливість заговорити голосу совісті. Заради голодних та тих, хто при смерті, для не повторення катастрофи 1933 року вони вимагають повністю прояснити ситуацію та вжити всіх необхідних заходів для надання гуманітарної допомоги", - йшлося в промові Йозефа Геббельса. Зрозуміло, що до слів цієї людини важко ставитися об'єктивно, враховуючи всі його "заслуги" у чорних справах Третього рейху. Але це був 1935 рік, стосунки з СРСР у Німеччини були пречудові. Гудеріан щойно їздив з інспекцією в Казань, глянути, як там німецькі танкісти тренуються на радянських полігонах. А скільки Німеччина продасть комуністам техніки, технологій й обладнання в наступні роки - і порахувати важко. Про продовольчі поставки Союзу нацистам навіть 22 червня 1941 року згадувати соромно. План нападу на СРСР тоді ще навіть не починав зріти, тим більше, ще не було потреби в жодних ідеологічних міфах, якими треба годувати населення завойованої землі на Сході. І тим не менше, Геббельс значну частину своєї доповіді партійцям, навіть не простим громадянам, присвячує страшній трагедії в Україні - голоду. Він цей голод визнає, і вважає його цілеспрямованою акцією більшовиків, яка вкладається (на думку Геббельса) в практику нищення власного ж народу владою СРСР. Зрозуміло, коли через кілька років в Німеччину ешелонами пішло радянське зерно, німці своїм партнерам про голод вже не нагадували. Навіщо, чим більше винищать, тим легше буде завоювати. Проте з пісні слів не викинеш - в 1935-му Голодомор в Україні навіть нацисти визнали. Хто знає, чи не в більшовиків німецькі націонал-соціалісти навчились, як замучувати голодною смертю мільйони людей в таборах для військовополонених? А що - якщо Сталіну можна було, то чим нацисти гірші? Можливо, навіть ідея втілення Голокосту в голови нацистів прийшла після того, як вони побачили можливості винищення мільйонів селян України за дуже короткий проміжок часу? Скоро країна відзначатиме чергову річницю трагедії Голодомору. Політики будуть сперечатися, чи це був геноцид, голодомор, чи просто голод у всьому Радянському Союзі. Всі надриватимуть горлянки на різноманітних ток-шоу, намагаючись заробити зайвий бал напередодні парламентських виборів. Тільки соромно, що країна не може дійти до розуміння до того, що усвідомлював навіть такий покидьок, як Йозеф Геббельс ще далекого 1935 року. cenzoriv

Якщо Моніторингова місія Кокса-Квасьнєвського не дасть позитивного звіту 15 жовтня в Європарламенті, у України в питанні про підписання угоди про асоціацію "буде проблема".

Про це в ході Ялтинської щорічної зустрічі YES заявив голова комітету Європарламенту у закордоних справах Елмар Брок.

У ході панельної дискусії з міністром закордонних справ України Леонідом Кожарою він знову звернув увагу на важливість вирішення "питання Тимошенко".

За словами Брока, Європарламент ухвалюватиме рішення щодо підписання угоди з Україною про асоціацію з ЄС після заслуховування доповіді своєї місії у складі екс-голови Європарламенту Пета Кокса та колишнього Президента Польщі Олександра Кваснєвського.

"Ми сказали з самого початку – ми повинні до підписання виконати всі вимоги. Одне питання – вибіркове судочинство у випадку з Юлією Тимошенко. Якщо пан Кокс та пан Квасьнєвський не зможуть позитивно відзвітувати 15 жовтня в Європарламенті, тоді буде у нас проблема", - зазначив Брок.

На його думку, є можливості і час для вирішення справи Юлії Тимошенко.

"Ще може бути рішення, яке допоможе підписати вільнюську угоду", - вважає євродепутат.

У свою чергу міністр закордонних справ Польщі Радек Сікорскі, який також брав участь у цій дискусії, заявив, що українське керівництво "недооцінює роль особистості в історії".

"Питання Тимошенко занадто велике, щоб його ігнорувати. Справа Тимошенко, обіцянки, які нам давали - це питання довіри. Це тест на довіру і якість керівництва України", - переконаний польський міністр.

"До саміту у Вільнюсі обидва - президент Янукович і пані Тимошенко мають зробити щось - у найближчі кілька днів", - додав Сікорський.

Мы же вам ничего хорошего не сделали

«...Мы как жители России своими поступками за границей демонстрируем неприятие простых норм воспитанности и здравого смысла. И не надо говорить, что нас не любят где-то там. Нас почти не за что любить, так как мы ведем себя отвратительно»

Путешествуя по свету, невольно становишься этнографом и поневоле замечаешь типичные реакции соотечественников на непривычную среду обитания. Уверен, что многие из отдыхающих — люди приличные, положительные и во всех смыслах хорошие.

Но как известно, именно ложка дегтя портит бочку с медом, а поведение отдельных индивидов лучше всего описывает социум. Наверное, здесь, как и в армии, оценка идет не по самым умным представителям общества, а по самым неказистым, глупым, развязанным.

Также как и скорость эскадры равна скорости самого медленного корабля, так и развитие общества надо оценивать по его самым слабым членам. Речь не идет об отдельных случаях патологии, если не говорить о ком-то уровня Нерона или Герострата, то есть тех, кто в своей патологии был значителен и стал общемировым достоянием. Я говорю об обычных среднестатистических людях, что попадают заграницу и демонстрируют, на что способна страна и народы ее населяющие.

Меня всегда искренне возмущало отношение Германии к выдаче виз для россиян — формализм, возведенный в степень. Необходимы все бумажки до последней, ни одного дня сверх запрошенного, частые отказы без объяснения причин. Подчеркну, что я ни разу не сталкивался с серьезными проблемами в консульстве Германии и всегда находил общий язык с ними, выполняя все нехитрые требования. Но некая предвзятость все-таки витает в воздухе, и намного проще получить Шенген у французов или испанцев, где нет такого пристального внимания.

Прилетая в Германию из России, я каждый раз попадаю в очередь из соотечественников, где у каждого спрашивают обратный билет, иногда бронь на гостиницу или что-то подобное. Прилетая не из России или СНГ, а из других стран с визовым режимом, я такого не видел никогда. И меня всегда такое отношение злило, словно нас считают людьми ненадежными, теми, кто только и мечтает остаться в этой стране. С моим паспортом, который проштампован немецкими визами насквозь, можно было рассчитывать на иное отношение, но правила для всех примерно одинаковы, равно как и предубеждения.

