Я думаю ніхто не буде сперечетись, що індуїзм має походження з Європи і є пластом ранньої європейської Традиції, занесеної в Індію. І саме там залишилось багато чого від цих давніх культів. І саме головне воно було оформлено концептуально, тому якаусь базову концепцію первинного арійського світогляду можно вичленувати звідти. Все ж, хто б що не казав, зберіглося найкраще все там. Отже як виглядає Всесвіт згідно індуїзму. Вищим Всебуттям є Брахман. Брахман проявляє себе у Трімурті Брахма-Вішну-Шива, причому сам Брахман також троїчний - існує Парабрахман (Вищій Брахман), Сагуна Брахман (Брахман із властивостями) та Ніргуна Брахман (Брахман без властивостей), він є три і в одночас один. Головне тут те, що кожна нижча ступінь є відображенням вищої, тому власне Брахман є Трійцєю, що породжує Трійцю - Брахма - творець Світу, Вішну - хранитель, Шива - руйнівник. Триступінчата модель зберігається навіть до проявленого матеріального світу, де виражається у трьох кастах - Брахмани - творці (духовний початок), Кшатрії - хранителі (душевний початок) і Вайшії руйнівники, не в прямому сенсі, а як ознака матерії, що підвладна руйнації, на відміну від двох інших принципів. Шудри і Чандали вже не складовою частиною кастової системи (Шудри як би сліпці, а Чандали ближчі до тварин). Світ у індусів є маніфестацією Брахмана, проявленням свідомості Брахмана, тому він дорівнює Брахману, але сам Брахман ніколи не дорівнює Всесвіту, це як відзеркалення. Власне тому троїчність розповсюджується на всі інші етапи маніфестації. Ця троїчність зберігалася усюди. В скандинавському епосі вона виражена у трійці Одін-Вілі-Ве, причому дослідники скандинавської міфології розрізняють Одіна і Одіна -Аса, Одін як Ас був людиною, що стала Асом і потіснила старих Богів - Ванів, а є Одін як вищий принцип у трійці Одін-Вілі-Ве. Сутність цієї трійці загубилася, бо не треба забувати, що вся скандинавська міфологія до нас дійшла у вигляді уривків і обидві Едди були складені лише у 12 столітті нашої ери на базі народних вірувань ісландців. Одін-Вілі-Ве найбільш архаїчна схема скандинавського епосу, котра вже зберіглася у вигляді уривку. Одін Ас уявляє собою людину, що дійшла до дерева Іггдрасіль, випив з джерела мудрості, пізнав руни медитацією і став Асом. Інший Одін вже з братами Вілі та Ве творить світ, розрубуючи тіло Міміра на куски (у індусів світ виріс з тіла Пуруші). Окрім творіння світу в Едді згадок про Вілі і Ве немає, що свідчить, що це доволі архаїчне уявлення про троїчність і Одін тут виступає в іншій іпостасі (хоча власне Одін Ас спокійно може бути аватаром вищого Одіна, але це вже радше здогадки, аніж спирання на якісь факти). Також в Європі зберігається і кастове ділення на три групи аж до буржуазних революцій. Це жреці, пізніше священники (Брахмани, покровитель жерців у скандинавів Одін), це аристократія, що виросла з воїнства (кшатрії, покровитель яких у скандинавів Тор) та третій стан (Вайшії, покровитель - Фрейр, Бог родючості).

