І все ж таки, чи виправданий поділ майдану на мух і котлети? Коли суспільство має, навпаки, об’єднуватися навколо євроінтеграції? Основна мета і в тих, і в інших – начебто спільна – примус влади «відповідати за базар» , тобто взятися таки за розум і підписати давно обіцяну українцям «євро асоціацію». Хіба не логічніше заради цього заткнути носа і перетерпіти навалу політичних гасел, промов, прапорів і провокацій?.. Тим більше, що обидва майдани зовсім не конкурують між собою, і відносини мають цілком толерантні.
ПіКу вдалося поспілкуватися з членом координаційного комітету Євромайдану, відомим громадським діячем Олегом Рибачуком.
Приречений на успіх
- Олеже Борисовичу, поясніть, будь ласка, що відбувається. Що за розмаїття майданів у центрі Києва? Навіщо?
Наш Євромайдан виник на Майдані незалежності за три дні до акції, за ініціативою простих людей, там немає жодної політичної сили, жодного політичного прапору. Немає прямого лідерства, але є високий рівень самоорганізації. Так, у нас є заборона суду і ми наметів не ставимо. Що насправді робить нас значно сильнішими. І коли мені в фейсбуці пишуть, що цей майдан приречений, бо у вас немає тепла, немає туалетів, немає жодних умов, я відповідаю: так. У цього майдану немає тепла, туалетів, умов, і тому він приречений. На успіх. Бо там немає жодної проплаченої людини.
Питання довіри, а, точніше, її відсутності – це зараз ключове питання, яке дозволяє непопулярній владі вигравати. Навіть у протистоянні не тільки з опозицією, а і з суспільством. Для мене цей майдан вважливий тим, що там відновилися довіра і волонтерство. Це ж трагедія, коли люди в Україні не вірять в те, що можна не за гроші відстояти свою позицію. Тому те, що відновився такий майдан, на якому зовсім немає проплачених людей, і всі це бачать – саме по собі дуже великий позитив. У нас одне гасло і ода вимога: «Янукович, підпиши!».
А опозиційний майдан висуває інші вимоги, бо його організували політичні партії. І це цілком природно, кажу як людина, яка добре знає, що таке політика, геополітика і громадянське суспільство. Я є громадським діячем уже 8 років, і дуже пишаюся тим, що це не стало кон’юнктурою. На початку вважалося, що громадський діяч – наче той піонер у партії (навіть не комсомолець), що це якісь дитячі забавки. А тепер зверніть увагу, що відбулося в суспільстві стосовно ставлення до політичних партій: через те, що їх така велика кількість, і вони дуже персоніфіковані, партійні прапори викликають алергію у суспільства.
- Якщо точніше – роздратування…
Ну це ще м’яко кажучи. Тобто дуже велика кількість людей ніколи б не прийшли на майдан під партійні прапори. З чим ми зіткнулися? Коли я розмовляю з представниками «Батьківщини», УДАРУ чи Свободи, я розумію, чому у них там прапори. Адже вони передусім політики і їм треба виграти політичну битву. І я вірю в те, що вони справді за європейську перспективу, але у них паралельно йде і відставка уряду, і імпічмент президенту, – тобто речі, на які б ми цей майдан не зібрали. Не тому що люди цього не хочуть. А тому що вони не розуміють, що буде після. Коли виникла ініціатива створення цього Євромайдану, досить спонтанно, до речі, то в перший день запрошення отримали приблизно 600 тисяч українців, які користуються інтернетом. 10 років тому це було абсолютно неможливо. У нас є сайт «Євромайдан», який є найпопулярнішим зараз в Україні. Ми є у всіх соцмережах. Ціла команда людей працює над тим, щоб тільки встигати обробляти пропозиції про допомогу.
- Багато небайдужих?
15 тисяч пропозицій, чим допомогти майдану. Люди просто фізично не встигали їх усі прочитати. От класичний приклад. Потрібна акустика. На опозиційному майдані її, очевидно, підготували і проплатили. У нас немає таких великих потреб і немає мети витрачати кошти. Ми просто звертаємось до людей: потрубна акустика. Говоримо, яка саме, і вона з’являється. Чому? Тому що це неполітичний майдан, не кон’юнктурна річ, тому що люди, які мають можливість допомогти, розуміють, що на цьому буде вигравати тільки суспільство. Тому що бізнес, який допомагає нам у цьому, теж хоче, щоб Україна була європейською.