В этой небольшой зарисовке позволю себе рассказать о нескольких встречах и наблюдениях, сделанных за неделю в Берлине, которые отлично объяснят, почему нам еще долго ждать безвизового режима с Европой или облегчения в получении виз. Также я прекрасно пониманию, что радетели государства российского и патриоты будут возмущены изложенным ниже и скажут, что я пытаюсь бросить тень на великую нацию (хотя Россия — это не одна нация, а множество народов, но их это не заботит).

Зарисовка первая — Александрплац, почти полночь

Легкий дождь, площадь, расположенная на бывшей стороне ГДР, почти не освещена, горят огоньки в кафе, расположенном в основании телевизионной башни, за столиками сидит несколько компаний. Вокруг в темноте слоняются турки, которые обжили этот район, и от которых шарахаются местные немцы, вне зависимости от того, где они родились — на Востоке или на Западе. Турки воспринимаются инородным элементом, и местные их побаиваются, хотя эксцессов как таковых почти не бывает, и в городе безопасно.

Прилетев из Амстердама, я бреду в сторону ратуши, чтобы перекусить, но в последний момент заруливаю в мюнхенскую пивную, чтобы заказать каппучино и кусок яблочного пирога. Официантка притаскивает шесть кружек с пивом и, осторожно вальсируя, несет мой кофе.

Ей тяжело нести чашку, и когда она ставит ее на стол, то громко сообщает — «каппучино». Мы все смеемся удачной шутке с подтекстом. Несуразность кофе в немецкой пивной очевидна, и это подчеркивается отдельно. Мне наплевать, так как хочется есть. За соседней скамейкой, напротив меня, общаются американцы и местная компания, быстро шуточки перерастают в знакомство, фотографирование друг друга — обмен мнениями о ничего не значащих событиях.

Хочу отдельно отметить, что немецкая система образования работает очень надежно и просто — большинство молодых людей хорошо знают английский язык и выходят из школы способные не просто говорить на нем, но и читать, писать. В Германии нет проблемы с тем, чтобы спросить дорогу или поболтать с кем-то из местных — язык знают многие, хоть и не большинство. В сравнении с Россией, где английский знают в объеме школы и говорят с ужасающим акцентом, это просто небо и земля. У нас ожидать того, что в Москве в спальном районе вам подскажут что-то на английском, точно не стоит.

На часах одиннадцать вечера, за соседний стол падает компания из пяти молодых ребят. Оказываются русскими (я для простоты буду называть всех наших русскими, так как разбираться в их национальностях нет никакой возможности, а говорить россияне, означает перейти на кондовый язык канцелярита). Они громко и на повышенных тонах требуют меню, заведение — битком, и официанты носятся как угорелые.

Мне удобно наблюдать за ними и своими соседями — реакция на шумных русских короткая и все объясняющая — «эти русские». Мне кажется, что констатация факта, что ты русский, выводит общение с немцами на другой уровень, зачастую следуют уточнения и дополнительные вопросы, но первая реакция — бессознательная, когда человек проделывает автоматически ряд операций, чтобы обеспечить безопасность себя и пространства вокруг.

Наверное, в момент заявления «я русский» что-то в чужом сознании срабатывает как триггер, который переключает немцев в режим общения с опасным и малоконтролируемым зверем или, точнее, варваром. От которого никогда не знаешь, чего ожидать. Речь становится спокойнее, люди избегают каких-либо оценок или чего-либо, что может задеть.

Многие наши соотечественники предпочитают быть в таких ситуациях не русскими — на прогулочном катере капитан знакомился с десятком человек и спрашивал, откуда вы. Молодая пара из Новосибирска (они болтали до того, рядом со мной), не моргнув глазом, сказала, что они из Германии. Они не хотели быть русскими! Ах уж эта знакомая нам черта — дайте нам отель, где не останавливаются русские. Впрочем, эта черта вполне привычна и для англичан, и для немцев, французов, испанцев. Большинство из них на отдыхе не хочет видеть соотечественников. Правда, все они не хотят видеть на своем отдыхе русских, так как это гарантирует проблемы.

В Америке меня часто принимают за немца, особенно, если прилететь из Германии, когда еще на слуху немецкая речь и акцент становится соответствующим. Постепенно он выветривается, но защитной грамотой и оберегом в любом, даже самом жутком гетто, становится искренняя фраза, — «я русский».

Местные криминальные мальчики не уважают русских, они их не понимают, и из этого непонимания произрастают опасения. Мы болтали в Чикаго с хорошими ребятами, имеющими черный цвет кожи, пистолеты под майками и наркотики на столах. Разговор шел за жизнь, но больше всего их интересовало, как много русских могут находиться вместе и не поубивать друг друга на фиг.

Они не понимали этого и искренне пытались въехать в то, как мы отдыхаем, насколько часто происходят драки. Они не верили, что у нас все то же самое и все довольно спокойно. По их словам, самые агрессивные существа на улицах — это русские, они ничего не понимают и на все вопросы отвечают прямой агрессией. По их словам, сказать на улице, что ты русский, означает признаться в том, что ты неуравновешенный социопат, который может просто пройти мимо, а может в момент наброситься на тебя и попытаться убить. Это вовсе не утрирование, это образ русского, который сформирован нами за границей.

В Германии все примерно также, немцы боятся турок, а турки обходят по дуге всех, кто говорит на русском. Я брел в темноте к ратуше, когда мне позвонили — болтая по телефону, я обратил внимание, как турки по дуге решили обогнуть меня, что показалось забавным — я был один, их было человек пять.

В кафе под башней сидели русские парни, обсуждали баб и то, что можно выставить много халявной выпивки, тогда они сопьются, и у них все состоится. Они кричали, махали руками и не обращали внимания, что за соседними столиками кто-то сидит. Мат лился рекой, они упивались тем, что сидят в Берлине ночью и обсуждают каких-то девушек. Им было комфортно, а о том, что вокруг есть еще кто-то, они искренне не подумали.