А тепер повернемось до егрегора, розуміючи сутність Всесвіту в архаїці, як маніфестацію Вищого принципа (в даному випадку Брахмана). Егрегор грецьке слово, що позначає стражник. Вперше слово зустрічається в грецькому перкладі Біблії (Септугіанті), у плачі Ієремії 4:14, а також у деяких апокріфах (наприклад книга Еноха). Як концепція егрегори оформлюються у ранніх гностиків, зокрема яскраво у маніхейців. Історія там така, що егрегори це стражі гігантів, котрі колись взбунтовались, випустили титанів, але Бог послав ангелів, котрі власне і знищили всіх титанів разом з егрегорами. Пізніше вже тезу про егрегори в Середньовіччі починають використовувати каббалісти, зокрема Каббала Зохар Рашбі, котрий перероблював аспекти більш древньої каббали Сефер Ієцира. Власне в перекладах на європейські мови часто словом егрегор перекаладали івритське сферот, причому називали сфероти то егрегорами, то еонами. Це два такі грецькі терміни, вплив яких пішов крізь неоплатоніків та ранніх гностиків. Трохи пізніше стали ототожнювати егрегор з проявом сферота Даат, як "ключа пізнання". Власне як ключ пізнання з Каббали увійшло це поняття у масонство, де власне егрегор і закріпився спочатку. Якби Даат або егрегор мався на увазі, як стражник, що має ключ до розуміння 10 інших сферотів, котрими можна відкрити ворота до "бунту".

В широкий вжиток егрегори запустили два неоспірітуаліста і читачі Каббали Еліфас Леві та Папюс, власне Леві був французом, але взяв єврейське ім'я вважаючи себе "духовним євреєм" і знавцем Каббали. За цими двома егрегор стає це якась ментальна проекція матеріального світу, що керує свідомістю людини і нею ж створюється. Аспект творення егрегора дуже важливий, про це далі. Обидва до речі явні антагоністи до індуїзму, Папюс порвав з теософами, кажучи, що вони забагато уваги приділяють індуїзму і мало Каббалі. Краще б шарлатанка Блаватська послухалась Папюса і не лізла туди, де нічого не розуміє, тоді б не виставила себе на посміховисько. Ще більше маразма в егрегор вніс Данііл Андреєв, котрий не зрозуміло хто і навіщо він свої марення виставляв за дійсність. Ось власне як окреслює егрегор Андреєв, це власне вже так розуміють егрегор сучасні неоспірітуалісти:

І тепер подивимось що це значить з точки зору традиційної доктрини. Отже по-перше ті рідновіри, які кажуть про рідновірські і іншовірські егрегори, насправді роблять колосальне богохульсво, адже вони самі визнають руських Богів творенням думки людини і власне вторгнення думки інших людей, іншої концепції здатне знищити цих Богів. Тобто вони себе возомнили творцями своїх же Богів. Як бачимо богохульство повне. По-друге як ми бачимо з точки зору традиційної доктрини на прикладі індуїзму та і з логіки це випливає, що нижче може створити виключно нижче себе, а не як не вище. Зараз серед Нью-едж рідновірства така з'явилась концепція, як "ми діти богів і можемо творити світи". Виникає питання які світи вони творять, якщо їхнє породження може бути тільки нижче в сутності їх самих? Це ті світи, які Рене Генон назвав інфернальними силами, нижчі ступіні творення. Це асури в індуїзмі, діти Шиви, в християнстві біси і чорти, грецькі демони. Це все їхні творення, котрі породжуються з людини (саме тому концепція екзорцизму - вигнання бісів з людини) і є ще нижчими сутностями ніж самі люди. Це і є ці егрегори. Повна бісовщина. Рене Генон називав часи занепаду, коли розповсюдяться ці всі неоспірітуалісти і відкриють доступ інфернальним силам, "ордам гогів і магогів", як називав це Генон. Цим займаються до речі не тільки неоспірітуалісти всіма своїми ворожіннями, магією і т.д., а ще й фрейдисти психоаналітики, адже вони власне витягають з підсвідомого, інфернального світу людини всю ту гидоту, що там мається на поверхню, тому фрейдизм така ж бісовщина, як і неоспірітуалізм. Саме в цьому контексті описував все це і Юліус Евола, коли казав, що це все ще гірше банального матеріалізму.

