Розмова п'яти подорожніх про істине щастя в житті

"Товариська розмова про душевний мир" Григорій Сковорода 

Притча (уривки). 

- Люди в житті своїм працюють, метушаться, утаюються, а нащо, багато хто й сам не тямить.   Коли помислити, то в усіх людських затій, скільки їх там тисяч не буває, є один кінець —  радість серця.    Чи ж не для цього вибираємо за нашим смаком товаришів, аби мати задоволення від спілкування з ними; дістаємо високі чини, аби пиха наша від схиляння інших розпалювалася; вигадуємо всілякі напої, страви, закуски для всолодження смаку; вишукуємо всілякі музики, створюючи безліч концертів, менуетів, танців і контратанців для звеселювання слуху; споруджуємо гарні будинки, насаджуємо сади, тчемо золототкані парчі, матерії, вишиваємо їх різними шовками і любими для ока квітами й обвішуємося ними, аби була приємність очам і достатня ніжність тілові; складаємо запахущі спирти, пудри, помади, духи й ними задовольняємо нюх свій.    Одне слово, всіма рахубами(способами), які лише вигадати можемо, намагаємося звеселювати дух наш.  - ....Любі друзі, високі посади, веселе місто, всілякі гриська та розваги і всі ваші витівки безсилі потішити духа і тим вигнати нудьгу, що зволоділа вами.   -.... Ми народилися для справжнього щастя і мандруємо до нього, а життя наше — шлях, що тече, як річка.  -....Не можемо віднайти щастя., тому що не знаємо, в чому воно полягає....  Початок справі - знаття, звідки йде бажання, від бажання - пошук, потім отримуємо результат, ось і задоволеність, тобто те, що отримуємо і що для людини благо.

Премудрості сенс у тому, щоб осмислити, в чому полягає щастя, -.... Чи не легше живитися самим зіллям суворим і мати злагоду й утіху на серці, ніж над розкішним столом сидіти гробом повапненим, повної жеровитої черви, що день і ніч безнастанно гризе душу? Чи не ліпше покрити тіло найзлиденнішою одежиною і з тим мати серце, в ризу спасіння й убрання веселощів одягнуте, ніж носити золототкані шати і тим часом терпіти геєнний вогонь у душі, що бісівською печаллю спопеляє серце?

Яка утіха від cтaтків чи від гарної обстави, коли серце занурене в найтемніший морок невдоволення із прикрашеного палацу, про який пишеться: "Птиця знайде собі дім... заснований-бо є на камені... камінь же — це Христос... коли світ є наш... душа наша, наче птиця, збавиться, і сіть упаде... Хто дасть мені крила?"

Коли хто потрапив у рів чи прірву водяну, повинен думати не про важкоту, а про звільнення. Коли ставиш дім, будуй його для обох частин свого єства — душі і тіла. Коли вдягаєш і прикрашаєш тіло, не забувай і про серце. Дві хлібини, два будинки і дві одежі, два роди всього є, всього є по двоє, через що є дві людини в людині одній, два батька — небесний і земний і два світи — першородний і тимчасовий, і дві натури: божественна і тілесна в усьому-на-всьому..