Соціальний експеримент.

Три хвилини після того, чоловік середніх років помітив музиканта, який грає. Він уповільнив крок і зупинився на кілька секунд, а потім поспішив переглянути свій розклад. 

За хвилину скрипаль отримав свій перший відгук  - один долар: якась жінка жбурнула і не стишуючи ходу продовжила свій шлях. 

Через кілька хвилин, якийсь чоловік притулився до стіни, щоб послухати, але глянувши на годинник,  поспішив далі. Ясно, що він спізнився на роботу.  Найбільше уваги було від 3-річного хлопчика. Його мати тягнула його за собою, але дитина зупинилася, щоб подивитися на скрипаля. Його мати наполягала продовжити рух і дитина послухалась, пішла далі, повертаючи голову весь час. Ці дії були повторені кількома іншими дітьми. Всі батьки, без винятку, змушували їх рухатися далі. 

Протягом 45 хвилин музикант грав, та тільки 6 чоловік зупинилися і залишилися

 на деякий час. Близько 20 дали йому грошей, але продовжували йти своїм 

звичним кроком. Він зібрав $ 32. 

Коли він закінчив грати і стало тихо - ніхто не помітив. Ніхто не аплодував, не було ніякого визнання.  Ніхто не знав цього, але цим скрипалем був Джошуа Белл,

http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BB%D0%BB,_%D0%94%D0%B6%D0%BE%D1%88%D1%83%D0%B0

один з найкращих музикантів в світі. Він зіграв одну з найскладніших частин з

 коли-небудь написаних для скрипки на суму 3,5 мільйона доларів.  За два дні до гри в метро, білети в театрі Бостона на гру Джошуа Белл були

 розпродані в середньому по $ 100. 

Це було організовано Washington Post, як частина соціального експерименту, про сприйняття, смак і пріоритети людей. Завданням були: звичне середовище в невідповідний час: Ми сприймаємо красу?  Ми зупиняємося, щоб зрозуміти це? Визнаємо талант у несподіваній обстановці?  Один з можливих висновків із цього досвіду може бути наступним: Якщо ми не будемо мати одну хвилину, щоб зупинитися й послухати одного з кращих музикантів в світі який грає найкращу музику, коли-небудь написаних, як багато інших речей ми не помітимо?