Хто зриває мобілізацію в Україні?

Мобілізація — це чарівна лампа, яка показує всьому суспільству якість і ефективність роботи влади. Адже завдання номер один держави — забезпечити безпеку своїх громадян та вміти зібрати всі наявні сили для їх захисту. Адміністрація президента і Генеральний штаб цього тижня зробили низку скандальних заяв, у яких основною проблемою мобілізації назвали недостатню свідомість громадян та ухиляння від мобілізації. Ми вирішили дослідити питання, хто ж винен і що робити.

На жаль, указ про мобілізацію 2015 р. нічим не відрізняється від указів про мобілізацію 2014-го. Жодних системних змін не відбулося. А якщо розглянути ситуацію, то очевидно, що умови проведення мобілізації 2015-го значно погіршилися, а ефективність заходів держави з мобілізації військовозобов'язаних значно знизилася.

Розглянемо по черзі всі чинники, які впливають на мобілізацію, її стан, і рекомендації з виправлення ситуації.

1. Система управління. Хто відповідає за мобілізацію? Державні обласні й районні адміністрації та військові комісаріати Генерального штабу. На жаль, президент і Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко проявив повну неувагу до призначення ключових виконавців процесу мобілізації — влади на місцях. Саме президентська вертикаль — головний виконавець у структурі мобілізації, й основна відповідальність — саме на місцевій владі. А ця вертикаль деградувала. У більшості областей України президент не призначив приблизно 50% керівників районних і обласних адміністрацій. Влада наполовину сама себе паралізувала. Дніпропетровська область входить до лідерів з мобілізації серед усіх регіонів України за всіма показниками. Тут у 2014 р. дуже ефективно спрацювала зв'язка місцевої адміністрації та військкомів. У 2015-му цю систему знищено. У 15 із 22 районів глав адміністрації не призначено. Всі ці призначення зробив ще у квітні-травні в.о. президента Олександр Турчинов. Відтоді Порошенко не призначив жодного керівника в область із найбільшим мобілізаційним ресурсом. І це типова ситуація. Найтяжче становище склалося в Запорізькій області — тут немає не тільки багатьох глав районів, а й ось уже півроку не призначається керівник обласної державної адміністрації. Ставлення до призначення глав президентської вертикалі демонструє повну неувагу президента й Верховного Головнокомандувача до мобілізації та неналежне виконання ним службових обов'язків. 

2. Військові комісари, призначені Генштабом, на жаль, масово заражені корупцією та некомпетентністю. Нині правоохоронні органі почали системно боротися з військкомами-хабарниками, які зривають мобілізацію. Але жодної відповідальності за ці випадки куратор військкомів — заступник начальника Генерального штабу Пушняков — не несе. Міністр оборони Степан Полторак для боротьби з корупцією та підвищення компетентності військкомів наказав призначати на ці посади ветеранів АТО після поранення. За даними начальника мобілізаційного управління Оперативного командування "Північ" Віктора Кевлюка, наданими DT.UA, на цей час у зоні відповідальності ОК (а це півкраїни) призначено всього два ветерана АТО. На заході України, що його дехто обвинуватив у зриві мобілізації, наразі, за даними ОК "Північ", командуванням Сухопутних військ не призначено 17 (СІМНАДЦЯТЬ!) військових комісарів! Що заважає призначити людей на вакансії? Адже цілком очевидно, що без цього якась серйозна робота просто неможлива. Абсолютно немає контролю за роботою військових комісарів, — яку якість призовників вони забезпечили? На жаль, Генштаб приховує об'єктивні дані щодо випадків порушення військової дисципліни. Приховується реальна статистика випадків пияцтва та інших грубих порушень. У кожному разі, необхідні інспекції з оцінки якості роботи військкомів.

