Вибори без вибору, або маркетинговий психоз по першому туру

Пару років тому автор цих рядків в приватній розмові заявив, що маркетологів до виборчого процесу підпускати не можна, а при першій же спробі піти в політику - розстрілювати. Сьогоднішня істерія, надута навколо першого туру, повністю потвердила правоту цих різких слів. Адже подібності між нахрапистою кампанією Петра Порошенка під загальним гаслом «тільки перемога в першому турі» та маркетинговою стратегією не зауважив, либонь, тільки лінивий.

Але про це ми поговоримо трохи пізніше, а зараз зробимо невеличкий дискурс в історію і познайомимось із найважчими демократичними виборами в історії людства. Говорю я про перші вибори американського президента в 1789 році. Це єдині вибори, які відбулись у розпал справжньої колоніальної війни, яка велась звичними для свого часу бузувірськими методами. Мало кому відомо, але в той час США вели цілих три війни. Дві зовнішніх, і одну внутрішню. На Північному Заході точилась війна із індіанцями, яка скінчилась в 1795 році. А на Південному Заході - з іспанцями, за територію Міссісіпі та Флориди (ця війна теж скінчилась в 1795 році). На додачу всередині молодої держави постійно спалахували повстання, такі, як повстання Шейса, яке точилось протягом цілого року в Новій Англії.

І от в таких умовах американці вирішили провести вибори. Із уже існуючим, гарантованим, де-факто діючим президентом Джорджем Вашінгтоном.

Думаєте, вони через війну провели вибори в один тур, із одним безальтернативним кандидатом? Дзуськи. Вибори були двотуровими. В першому турі були обрані виборщики від кожного із 10 штатів, які ратифікували Конституцію США. А іще три штати Конституцію ратифікувати не встигли - Північна Кароліна, Род-Айленд і Нью-Йорк - тому там виборів взагалі не проводилось.

У другому турі розпочалось змагання кандидатів. Думаєте, їх було один-два, бо війна? Дзуськи. 12 кандидатів боролось за пост першого президента США. Один із них, Джордж Клінтон, був із того самого штату Нью-Йорк, де виборів відбуватись не могло через відсутність потрібних законів. А двоє із них були із того самого бунтівливого Масачусетса, де щойно придушували народне повстання. А партій взагалі не було, висування кандидатів часто просто відбувалось на площі.

Ага, і дебати були. Все, як на справжніх виборах. І вибори були чесними та публічними. Не дивлячись на те, що вважається, що абсолютним переможцем був Джордж Вашінгтон, в реальності голоси розподілились так. Виборщики голосували окремо за кожного кандидата. За кого більшість віддасть свої голоси, той і стане президентом. Вашінгтон отримав 69 голосів виборщиків. А Джон Адамс отримав 34 голоси. Тобто, це були повноцінні вибори, із альтернативою та реальним розподілом голосів між лідером гонки та його опонентами. Ніякого «призначення» чи «безальтернативного вибору».

І це, я нагадаю, 1789 рік. Дві війни на кордонах, одна війна всередині країни.

Американці, на відміну від нас, розуміли просту річ. Вони проводили перші в історії реально вільні і демократичні вибори. Ніякі обставини не можуть в таких умовах скасувати базовий принцип демократії - право народу на вибір. Навіть якщо якийсь кандидат має 1% підтримки, не можна забирати у людей право за нього голосувати, мотивуючи це існуванням вже гарантованого переможця.

Саме за це право стояла Американська Революція. І саме за це право стояв Майдан.

За дивним чином, єдиним українським політиком, який зробив основою своєї передвиборчої кампанії віднімання у людей право голосувати за свого кандидата, є Петро Порошенко. Називаючи себе «єдиним кандидатом від демократичних сил», він вперто наполягає на тому, що демократичною процедурою в умовах війни, а саме - двотуровими виборами - можна і треба знехтувати.