В традиційній доктрині, зокрема якщо брати на прикладі індуїзму, завданням людини було з'єднатися з вищим трансцедентним, коли власна сутність Атман зливається з Брахманом. Неоспірітуалізм до цього не покликаний, а покликаний лише вивільнити ті сутності, що лежать ще нижче людини, сутності інфернальні і руйнівні. Егрегор і є такою інфернальною сутністю. Погляд не вгору, а вниз. Саме тому до речі всі ці гадалки, що ми бачимо по тєлєку спілкуються з усілякими мертвими, якимись незрозумілими духами і направляють свою магію на дійсність, а не на вище. Шоу екстрсексів явний приклад такої бісовщини.

І ще один момент, я думаю цікавий. Прийнято часто казати, що ось в індуїзм насправді така собі віротерпима релігія, а європейці притісняли все і вся. Це брехня банальна. Це явно видно на прикладі буддизму, котрий був спробою реформації в індуїзмі. Різниця в тому, що європейці реформацію допустили і з'явилась купа сектантів, а індуси буддистів з Індії повиганяли майже всіх. Далі приклади. Індуські брахмани неодноразово зверталися до губернатора Індії в часи Британської імперії, щоб той вигнав і перестав займатись заступництвом теософів, котрих індуси вважають богохульниками. Коли Індія отримала незалежність, націоналісти і їхній лідер Бал Теккерей прийшов до влади в Бомбеї (перейменовано в Мумбаї), він повиганяв з Мумбаї всіх теософів, був гучний скандал, європейці почали волати про дискримінацію на релігійному ґрунті, але Бал Теккерей показав болта і європейцям, і до речі центральному уряду і сказав, що теософів в Мумбаї не буде. Їх і досі там немає, бо їх б'ють індуси і притому сильно, і притому ногами. Далі в Індії крішнаїти наприклад не допускаються брахманами до храмів Крішни, бо крішнаїти в Індії вважаються також богохульниками. Тому вони будуть свої власні новоділи там, але особливо популярністю не користуються серед індусів, лише в Бенгалї. Власне тому до речі всі перші видання крішнаїтів видавались виключно на англійській мові, бо це було на експорт, індуси того не читали. Не плутайте крішнаїтів з індуїзмом, крішнаїтсво це також єресь. Крішнаїство в індуїзмі, це якби хтось сказав, в християнстві, що богом є апостол Павло і давайте на нього всі молитись, повторюючи сто раз на день Аве, Павло. Примітив для західних лохів. Далі ще один клоун Ошо, він не зміг "вчити" в Індії, бо в Індії на його Ашрами увесь час нападали індуси, били пики учням Ошо, їх палили, в них стріляли і їх заарештовувала місцева влада, забороняючи проповідь, через що Ошо злиняв в США. Це ж ставалося і з крішнаїтами, коли вони хотіли вилізти з Бенгалії, де до них більш менш терпимо відносились. Власне і Шріла того ж покатив в США, бо публіки в Індії для крішнаїзму не було. Тобто як бачимо індуси жорстко і послідовно (і більш успішно ніж європейці) захищаються від усілякого штибу ворожих ідей. Тому ніякої релігійної толерантності в індусів немає.

Підсумовуючи можна сказати, що неоспірітуалізм і зокрема егрегори не мають ніякого відношення до арійського світогляду, а є банальним шкідництвом, що розмиває релігійну ідентичність, хоч іноді і одягається в одежі національного колориту. Ще раз закликаю до уважної фільтрації продукту, який споживаєте.