3. План мобілізації неефективний без створення системи обліку призовників. На думку Кевлюка, не вирішено основної проблеми — якості обліку військовозобов'язаних резервістів: "Україні треба подивитися на сучасний міжнародний досвід: в Австралії, наприклад, облік військовозобов'язаних перебуває в руках цивільної структури, підпорядкованої уряду. А в Данії облік і мобілізація передані МВС. І це абсолютно логічно, бо визначати, кого й куди з-поміж громадян треба мобілізовувати, повинні не військові, а насамперед цивільні органі. Структура мобілізації має бути такою: Національна система обліку — військові комісаріати — Мобілізаційний центр ЗСУ — навчальні центри ЗСУ — направлення у конкретні частини". Держава має спочатку розробити план призову — визначити, кого й куди треба направити, яку кваліфікацію має той чи інший громадянин, у яких військах служив і який досвід отримав. І тільки на основі цього складається план мобілізації. Інакше ми повторюємо помилки мобілізації-14, коли через поспіх у різні роди військ призивали людей, які ніколи там не служили або не мали відповідного досвіду. Генштаб просто провалив створення системи обліку. Формально в нас є електронна база обліку призовників "Ствол". Але, оскільки Янукович знищив систему військкоматів, вона потребує наповнення та відновлення.

Однак електронного обліку за рік у районних військкоматах так і не створено. Немає комп'ютерів. А там, де комп'ютери хочуть купити волонтери, це забороняється, оскільки вони не сертифіковані й не забезпечують захисту держтаємниці. Від кого ми бережемо таємницю? Від "Майкрософта"?

Оскільки штат військкоматів мізерний, то без електронного обліку організувати якісну роботу просто неможливо. Тому у військкоматах усе на папері, — невже стоси макулатури краще зберігають держтаємницю? Зовсім ні, — у базах даних не враховуються безліч громадян. По всій країні є сотні випадків, коли добровольцям із військово-обліковою спеціальністю відмовляли в призові або надсилали повістку через багато місяців. Один із найбільш потішних, за даними Віктора Кевлюка, випадків: військкомат відмовив у призові діючому бійцеві Французького іноземного легіону, що добровільно повернувся в Україну, — він не пройшов медичної комісії.

4. Генеральний штаб повинен визначити пріоритети комплектування військових частин, які призначаються для бойових дій у першій лінії, на передовій. Щоб найкращі кадри з конкретних спеціальностей ішли для комплектування в найкращі частини, де потрібно забезпечити найвищий рівень бойової готовності. Щоб повністю укомплектувати штаби професіоналами, інспекції перевірки боєздатності, і найголовніше — укомплектувати професіоналами навчальні при кожному військовому з'єднанні та самі військові частини. Генштаб не створив базу людей, яких необхідно призвати, — за спеціальностями і родами військ. За останні 23 роки в армії відслужили понад 1500 офіцерів, які пройшли навчання в західних військових навчальних закладах. Службу в армії тільки в частинах ПДВ, спецназі, розвідувальних частинах ЗСУ, прикордонних військ, СБУ, Нацгвардії пройшли не менше 800 тис. чоловік. Війну в Афганістані пройшли понад 260 тис. людей. Участь у локальних війнах у складі миротворчих місій в Іраку, Афганістані, Югославії, Африці за останні 23 роки взяли не менше 40 тис. людей. В Україні розміщувалося багато найкращих військових училищ СРСР, і ми володіємо цінними кадрами, які не використовуються або використовуються не за призначенням.

5. Матеріальний стимул. Тут величезна відповідальність уряду. Наявність високої зарплатні значно підвищує мотивацію. У березні 2014-го мобілізований плюсував зарплату "контрактника" і в разі переміщення в зону АТО отримував 100-відсоткову надбавку. Зарплату "контрактника" було встановлено у 2012 р., і на той період вона допомагала залучити в армію чимало мотивованих громадян. Відтоді багато що змінилося — інфляція й курс долара, але розмір оплати залишився незмінним, і перед мобілізацією-2015 грошову винагороду не переглянули. Хоча очевидно, що встановленням високої зарплати дуже багато негативних проблем було б знято, а сама мобілізація здобула б кращу рекламу.