Зарисовка вторая — здесь был Вася или как взять рейхстаг

Как вы отнесетесь к тому, что кто-то на Красной площади или поблизости напишет что-то красной краской на немецком языке? Что-то доброе и хорошее, выражающее эмоции. Думаю, что вам как жителю страны будет очень неприятно такое свинство, и с высокой долей вероятности вы еще захотите, чтобы этих свиней держали дома.

В Берлине выражение эмоций наших соотечественников можно встретить во многих местах, иногда они пытаются это сделать на исторических памятниках, которыми заполнен центр города. Что типично, многие воспринимают Германию, как страну фашизма и проигравшую нам Вторую мировую, а значит — по умолчанию призванную терпеть все, что только русские могут придумать. Самое страшное в этом, пожалуй, то, что эти люди свято верят, что их должны терпеть, и они могут так себя вести.

Надо еще раз подчеркнуть, что так ведут себя не все люди, а только часть наших соотечественников. Я понимаю, что они попадают в чужую среду, без знания языка, и им кажется этот мир очень опасным (в нем есть опасности, не без этого). Но тотальное непонимание окружающего мира часто приводит к необоснованной агрессии или выплеску эмоций, когда оказывается, что все не так опасно и плохо. Отсюда и отношение к нам, как к нации неконтролируемой, варварской, и которую нельзя надолго выпускать на люди.

К сожалению, это действительно так. Лучше всего проникаешься Россией, когда садишься в самолет, и багажные полки заполняются вещами. Обязательно находится соотечественник, что приходит последним, но требует места на полке именно над своим местом, хотя рядом и чуть дальше есть свободные места. Он качает права до последнего, портит нервы себе и окружающим. Ради чего? Он этого не знает, так как ему кажется, что он прав в такой малости, и он хочет свою правоту доказать.

Жаль, но факт заключается в том, что мы как жители России своими поступками за границей демонстрируем неприятие простых норм воспитанности и здравого смысла. Мы ведем себя зачастую как варвары, которые залезли в чужой огород со своим уставом. И не надо говорить, что нас не любят где-то там. Нас почти не за что любить, так как мы ведем себя отвратительно

mrmurtazin.com

Громадський комітет зі вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-33 років затвердив програму заходів із відзначення 80-х роковин геноциду. Серед них – міжнародний форум та науковий симпозіум, виставки та конкурси тематичних наукових і художніх робіт, презентація електронної книги пам’яті, а також традиційний урок пам’яті та проведення панахид. Головна мета – нагадати про трагедію не лише українцям, але й усьому світові.

«Народ мій є! Народ мій завжди буде!» – саме ці рядки із вірша Василя Симоненка цьогоріч стануть лейтмотивом відзначення 80-х роковин Голодомору 1932-33 років. Ціла низка тематичних заходів уже запланована для вшанування загиблих від геноциду. Один із них – презентація електронної книги пам’яті – інтерактивної версії 18-томного однойменного видання, яке містить інформацію про майже мільйон жертв великого Голоду та близько 14 тисяч населених пунктів, яких торкнулась ця трагедія.
Окрім того у Києві відбудеться світова прем’єра опери «Червона земля. Голод» українсько-американського композитора Вірка Балея. Вона прозвучить англійською мовою за участі американських та канадських виконавців у рамках Міжнародного форуму українських та світових науковців, громадських діячів, представників міжнародних організацій.
 
«На цю прем’єру і на офіційне відкриття форуму в Національній опері ми запрошуємо делегації світового українства, а вони, відповідно, звертаються до парламентарів, до представників державних структур, щоб вони приїхали з делегаціями для участі у форумі і в інших скорботних заходах», – розповів співкоординатор Громадського комітету пам’яті жертв Голодомору, колишній віце-прем’єр Іван Васюник.
 
Найважче пояснювати, навіщо потрібна історична пам’ять – Сверстюк
 
Він також зауважує, що окрім виставки Європейської платформи пам’яті та сумління «Злочини тоталітаризму» та традиційного публічного уроку у «Меморіалі пам’яті жертв голодоморів в Україні» планується і розповсюдження тематичної літератури для відкритих фондів українських бібліотек.
 
Така просвітницька кампанія, на думку члена Громадського комітету та колишнього дисидента Євгена Сверстюка, нині є надзвичайно важливою для українців, адже більшість із них і досі не усвідомлює значення геноциду в історії України, а відтак вшановує пам’ять загиблих лише на рівні сентиментів. Окрім того історичною пам’яттю, за його словами, переймаються зазвичай ті, кого трагедія 1932-33 років стосується опосередковано.
 
«Відзначають трагедію українського народу саме ті, хто її не зазнав: у західних областях переважно. І ті ж, хто найбільше її зазнав, найменш це розуміють, і це велика проблема досі. У Харківській області, у Луганській, Дніпропетровській найважче про це говорити і найважче людям пояснювати, навіщо здалася історична пам’ять», – констатує Сверстюк.
 
«Свічку пам’яті» запалюватиме не лише Україна
 
Наразі ж Громадський комітет звернувся до місцевого керівництва по всій Україні з проханням упорядкувати місця загиблих у роки Голодомору, перейменувати вулиці, які носять імена комуністичних діячів – виконавців геноциду, а також провести у своїх громадах пам’ятні заходи та панахиди.
 
Водночас вже до традиційної акції «Запали свічку пам’яті», яка відбудеться 23 листопада, закликають приєднатися не лише в Україні, але і за кордоном, де також демонструватимуться виставки про Голодомор.

Представители Партии регионов попали в капкан, поставленный для ЮВТ. Когда первые говорящие головы из Партии Разводил начали говорить о следующих президентских выборах, то, обсуждая кандидатуру Тимошенко, стали утверждать, что человек с судимостью не может претендовать на пост главы государства. После, когда ПРиблатненные осознали, что над ними потешается вся страна и Европа, поскольку Янукович даже не скрывал, что нюхал зону, началась вторая часть «марлезонского балета» и представители ПР стали говорить о том, что на пост не может претендовать человек с непогашенной судимостью.