Чисто для себе цікаво, що б сказали «батьки-засновники США», якби такий розумник серед них завівся? На жаль, історія про це мовчить просто тому, що таких дурнів серед революціонерів просто не було. Вони чітко знали, що воюють за демократію і за проведення легітимних конкурентних виборів, де збережено базове право громадянина - право вибирати.

Тепер повернемось назад, в наш час, і поглянемо детальніше на передвиборчу кампанію Петра Порошенка. В ній, власне, два постулати:

- якщо вибори відбудуться не в один тур, то настане кінець світу. Форма цього кінця різниться: від приходу російських танків в Київ до втрати легітимності українським президентом;

- у Порошенка найбільший рейтинг з усіх, а якщо не вірите, то ось вам соціологічні опитування, де він неухильно росте, і вже досяг 54%.

Серед численних методів ударного маркетингу є підхід, який умовно можна назвати «оглушити покупця». Сенс наступний: як тільки потенційний покупець переступає поріг магазина, його тут же впритул оглушають звісткою про якусь страшну загрозу, яка над ним нависла прямо зараз. І тільки щасливий випадок привів його в єдине місце, де є чарівна річ, яка здатна порятувати його. Ні в якому разі не можна виходити з магазину, купити цю річ можна тільки зараз, бо ступиш назад на вулицю - і все, кінець світу. Поки покупець знаходиться в оглушеному стані, йому підносять договір і впарюють «чарівний порятунок», із знижкою, на яку після картиночного ломання згоджується продавець. Радісний покупець вилітає з магазина, і тільки вдома потім оговтується і задає собі запитання: «а власне, що за фігню я купив, і нащо вона мені здалася?».

Петро Порошенко часто заявляє, що в своїй кампанії не використовує брудних методів. У мене для нього погані новини: цей метод в маркетингу вважається одним із найбрудніших. Застосовується він зараз тільки в мережевому маркетингу, а найбільше його люблять вокзальні валютні шахраї та циганочки, які за сдільну суму готові від вас відвести страшну порчу.

Подібність цих методів автор цих рядків із жахом виявив на власному досвіді, коли його запитали, за кого він голосуватиме. Я відповів чесно. Мій співбесідник зробив великі очі і пошепки, ніби чогось боявся, сказав - «але ж тоді буде... Другий Тур», ніби це дійсно є кінцем світу, чи, накрайняк, незалежної України.

Після цього стало зрозуміло: мета кампанії Порошенка полягає не в завоюванні симпатій електорату, а в тупезному залякуванні виборців. Це цілком зрозуміло, адже ці вибори - найкоротші за терміном, а свого ядерного електорату Порошенко не має. Для нього по суті лишився тільки один вихід: якимсь фантастичним чином зігнати ситуативну масу виборців, яких з усіх боків глушать поперемінно то рейтингами, то надуманими страхами, що Другий Тур недопустимий, і не дають їм навіть подумати над тим, кого саме і чому вони вибирають.

Але така стратегія працює тільки до першого туру. Вихід в другий тур запускає зворотній цикл маятника, і замість перемоги кандидат, який наважився на використання «ударного» маркетинга, отримає обратку у вигляді прямої ненависті населення.

У мене іще одна погана новина: другий тур відбудеться за будь-яких обставин. Хіба що Порошенку якимсь чином вдасться залякати 50+1% населення, і воно, перебуваючи в оглушеному стані, вибере його президентом.

Але потім настане важке похмілля, і як знати - чи не виявляться черговим пророцтвом слова Юлії Тимошенко, яка уже попередила, що президентство Петра Порошенка може спровокувати другу хвилю революції. Один раз вона уже попереджала суспільство в 2009 році, і знадобились майже чотири роки тиранії та Евромайдан, щоб усвідомити правоту її слів.

Хоча насправді вона зовсім не пророк і не месія. Вона просто знає те, що знали триста років тому американці. Люди можуть простити багато чого. Не прощають тільки відбирання права вибирати собі долю.

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, політолог, ексклюзивно для

«Конфліктів і законів»