Україна потребує створення професійного ядра в армії, і насамперед в ударних бойових з'єднаннях. Для цього мінімальна зарплата солдата має становити, навіть без направлення в зону АТО, 800–1000 дол., сержанта — 1200–1500, офіцера — 2000–2500 дол.. Такий рівень оплати буде конкурентоспроможним, порівняно з приватним сектором, і буде відмінним стимулом для професіоналізації армії. Люди, які хочуть пов'язати з армією своє життя, повинні отримати таку можливість і бути впевненими в завтрашньому дні. І тільки таким людям можна довірити керування надзвичайно складними й дорогими видами бойової техніки, артилерією й танками. Цікаво, що коли Порошенко йшов на президентські вибори, він чудово розумів важливість і пріоритетність високих зарплат для стимулювання призовників і обіцяв 1000 грн на день та мільйонну страховку. Минулого тижня президент знову повернувся до цієї теми й заявив, що по 1000 грн на день отримуватимуть військові, які ведуть активні бойові дії. Однак DT.UA уважно вивчило текст постанови уряду, що встановлює норми оплати праці військовослужбовців. Там немає ані слова про 1000 грн на день. Отож на чому базується заява Головнокомандувача — незрозуміло. Армія має бути найпрестижнішим місцем роботи — і не тільки в держсекторі.

6. Перше завдання, яке поставив президент перед міністром оборони Полтораком, — розробити військову доктрину України. Завдання не виконане. У цьому вина не тільки Полторака, а й, не меншою мірою, начальника Генерального штабу Муженка та самого Верховного Головнокомандувача, який не цікавиться виконанням ключових доручень і рішень. Військова доктрина життєво необхідна — не як великий, об'ємний закон, а хоча б як стислий документ, що визначає характер бойових дій, основні загрози, стратегію і тактики оборони, необхідну структуру побудови Збройних сил, бойову підготовку, систему призову, мобілізації та комплектування, оснащення бойовою технікою. Скоро вже рік як іде війна. Але досі Україна не підготувала концепцію оборони та ведення бойових дій. Без військової доктрини неможливі системне реформування і програмування розвитку Збройних сил.

7. Нинішня структура організації Збройних сил України неефективна й не відповідає викликам і вимогам воєнного часу. В Україні у складі ЗСУ понад 1400 різних військових частини! Але тільки менше 100 з них — бойові. Структура неоптимальна, — необхідне нарощування бойової компоненти і скорочення допоміжних частин. Це промовисто демонструє ситуація з участю в бойових діях. У складі Міністерства оборони понад 300 тис. чоловік. Із них 230 тис. військовослужбовців. З них 104 тис. мобілізованих громадян. Однак усього зі складу Міноборони службу в зоні АТО впродовж усього року пройшло менше 70 тисяч чоловік. ЗСУ чомусь не обкатали в зоні бойових дій 70% наявного складу. Більше половини мобілізованих було використано не для участі в бойових діях, а для доукомплектування допоміжних та тилових підрозділів, а також бойових частин, які чомусь жодного разу не були послані на ротацію в АТО. Керівництво Генерального штабу не використовує війну на Донбасі, щоб дати бойовий досвід і пропустити через реальні бойові дії більшість особового складу.

8. Мотивація. Генеральний штаб взагалі погано розуміє значення мобілізації та смисл комплектування Збройних сил. Минув рік, але у ЗСУ все ще немає жодної цілком укомплектованої бригади, яка б могла в повному складі вести бойові дії. Ми не створюємо професійного ядра армії. Як і раніше, як і в березні минулого року, кожна бригада формує окремі батальонно-тактичні групи, і армія продовжує воювати окремими ротно-тактичними і батальйонно-тактичними групами.

Мобілізація не може дати відповіді, кого й куди призивати, оскільки, крім надмірної кількості небойових частин, немає диференційованого підходу до якості особового складу та селекції. Це наслідок відсутності військової доктрини. Професійні мотивовані воїни змушені воювати в одних підрозділах із непрофесійними й менш мотивованими, і навіть із прямими порушниками військової дисципліни, п'яницями, хуліганами. Ця градація є в кожному військовому підрозділі. Саме тому в деяких танкових ротах ходять в атаку три екіпажі замість десяти.