Ну, о том, что енакиевский судья подсобил Януковичу уничтожить документы, подтверждающие, что судимости у него не погашены, не означает, что их не осталось в ФСБ у Путина. И учитывая любовь Путина к Януковичу, можно ожидать, что уже в скором времени из России будет потоком литься информация о том, что они всплыли, и будет доказано, что Янукович обязан уйти в отставку. И вся правда о судимостях Януковича еще неоднократно всплывет.
«Конфликты и законы», уже писали, что Елена Лукаш обязана, как министр юстиции, запустить импичмент Януковичу, поскольку еще в 2006 году было опубликовано «Постановление об отмене постановления о закрытии криминального дела» от 12.01.06 года. В постановлении указано, что входе расследования выяснено, что с 2002 по 2004 год неустановленные личности Апелляционного суда донецкой области, действуя в интересах Януковича как премьер-министра путем фальсификации состряпали заведомо ложные документы и использовали в них подпись от имени судьи Хаванского о якобы снятых судимостях Януковича.
Так что судимости с Януковича – не сняты.
И когда представители Партии регионов начинают говорить об уголовниках при власти, их - слегка заносит. Красноречивый пример – Чечетов, который в очередной раз доказал, что отсутствие мозгов не повод не давать интервью. Его тирада одному из телеканалов вызвала шок. Оказывается, уголовник (а значит, Чечетов осознает, что Янукович - уголовник) может править страной. Когда Чечетов произносил слово «уголовник» -  начал оправдываться, что править страной не может только уголовник с непогашенной судимостью (тут, конечно, имеется в виду Тимошенко), но если уголовник кого убил (в этом месте, наверное, Чечетову вспомнился Кушнарев), или там за бандитизм, но судимости погашены (вроде как у Януковича), то тогда – пожалуйста, правь страной.
Красава Чечетов даже не осознал, как положил свою голову на плаху к Януковичу. Весь мир знает о том, что Янукович – уголовник и что он пытается экспортировать бандитизм  в Евросоюз, подкупая в Европарламенте не самых чистоплотных евродепутатов, чтобы они становились его лоббистами.
Однако рассматривать вопрос Тимошенко с точки зрения «непогашенных судимостей» - глупо, поскольку она заложник тирана Януковича, а не человек, совершивший уголовное преступление.
Европейский суд по правам человека уже доказал, что Тимошенко была арестована незаконно. Докажет он и нелепость «газового дела». Так что у Тимошенко – нет судимости. Она – заложник Януковича. А у заложника после освобождения - все права восстанавливаются априори и автоматически.
А вот у Януковича – есть непогашенные судимости, и он, украв должность президента, - занимает ее незаконно. Не имел он права становиться депутатом и премьер-министром. Те, кто помогал нынешнему диктатору получить власть, должны ответить по закону - за нарушение Конституции Украины.
Так что Чечетов и ему подобные не смогут переубедить общество, что Янукович якобы с погашенными судимостями лучше, чем Тимошенко без непогашенной судимости, тем более что для общества и мира у Тимошенко судимости – нет. Есть ее незаконный арест и незаконное удержание за решеткой.
Старания Чечетова и иже с ним - напрасны. Мир научился бороться с уголовниками, придет и Черед уголовника Януковича с его организованной преступной группировкой. А тюрьмой его уже пугают и говорящие головы Фирташа…

Лина ТЫХА, «К и з»

Першу частину читайте тут
Юлія Тимошенко: Зараз Росія сама робить кожного українця націоналістом

- Іноді складається враження, що не тільки владі, а й вашим соратникам вигідно ваше перебування за гратами. Чи не здається вам, що об’єднана опозиція просто використовує ваше ім’я як щит, не докладаючи достатніх зусиль для вашого звільнення?

- Це фальшива і хибна ілюзія, яку тонко насаджує влада з метою дискредитації опозиції.

Президентська виборча кампанія вже йде повним ходом. У країні є щонайменше п’ять кандидатів у майбутні президенти України. Вони вже конкурують між собою. Частина з них сприймає мене як конкурента, і, до речі, навряд чи я їм як конкурент подобаюсь.

Говорю про це без жодного моралізаторства. Це природно, така суть політики. Але людина відрізняється від тварини як мінімум тим, що не їсть собі подібних, а завжди зберігає людське обличчя і людську душу, не переступає межу, як це зробили по відношенню до мене.

Я щиро дякую всім лідерам опозиційних партій за те, що незважаючи на політичну конкуренцію в демократичному таборі, у них вистачає людяності, гуманності та відповідальності все ж таки всіма силами визволяти з-за грат свого політичного конкурента.

Ефективно вони це роблять чи ні?.. Так, як можуть. Без фальші. Не терактами ж воювати з режимом.

Я не можу вимагати від опозиції, щоб вони пересіли з депутатських крісел у танки та розпочали військові дії на Банковій за визволення політв’язнів. Їм зараз потрібно перш за все сконцентрувати свої сили на нанесенні смертельного удару по правлячій клановій родині та усунути її від влади. І якщо їм потрібна моя допомога як щита (це ваша цитата), або як прапора, або як порадника — я завжди поруч, без будь-яких умов і амбіцій. Тільки б вистачило у всіх нас мудрості, сил, жертовності, організаційної міцності. Тільки б забракло нам усім цієї проклятої гордині, щоб зберегти Україну для нашого народу.

А поки що я бачу? Що правляча орда вже хазяйнує в нашому домі, принижує наших жінок, розпинає наших батьків, виносить із наших осель останні родинні реліквії, пожирає майбутнє наших дітей. А ми всі поступово, в силу різних причин, компромісно ідемо до них у полон та тремтячими руками віддаємо їм ключі від наших духовних фортець та храмів.

Кожного дня ми всі своєю бездіяльністю наближаємо точку неповернення до свободи. Імітація усунення диктатури та її справжня ліквідація родом із різних планет.

Я нікого ні в чому не звинувачую. Просто правляча кланова "Сім’я" процвітає та нівечить нашу країну, а це означає, що ми всі, я маю на увазі і себе в тому числі, не виконуємо свій громадянський обов’язок, або виконуємо його погано.

- Чи не вважаєте ви, що втратили вплив на партію та українську політику загалом?

- Можливо, хтось хотів би, щоб я зараз рвонула на собі вишиванку та почала гаряче доводити, що я не втратила політичного впливу. Мені це не потрібно. У мене немає амбіції комусь щось доводити.

Правда в тому, що я маю певний досвід, а як наслідок - і своє бачення нинішньої політичної ситуації, тактики й стратегії діяльності демократичних сил. Безумовно, багато що у політиці я б робила інакше.