Отже що казав Юнг. Якщо Фрейд казав, що людиною керує несвідоме, котра у людини виражена двома протилежностями Танатос та Ерос, тобто сексуальний потяг (Ерос) та потяг до смерті або грубо кажучи агресія (Танатос). Отак за Фрейдом людина така собі істота, котра хоче періодично то когось попресувати, то когось...ну ви зрозуміли. Ну і є розум, котрий ці потяги пригнічує. І звідси породжуються психози і неврози. Все просто було у дідуся Зігмунда. Його учні фрейдо-марксисти (Фромм, Райх, Дельоз і т.д.) і закликали прибирати розум, котрий пригнічує індивіда. Але Юнг сказав не все так просто, як то кажуть Платон мені друг та істина дорожча. Юнг каже, що для мавпи така концепція підходить, але ж людина істота культурна. І ось Юнг розробляє концепцію колективного несвідомого. Тобто за Юнгом не існує несвідомого індивідуального, а є лише колективне - це увесь комплекс культури. Індивідуальне несвідоме є лише відлунням колективного несвідомого. І Юнг показує, що індивід формується як частина культури, Юнг розрізняє колективне несвідоме національне та цивілізаційне. Ну власне негр, азіат і європеєць є з цього доволі різними істотами по-суті, бо сформовані зовсім в інших колективних несвідомих. Але Юнг не зупиняється на цьому, він дивиться ще глибше - в основі всього лежить архетип. Архетип це база колективного несвідомого, котру Юнг виводить з міфу та фольклору. Тобто за Юнгом архетип і є тим, що формує національну та расову ментальність всіх народів. Він уходить настільки в глиб віків, але в той же час залишається з людьми завжди, різниця лише в тому наскільки він покритий шелухою з раціонального і культурного простору. От цікаве в цьому плані дослідження Юнга про Трійцю, він уцводить її як один з базових архетипів європейця. А ось про арахїчність і древність вчення про Трійцю можете погуглити, а ми йдемо далі.

І Юнг абсолютно інакше тоді дивиться на психози та неврози людей. По Юнгу невроз це коли людина, його Его каже тотальне ні архетипу і тоді з'являється когнітивний дисонанс, що призводить до неврозів. Ми це сьогодні можемо побачити на прикладі Західної Європи. Здавалось би, що така сита Західна Європа та США, все в них добре, кращі машини, кращі девайси, а поглянеш на стрічку новин: в США знову когось розстріляли, якісь маніяки повзають по ситим вулицям Копенгагена і Західна Європа та США лідери по числу самогубств на душу населення. В чому причина: ковбаса є, а люди з вікон сягають. А ось по Юнгу причина в тому, що та концепція культури яку еліти накидають на суспільства, тобто ліберально-демократична з елементами неомарксизма культура толерантності входить в базову суперечність з європейським архетипом і ще притому всьому входячи в протиборство з архетипом приїжджих рас. Власне і США то хвора на всю голову країна саме з цього базису - на одній арені сходиться дійсність, котра не виражена традиційним архетипом і ще й до того не одним, а декількома - тут і нордичний архетип білих, і такий вудуїстично-пантеїстський архетип негрів плюс квазіархетип латиносів, створений на базі архетипів корінних індіанців плюс нордично-католицький архетип. Тобто таке скажене змішання, що і деформує дійсність, призводячи до неврозів. Здається на початок 90-х кожен третій американець мав власного психоаналітика. Зараз певно вже кожний другий. І це не допоможе, бо психоаналіз лікує неофрейдистськими методами, що за дослідженням Ганса Айзенка призводить лише до погіршення неврозів і навіть часто до перетворення його в психоз. Психоз це вже коли его людини не може боротись з наступом підсвідомого і розчиняється в ньому, втрачаючи свою індивідуальність, а по-суті перестаючи бути людиною. Шизофренія приклад такого психозу.

Отже по Юнгу можна зрозуміти структуру нації, як базовий архетип - базовий міф, навколо якого формується культура і Традиція нації і вже з цих основ формується індивідуум. Це те, що можна назвати ментальністю нації, яка має своїм початком саме архетип, а вже зверху на нього нашаровуються всі інші ідеї, погляди, думки, вчення і тоді будь-яке вчення стає зрозумілим тільки, якщо дивитись в базовий архетип. Тут дуже важливо те, що не індивідуум є останньою цінністю і свяченою коровою (як у фрейдо-марксистів), а саме Традиція, як вираження архетипу. Власне вона завжди і проглядає скрізь всю націю, але вона може деформуватись отими нашаруваннями і причому вже дійти до такого стану, що стане симулякром архетипу. 