Україні необхідна триступінчаста система організації Збройних сил, де призовники, за результатами навчання і служби, направляються в частини з різним рівнем бойової готовності. Треба враховувати не тільки військово-облікову спеціальність, а й мотивацію і професіоналізм. У нас немає загородзагонів і комісарів, ми не можемо примусити неграмотного й невмотивованого бути хорошим солдатом або йти у бій. Армія повинна бути організована так, щоб ті, хто служить, пишалися своєю частиною і колективом. 

9. Є проблеми зі статусом іноземних громадян. Це відповідальність президента і Верховної Ради. Президент дав громадянство тільки кільком іноземцям, які воюють за Україну, і це було тільки один раз. Усе, далі робота не йде, а всі представлення, навіть на воїнів, які чудово себе зарекомендували і служать Україні багато місяців, не розглядаються. Україна абсолютно не використовує мобілізаційного резерву іноземців і не віддає данину пошани тим добровольцям, котрі воюють за нас без жодних формальностей. Кілька десятків добровольців загинули, не маючи статусу. Старші офіцери-іноземці, полковники й підполковники з двома західними військовими академіями за плечима воюють за Україну простими ніде не оформленими бійцями. За це соромно! Сподіваюся, Рада нарешті займеться цією проблемою, якщо в президента немає часу. Держдума Росії в січні вже прийняла закон, який дозволяє брати на військову службу іноземців, і він уже набув чинності. Ми реагуємо набагато повільніше.

10. Відсутність адекватної бойової підготовки. Брак бойової підготовки деморалізує під час війни навіть найбільш мотивованих і патріотичних солдатів. Воїн не панікує, коли він може адекватно оцінити, що відбувається, і здатний побудувати алгоритм своїх дій у найпоширеніших бойових ситуаціях. Кожен солдат зобов'язаний знати маневр — тоді бійці не панікують і можуть виявляти ініціативу, демонструють стресостійкість. Бойова підготовка — це повний провал Генерального штабу. У принципі, все керівництво Генштабу, і особливо тих, хто відповідає за підготовку й інспектує, можна звільняти тільки через те, що відбувається у військах. Тому що бойова підготовка ведеться нижче будь-якої критики. Уміння стріляти і розуміння тактики в навчальних центрах не дається, начальство навіть забороняє займатися самопідготовкою. Для навчальних потреб видається замало боєприпасів, бойові ситуації не моделюються. Ненавчені воїни отримують на фронті необмежену кількість боєприпасів, але, не маючи наставників та інструкторів, за найменшої паніки розстрілюють "у білий світ" боєкомплект і не набувають жодних навичок. Посилання ненавчених і незлагоджених військових частин у зону бойових дій тепер уже не можна виправдати жодними вимогами терміновості. На Донбасі ведеться війна, і слабко навченим частинам там просто нічого робити, — вони мішені, а не мисливці. 

А на завершення хочу сказати, що є одна важлива проблема, яка впливає на якість мобілізації значно сильніше, ніж усі 10 вище перелічених технічних проблем. Це проблема довіри до влади і військового керівництва. До розробки проекту мобілізації не було залучено незалежних експертів, не було забезпечено парламентського контролю. Деякі чиновники, особливо у Генштабі, ставляться до своєї зони відповідальності як до феодальної вотчини. І це не тільки моя суб'єктивна думка — це спільна позиція всіх іноземних військових експертів, експертів НАТО, які вже майже рік безуспішно намагаються вибудувати ефективну взаємодію з Генштабом та Міноборони. Народу потрібен професійний підхід до вирішення державних проблем, професійна влада. І, говорячи про зрив мобілізації, кожен політик і кожен генерал мусять говорити про причини насамперед наодинці з собою, перед дзеркалом. І ще особисте: прізвисько "Перший" дуже швидко може змінитися на "Крайній"…

Юрій Бутусов 

dt.ua