В Україні ніколи не було при владі такого небезпечного угрупування. Це біда такого масштабу, яка потребує зовсім інших доктрин боротьби. Зараз я особисто їх не можу проводити, а самих лише порад замало.

Але я мушу всі ці бар’єри здолати. Зі мною — моя родина, моя команда, мільйони українців. Я відчуваю повну єдність із ними, і ми знайдемо той єдиний шлях, який приведе нас до храму. "Навіщо потрібна дорога, якщо вона не веде до храму?"

- З’їзд об’єднаної "Батьківщини" висунув вашу кандидатуру на посаду президента. Чи не є це висування суто номінальним, враховуючи вашу судимість та ув’язнення, а також враховуючи президентські амбіції Арсенія Яценюка та ще двох опозиційних лідерів? Хто саме, на вашу думку, повинен стати єдиним кандидатом від усіх опозиційних сил на наступних президентських виборах?

- Давайте залишимо поки що мою участь у президентських виборах за рамками цього інтерв’ю. Час усе розставить по своїх місцях. Для мене честь, що Об’єднана опозиція "Батьківщина" визначила мене кандидатом на найвищу посаду в державі. Я намагалася ніколи не підводити країну.

Важлива друга частина вашого запитання — хто саме повинен стати єдиним кандидатом від усіх опозиційних сил на наступних президентських виборах? На мій погляд, відповідь очевидна – той з опозиціонерів, хто переможе всіх інших в першому турі. Це чесно, прозоро, демократично. Це є єдиний можливий всенародний праймеріз.

Я противник висунення єдиного кандидата в президенти України від опозиції в першому турі виборів. Демократична опозиція не має права програвати наступні президентські вибори — це неприпустимо. У той же час і режим навіть не допускає думки про свій відхід від влади, бо сприймає це як свою фізичну смерть.

Наступні президентські вибори будуть найжорстокішими та найбруднішими за всю історію незалежної України, і різниця між учасниками другого туру буде складати лічені голоси. Помилки з нашого боку недопустимі.

Саме тому я вважаю, що ключовою стратегією майбутніх виборів є забезпечення максимальної демобілізації виборців Януковича та в той же час гарантування радикальної мобілізації всіх прихильників демократичних сил.

Я наполягаю на тому, що висунення єдиного кандидата від опозиції вже в першому турі повністю зламає цю переможну стратегію та забезпечить обрання Януковича на другий термін. (Виділено Ю.Т. - УП)

Чому я дійшла такого висновку?

По-перше, сьогодні ті, хто голосував за Януковича розчаровані, ображені, розгублені і скоріше за все не збираються ні за кого голосувати на наступних виборах. Це було зрозумілим на довиборах народного депутата Новинського в Севастополі. Явка була 24%. Люди просто на ці вибори не прийшли.

Якщо ми власноруч не допоможемо Януковичу, його колишні прихильники на президентські вибори теж не прийдуть. Але ми намагаємося йому все-ж-таки допомогти і наполегливо вимагаємо висунення єдиного кандидата від опозиції вже в першому турі. Як тільки ми це зробимо, то миттєво відкриємо можливість політтехнологам Януковича знову, як завжди, поділити Україну на схід і захід навколо ідеології "руского міра".

Не сумнівайтеся, що проти нашого єдиного кандидата, на сході та півдні України виборчі штаби Януковича піднімуть та згуртують мертвих, живих та ненароджених на боротьбу проти "фашистів", "бандерівців", "проамериканців" та інших "ворогів радянського народу".

Така пропаганда вже повним ходом іде по харківському місцевому телебаченню. Думаю, і не тільки по харківському. За кровні ідеологічні переконання, пов’язані із єдністю слов’янських народів, частина людей забуде про всі "покращення", які відбулися за часи правління Януковича, та піде знову голосувати за нього як за лідера нового СРСР на теренах України.

Так відбувалося завжди. Перешкодити такому сценарію може лише участь усіх лідерів опозиційних партій у першому турі президентських виборів. Це буде з боку опозиції децентралізована, всепроникаюча система виборів "стелз" - з відсутністю мішені, по якій можливо бити з крупнокаліберної пропагандистської зброї.

Таким розосередженим, кількаколонним військом ми пройдемо далеко на схід та на південь і боротися будемо проти корупціонерів та узурпаторів, а не проти "лідера слов’янських народів в Україні".

По-друге, нам більше не треба проводити ризиковані експерименти, які тотально деморалізують та демобілізують прихильників демократичного табору на наступних президентських виборах.

Якщо ми всупереч здоровому глузду все ж таки висунемо єдиного кандидата від опозиції в першому турі, ми гарантовано отримаємо 10-15% розчарованих українських патріотів, які не побачать у першому турі свого майбутнього президента та не підуть на вибори, поповнюючи армію "проти всіх".

Ніхто їм не доведе, що єдиний кандидат, який визначений в кулуарах Верховної Ради, є найкращим вибором.

Проблема ще і в тому, що в такій ситуації в першому турі буде з повною віддачею працювати лише штаб єдиного кандидата. Інші два потужні штаби будуть імітувати роботу та розмірковувати, чи дійсно в стратегічному вимірі для них є бажаною перемога єдиного кандидата від опозиції. Повірте моєму досвіду, що таке можливо.

Один штаб, навіть якщо він буде дієво працювати, не добереться до кожного села, до кожної оселі, до кожного серця або, як мінімум, зробить це в три рази гірше, ніж це могли б зробити три штаби.

У першому турі треба кидати в бій усі добре оснащені, мотивовані, зорієнтовані на власну перемогу війська "Батьківщини", "Свободи" та "Удару" з їх власними кандидатами в президенти.

У першому турі треба бити по клановій "Сім’ї" з усіх працездатних гармат та в повну силу, без імітацій. Це дасть нам шанс мобілізувати максимум людей та отримати в першому турі сукупно за всіх опозиційних кандидатів удвічі більше голосів, ніж за Януковича.

Це і буде показник перемоги в першому турі. Після того всі лідери опозиції постануть перед суспільством у другому турі єдиною командою, яка публічно підтримає того, хто вийде в другий тур. Без сумніву, це призведе до синергії вищого рівня та дасть можливість кандидату від опозиції перемогти в другому турі перший раз в історії України з результатом 60-65%, що зробить фальсифікації неефективними. На жаль, у 2010-му році такого не відбулося в другому турі, і вибори змогли сфальшувати. 7-10% фальшування вистачило для умовної перемоги Януковича.