І всі люди, які йдуть на майдан, хочуть того ж самого. Наприклад, приходить дідусь і каже: у мене є діти і внуки, я хочу, що вони жили в Європі. Коли є природня зацікавленість суспільства, вона і виливається у таку форму. І якби ми почали це в щось конвертувати, наприклад, в якісь політичні дивіденди, якби з’явилися політичні вимоги, як наприклад, у податкового майдану, то він би згас. І тому зараз наш Євромайдан є символом народного майдану, а опозиційний на Європейській площі є політичним майданчиком. Природно, що суспільство і партії мають бути поєднаними. Зараз у партій одна проблема: вони не мають зв’язків і кореневої системи. А суспільство, у свою чергу, не навчилося делегувати партіям довіру. І тому зараз просто відпрацьовується модель рівноправного партнерства. Тут немає ані старших, ані молодших. Є діалог, є два майдани, ми сьогодні вранці побували на обох. І домовилися, що речники народного майдану будуть приходити туди, політики будуть відвідувати нас. Це, в принципі, і є символом нової України.
Більше майданів – хороших і різних
- А скажіть, чи буде якимось чином структурована спільнота, яка приходить на Євромайдан? Можливо, збиратиметься якась рада ? Яка виноситиме рішення, встановлюватиме правила і слідкуватиме за порядком?
Це вже є. З перших хвилин майдану виникли певні правила. Перше: ми не маємо жодних політичних прапорів. Але, коли майдан тільки з’явився, були політичні речники: і брати Клички виступали, і Тягнибок, і Яценюк. Потім ми сказали, що слово матимуть ті люди, яких буде визначати громадськість. Тому що ми не хочемо перетворювати цей мітинг у суцільні, прогнозовані і вже затерті до дірок політичні промови, які зовсім не відображають суть цього майдану.
Тепер про те, як структурувався майдан. Особисто для мене це зразок самоорганізації. У нас немає жодного лідера, але є люди, яких умовно можна назвати оргкомітетом, які відповідають за певні напрямки. Скажімо, за забезпечення життєдіяльності – від продуктів до будь-якої логістики. Потім – за комунікації, спілкування зі світом. За «електронку» – сайт «Євромайдан». За безпеку. Є молодіжне крило координації дій зі студентами. Є перелік речників, близько 40 прізвищ, і всі ці люди - суспільні авторитети. Кожен день планується сьогодні на завтра. План наступного дня можна побачити на сайті. А кожен мітинг закінчується тим, що ми говоримо про недопущення провокацій.
- А були провокації?
Була провокативна спроба поставити два намети. Ми це рішуче зупинили, і можна впевнено говорити, що на цьому майдані жодних провокацій не буде. Як і політичної символіки. Але є і буде можливість отримати будь-яку допомогу. Там немає жодних коштів, але те, що потрібно для життєдіяльності народного майдану ми озвучуємо, і пропозиція перевищує попит. До нас приходять дуже цікаві люди. Який результат? Якщо раніше біля нас стояла суцільна стіна Беркуту, то зараз – дві-три людини.
- Все-таки відчуваєте якийсь тиск з боку правоохоронців? Чи можна його порівняти із тиском, який чиниться на політичний майдан?
Тут у нас зовсім нещодавно був певний момент істини. Коли після загальнонаціональної акції мене розбудили о 6 ранку із звісткою, що нас оточує «Беркут». І в той момент була, напевно, найбільша загроза, що майдан можуть просто знести. Але минулося, і зараз, наприклад, я не бачу загрози з боку силовиків, тому що кожен день немає жодних шансів для того, щоб вони втручалися. Ми не провокуємо їх. Мало того, у нас одна людина, яку врятував працівник міліції. Молодий хлопець міг померти, у нього вперше в житті був приступ епілепсії, і реально міліціонер врятував йому життя, надавши першу допомогу.
- Так, цю інформацію широко висвітлювали ЗМІ.
Очі в цих людей – зовсім інші. Можливо, тому, що ми їх не провокуємо. Бо розуміємо, що в будь-якій європейській державі, якщо ти поведеш людей на державну будівлю, там може дійти навіть до того, що стрілятимуть. Наш майдан - європейський. У Європі уряди силою не скидають. Сила у Європі – це вибори. Обирайте інших і міняйте політиків. Але штурмувати державні об’єкти, провокувати правоохоронні органи… Будь-який європеєць зрозуміє тоді українську владу. У нас інша політика: ми поводимося як європейці, і влада змушена поводитися так само. Якщо не бути європейською, т хоча б імітувати це. Це дуже важливо для того, щоб ми змінилися.