Сьогодні для мене вже є очевидним, що Віктор Ющенко не зміг формально перемогти в другому турі в 2004-му році не лише через тотальні фальсифікації, а й тому, що він був висунутий ще в першому турі як єдиний кандидат і дав можливість Януковичу застосувати технологію розподілу країни на схід та захід.

Навіщо повторювати ці дитячі помилки? Лише наша революція врятувала ситуацію.

Я також переконана, що широкий опозиційний фронт у першому турі президентських виборів не дозволить владі піти на крайнощі: зняти єдиного кандидата з реєстрації під будь-яким аморальним приводом (наприклад, за непроживання в Україні останні десять років), відкрити абсурдні кримінальні справи або взагалі фізично знищити когось із них.

Без сумніву, проти єдиного кандидата буде застосована вся репресивна і пропагандистська машина режиму. Хочеться запитати: навіщо нам самим створювати для себе і країни ці проблеми? Навіщо так ризикувати, коли один з опозиційних лідерів гарантовано вийде в другий тур?

Безумовно, слабке місце у варіанті походу на вибори всіх лідерів опозиції одночасно теж є, і воно одне — взаємне поборювання в першому турі. Але із цією проблемою можливо легко впоратися , якщо громадські активісти, незалежні журналісти та видатні моральні авторитети України започаткують моніторинг передвиборної риторики кандидатів від опозиції та їх команд і будуть непублічно впливати на порушників міжопозиційного миру. Переконана, що цього буде достатньо, щоб ризик взаємопоборювання нейтралізувати.

Я не впевнена, що зараз змогла переконати ідеологів висунення єдиного кандидата від опозиції в помилковості такої стратегії, але це практично не має значення.

Головне - що я твердо переконана в її помилковості, і саме тому я відповідально заявляю, що партія "Батьківщина" обов’язково буде мати свого кандидата на президентських виборах, незалежно від того, буду я у в’язниці чи на волі. Наш кандидат жодним словом, жодною дією не порушить заповідь непоборювання між демократичними командами в першому турі та однозначно публічно підтримає переможця від демократів у другому турі.

Хоча я впевнена, що в другий тур вийде саме кандидат від "Батьківщини" - це переконливо підтвердили останні парламентські вибори. І не треба вигадувати якісь штучні соціологічні маніпуляції. Найкраща соціологія – це останні парламентські вибори, де "Батьківщина" отримала 25%. В першому турі президентських виборів результат нашого кандидата буде не меншим.

- Ви підтримали Яценюка на посаді голови політради партії. Чи не боїтеся ви того, що в підсумку він повністю отримає вашу політичну силу у своє підпорядкування? Як ви розцінюєте постійний процес відтоку "тушок", якого зазнає фракція "Батьківщина" під керівництвом Арсенія Яценюка і за допомогою депутата Миколи Мартиненка?

- Наше об’єднання з "Фронтом змін" та партією "Реформи і порядок" — це правильне, виважене, стратегічне рішення. Я рада бути в одній команді з Арсенієм Яценюком, Сергієм Соболєвим, Борисом Тарасюком та їх однодумцями.

Зараз я працюю над другою хвилею партійного об’єднання. Ми будемо ще потужнішими, ще ефективнішими, ніж сьогодні. Я нікому не дозволю розхитувати нашу з Арсенієм єдність. Я знаю, що він теж не дозволить.

У політиків, які мають загальнонаціональну підтримку людей, не може існувати побоювань відносно проблем в партії. Я добре знаю нашу внутрішньопартійну ситуацію, і мені просто смішно чути про те, що хтось у когось відбере партію. Мені здається, що це примітивний підхід до оцінки нашої команди. А вірніше примітивна пропаганда…

Що стосується "тушок"… Від зради завжди буває прикро. Але ми помилково призначаємо винних. Винні не ті, хто з довірою та щирим серцем запросив своїх членів команди для роботи в Верховну Раду. Ви розумієте, що людям вірили, їх приймали за своїх, їм довірили захищати країну. Хіба можна корити тих, хто з відкритим серцем довіряє іншому?

Проблема "тушок" — це проблема політичної корупції, яку в парламенті інституціонували Клюєви-Арбузови-Льовочкіни. Це свідоме розбещення шаленими грошима слабких та недосвідчених людей, які не мають внутрішньої міці протистояти спокусам.

За купівлю "тушок" треба карати саме владу, на кшталт того, як карають винних у розбещенні неповнолітніх, а не карати тих, хто розраховує на порядність своїх колег. А про самих "тушок" мені нічого не хочеться казати, це як у в’язницях: є політичні, а є … назвемо їх "нещасні". Останніх не вважають за людей, їх викидають із кожної тюремної камери, з ними навіть не вітаються.

Давайте розраховувати в боротьбі на тих, хто вміє тримати удар, а не на "тушок", яких зробили глибоко нещасними. Їх честі вже не врятувати.

- Які помилки у діяльності опозиції ви бачите зараз?

- Давайте спочатку подякуємо Господу Богу та всім нефальшивим опозиціонерам за те, що в Україні, на відміну від більшості пострадянських країн, сильна опозиція взагалі існує. Що вона за роки незалежності народилася та вистояла і що вона практично з голими руками сьогодні на рівних протистоїть правлячому клану та всім його сателітам. І, не зважаючи на їх убойні ЗМІ, мільярдні тіньові політичні фонди та абсолютну владу, ця затята опозиція таки усуне їх режим у 2015 році і, вочевидь, вже назавжди.

Я не помилок опозиції побоююсь, помилки — це їх досвід, це джерело їх майбутньої сили. Я боюся, що суворе громадянське суспільство, вимогливі журналісти, мудрі політологи, талановиті гумористи заб’ють цю опозицію ще в колисці за те, що вона народилася небездоганною.

Так, вона народилася такою, якою змогла народитись у цьому форматі суспільства, в цих драконівських умовах, які їй запропонували. Але якщо накинутися на неї всією громадою – вона може не вижити.

Я тільки прошу громадянське суспільство, журналістів, політологів та аналітиків критикувати опозицію, але не забивати її до смерті. Дайте їй шанс. Бо ви б’єте не по ним, а по собі. Своє майбутнє публічно розстрілюєте.

Якщо диктатура буде встановлена остаточно, у вас більше не буде тієї різниці потенціалів, на якій більшість фахівців від політики сьогодні заробляє гроші. Я вже не говорю про інші незручності, які всім принесе диктатура. Дуже прикро іноді читати в незалежних ЗМІ приблизно таке формулювання: "так, влада погана, ми це знаємо, до цього немає що додати, а ось опозиція, за яку ми голосували…" і далі бруду на трьох сторінках…

Просто цікаво, навіщо знищувати цю небездоганну, молоду, але цілком патріотичну та дієву опозицію? Я звертаюся до всіх громадських діячів, незалежних журналістів та аналітиків… і до залежних теж… Урешті-решт звертаюся навіть до "95 кварталу" :) та всіх сильних людей, які мають вплив.

Допоможіть нашим небездоганним опозиційним силам у їх боротьбі, а вони допоможуть вам не прокинутися зранку в українській Північній Кореї.

А щодо помилок опозиції… Здається, минулі помилки вже "перетерли" безліч разів. Важливо усвідомити ті ризики, які можуть призвести до помилок у майбутньому. Мені здається, що треба невідкладно зробити чотири ключові речі:

Перше. Розпочати консолідовану, публічну боротьбу проти будь-яких змін до Конституції, які дозволять Януковичу повністю узурпувати владу.

Враховуючи його світогляд, ментальність та емпіричні наслідки його реформ, очевидно, що він буде намагатися увічнити авторитаризм та свою владу через зміни до Конституції. Треба зараз, завчасно унеможливити ці плани, використавши всі можливості парламентської опозиції.

Є великий ризик, що за допомогою політичної корупції Янукович може зібрати триста голосів в цьому продажному парламенті. Як діяти в цьому напрямку, я порадила у зверненні до фракції "Батьківщина".

Друге. Треба підняти на найвищий публічний рівень вимогу скасування антиконституційного закону "Про всеукраїнський референдум". Я вважаю, що це питання такої суттєвої ваги, що його треба обговорювати та вирішувати за допомогою Ради Європи та Євросоюзу.

Якщо зараз опозиція не доб’ється скасування закону "Про всеукраїнський референдум", може прийти час, коли цей референдум скасує нашу незалежну державу. Це бомба уповільненої дії, у якій вже увімкнули таймер. Вона може спрацювати у період після підписання Угоди про асоціацію безпосередньо перед президентськими виборами.

Всеукраїнський референдум може стати технологічною складовою виборчої кампанії Януковича. Всенародний референдум в руках авторитарного лідера – один з найсильніших інструментів народження диктатури.

Третє. Уже зараз треба консолідовано, від усіх опозиційних сил внести спільні поправки до закону "Про вибори президента України". Лаконічні та суттєві, які мінімізують фальсифікацію виборів. Я передала пропозиції своїй фракції.

Або ми змінюємо деякі статті цього закону, або вибори як такі перетворяться на профанацію. Порадам на тему "як опозиції не програти президентські вибори" та різним сценаріям Банкової з утримання влади я присвячу окрему статтю.

Четверте і останнє. Не можна здати окупантам Київ. Треба негайно визначити єдиного кандидата на посаду мера Києва та в будь-якій спосіб домогтися невідкладних виборів мера та міськради. Великою помилкою буде збереження нелегітимної влади в столиці. Напередодні президентської виборчої кампанії це особливо недопустимо.

І головне. Не може бути ніякого, навіть дріб’язкового взаємопоборювання між опозиційними партіями. Що б не відбувалося, як би не завершилися президентські вибори, "Батьківщина", "Свобода" та "Удар" мусять залишатися єдиною та непохитною командою, шансом на Україну без диктаторів та кланів.

- Як проходить ваш день? Опишіть будь ласка детально, що ви робите, що читаєте, з ким спілкуєтеся?

- У в’язниці всі дні однакові. Чотири стіни, караул зайшов — караул вийшов, грати на вікнах і дверях та ніколи жодного променя сонячного світла. На цю хвилину в приміщеннях, де я знаходжусь, розташовано шістнадцять прихованих відеокамер із засобами "нічного бачення", які заглядають в мої папери — коли я пишу, або читаю, в моє ліжко — коли я сплю, в тарілку…

Ну, ви в курсі, всюди.

Досі не можу усвідомити, що це за амбіція така у Віктора Федоровича — стежити за моїм тюремним побутом? Можливо, це додає йому впевненості у власних силах? :)

Факт незаконного прослуховування моїх розмов із захисниками щойно підтвердила Європейська комісія з протидії тортурам, так само, як і факт незаконного відеоспостереження.

- Як часто проводяться обшуки?

- Мої речі у камері щоденно обшукують, коли я знаходжусь на медичних процедурах. Повертаюся — все перерито та перевернуто. Я ніколи не залишаюся сама. Мене постійно охороняють приблизно до сотні людей. Десяток знаходиться безпосередньо біля мене.

Щодня, о 9.00, мою сусідку по камері викликають на профілактичну розмову працівники оперативного відділу та примушують її в деталях розповідати про кожну хвилину мого життя за минулий день: о котрій я прокинулась, о котрій заснула, скільки разів і що їла, що читала, що писала, як коментувала новини, що викинула в смітник.

Кожну мою сусідку зобов’язують щодня писати звіти про кожен мій рух і обов’язково заходити після мене в туалетну кімнату та перевіряти, чи не залишила я там чого суттєвого.

Пам’ятаю, коли перевдягалася, загубила там листа від мами, так сусідку, яка його вкрала та здала оперслужбі, нагородили двома зайвими місяцями перебування в лікарні. Я сплю з усіма важливими документами та листами під подушкою, бо вночі мою сумку з документами, яка вдень постійно знаходиться зі мною, примудряються обшукати самим безсоромним чином.

Мені здається, Віктор Федорович цілком задоволений психологічним та фізичним терором, який щодня проти мене запроваджують. Свій satisfaction він висловив, як завжди, по-дитячому безпосередньо: 24 серпня цього року нагородив начальника Качанівської колонії Ігоря Колпащікова медаллю "За бездоганну службу" 3 ступеня, а його заступницю Оксану Кошлич — орденом княгині Ольги 3 ступеня. Певно, йому все подобається…

- Чим ви займаєтеся в тюрмі, що читаєте?

- У моєму загратованому житті є те, що робить кожен мій день наповненим змістом та метою. Я вже майже завершила розробку цілісного плану змін для майбутнього України, який запропоную суспільству для обговорення після повернення з полону.

Сьогодні я чітко, в деталях розумію, як зробити суди правосудними, владу — підконтрольною, підприємців — успішними, українців — впливовими і захищеними у своїй власній країні.

Те, що я планую запропонувати суспільству, докорінно змінить стосунки між владою та громадянами, між власниками підприємств та найманими працівниками, змінить правила нашого суспільного життя на більш логічні та справедливі.

Я вважаю, що наші сучасні проблеми мусять вирішуватися не стільки в економічній площині, скільки в гуманітарній. Політика нарешті мусить стати інтелектуальною. Нове, правильне впорядкування суспільного життя, на мій погляд, мусить лежати в першу чергу у площині філософії, а не економіки.

І саме там нам потрібно шукати концепцію змін. І тому кожну вільну хвилинку читаю Платона, Аристотеля, Плотіна, Гегеля, Канта, Шеллінга, Ролза, Уілбера, Хокінга, Рассела, Гебсера, Д.Тапскотта, Е.Д.Уїльямса та багатьох, багатьох інших філософів та мислителів.

Кен Уілбер висловив ідею, яка дає мені основу для роботи. Він сказав, що "нова форма суспільства буде розвиватися таким чином, щоб повністю об’єднати свідомість, культуру та природу… Вона мусить об’єднати особисті цінності, колективну мудрість і технічні досягнення". Я вірю, що прийшов час сучасній ефективній формі суспільства народитися в Україні. Хочу бути учасником цього процесу.

- Коли, на вашу думку, ви вийдете на волю?

- Тоді, коли для цього прийде час.

Україна досягла певного успіху у виконанні вимог Європейського Союзу для підписання угоди про асоціацію. Про це заявив глава представництва ЄС в Україні Ян Томбінський. Водночас українські експерти нагадують, що низку принципових вимог Україна ще не виконала. Вони нагадують, що до вирішального саміту Східного партнерства залишилося трохи більше двох місяців. Водночас експерти по різному оцінюють, яку роль у перемовинах з ЄС відіграє питання звільнення екс-прем’єра Юлії Тимошенко.

Експерти, які займаються моніторингом підготовки до підписання угоди про асоціацію, видали свої проміжні висновки, де наголошують на трьох умовах Європейського союзу, що не виконані, повідомляє Радіо Свобода директор Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко.

Виконання двох з них – завдання для Верховної Ради, відзначає експерт. Парламент повинен розглянути і ухвалити законопроект щодо змін до виборчого законодавства, який має максимально враховувати рекомендації Венеціанської комісії, ОБСЄ, Ради Європи, а також недоліки, які були виявлені під час останніх парламентських виборів. Також на депутатів чекає закон про прокуратуру, який нині перебуває на розгляді у Венеціанській комісії, нагадує Сушко. Третє проблемне питання за президентом, наголошує він.

Без звільнення Тимошенко розмови про асоціацію будуть марними – експерт

«Йдеться про подолання наслідків вибіркового судочинства. Як би ми до цього не ставилися, але тема Тимошенко залишається ключовою і без якогось прогресу у напрямку її звільнення, чи лікування за кордоном, без будь яких рухів у цьому напрямку розмови про договір про асоціацію будуть марними, враховуючи настрої у багатьох країнах Європейського союзу», – зазначає Сушко.

Без вирішення цих трьох ключових питань, буде «вкрай наївно» говорити про виконання критеріїв, які ЄС висунув до України у грудні минулого року, вважає Олександр Сушко.

Україна також могла б ставити зустрічні вимоги до Євросоюзу – Толкачов

Утім, Україна певною мірою досягла критеріїв, необхідних для підписання угоди про створення Зони вільної торгівлі з Європейським союзом, заявляє у розмові з Радіо Свобода президент Європейської асоціації українців Олексій Толкачов. На його думку, українська влада має право поставитися скептично до решти умов щодо підписання угоди про асоціацію.

«Навіть, коли нам кажуть про вибіркове правосуддя в Україні, то хочеться натякнути самій Європі про те, що в Євросоюзі є такі ж випадки, навіть, більш кричущі. Наприклад, випадок з Асанжем, засновником «Вікілікс». Це теж вибіркове правосуддя. Тут Україна також могла б ставити зустрічні вимоги до Євросоюзу. Тут я б чесно визнав, що питання Юлії Тимошенко виявилося менш важливим для Євросоюзу, ніж питання порятунку України від Митного союзу», – каже Толкачов.

У процесі перемовин з Європейським союзом зняли багато проблемних питань у сфері економіки, і це дозволяє говорити про наближення України до підписання угоди про асоціацію, переконує Олексій Толкачов.

Як би ми відповідали критеріям ЄС, то ніякої дискусії не було б – Таран

Знайти претензії до країн Європейського союзу, справді, не важко, особливо коли йдеться про нових членів євроспільноти, зауважує директор Міжнародного інституту демократій Сергій Таран. Водночас, українська влада навряд чи переконала ЄС у тому, що має бажання жити за європейськими правилами, каже він.

«Нові члени ЄС продемонстрували свою волю до перетворень, до реформ, саме тому вони входили до Європейського Союзу. Основна претензія до України у контексті дотримання стандартів – це питання наявності вибіркового правосуддя. Саме тут для України є найбільша проблема. На жаль, вона у першу чергу залежить від президента Януковича. Якби ми насправді відповідали цим критеріям, то ніякої дискусії не було б», – наголошує Таран.

Тим часом президент Віктор Янукович заявляє, що Україна рухається шляхом євроінтеграції і досягла критеріїв, необхідних для підписання Угоди про асоціацію. Він каже, що цьому сприяли реформи та модернізація різних сфер життєдіяльності країни впродовж останніх років. На переконання Януковича, такі перетворення не лише надаватимуть позитивного поштовху розвитку держави, а й будуть корисні країнам, з якими вона співпрацює.

Саміт Східного партнерства, під час якого Україна і Євросоюз можуть підписати угоду про асоціацію та створення Зони вільної торгівлі, має відбутися 28-29 листопада цього року у Вільнюсі.