Що є архетипом для нації (під нацією я маю на увазі нації білих народів, всі інші народи мене цікавлять мало)? Це власне те, що Генон називав Примордіальна Традиція або у Еволи первинна нордична Традиція, основа основ всіх Традиційних доктрин. Ця Традиція вже давно загублена і деформована усілякими нашаруваннями, тому той хто вам каже, що розповість сутність базової європейської Традиції, то женіть того в шию, бо вже не залишилось нікого, хто б знав сутність цієї Традиції і ті ж Генон та Евола її також не знали. Ми можемо знати, що вона існувала, але не знаємо в якому вигляді. Якісь більш менш приблизні картини подати можна (чим і займались філософи традиціоналісти Евола, Генон, Еліаде, Шуон, Буркхард і т.д.), але це як печатка і відтиск, не одне й те саме. Але архетип не зникає, він ховається під нашаруваннями. тому він залишається в нації, особливо в її Традиційних доктринах і чим власне більше зняти нашарувань, тим ближче буде до первинного архетипу. 

Юнг важливий ще тим, що якщо уважно вивчити його праці, стає зрозумілим, що мультикультурність ну ніяк не можлива, а призведе лише до шизофренії мас. І до речі неомарксисти це знають, бо Дельоз пише, що їхня задача створити шизомаси. 

Але Юнг пропонує свій вихід. За Юнгом найвищім завданням людини є набуття Selbst (самості), тобто коли людина стає цільною з'єднуючи в собі архетип, колективне несвідоме та власне Его, тобто не коли Его відкидає національний міф і отримує невроз, не коли людина втрачає індивідуальність і розчиняється в несвідомому, стаючи шизофреніком, а коли знаходить баланс, знаходить своє власне самоусвідомлення. На цьому Юнг засновує свою теорію глибинної психології і власне терапії психічних захворювань. Тобто глибинна психологія це пізнання глибин свого підсвідомого, але не так, як у фрейдистів, аналіз того, як сусід в дитинстві тебе хотів зґвалтувати. Це повна фрейдистська хрінь. За Юнгом аналіз глибин підсвідомого означає усвідомлення себе через колективне підсвідоме і звідти вихід на архетип, тобто повернення до свого коріння. І от після усвідомлення себе крізь своє глибинне коріння, усвідомлення не просто крізь дитинство і життя, а навіть передбуття, як називав це Хайдеггер, наступає індивідуація, тобто суб'єкт направду вже розуміє хто він є. Це дуже важливо було раніше оцей перехід від несвідомого існування до усвідомленого виражався у концепції другого народження (Двіджа як кажуть індуси). Для цього навіть проводився спеціальний ритуал Упанаяна, після якого особа отримувала навіть інше ім'я. Це дуже добре виражено у європейській Традиції, коли монарх проходив обряд коронації свяченослужителем і змінював своє ім'я, тобто монарх на престолі вже не був тим ким був до коронації, а був вже помазанцем. І священники також проходили схожий обряд, адже і Папа Римський, і патріарх, і всі вищі чини церкви завжди при вступі на посаду отримували інше ім'я, а по-суті вдруге народжувались. Російський індолог Кальянов Володимир Іванович підсумовує, що "згідно із законів індуїзму, людина, що не прилучилася до свяченого знання нічим не відрізняється від тварини. Тому людина, що пройшла обряд посвячення, досягає другого народження і носить назву "двічінародженний". 

Це так само і для нації, котра має знайти своє власне самоусвідомлення, знайти свою самоідентифікацію, але що саме головне на базі колективного несвідомого і свого архетипу. Це те що банально звучить, як нація, котра має повернутись до свого коріння. І саме тоді власне нація може відбутись як нація, а людина як людина - лише через відповідь на запитання: Хто ми? Бо насправді серйозно і капітально ще ніхто з еліти не спробував відповісти на це питання.

Який вихід? Насправді простий - викинути на звалище всі ліберально-демократичні та комуністичні ідеї і жити відповідно до своїх традиційних цінностей. 

Цієї ж тези і притримувався Юліус Евола, знавець до речі стародавніх європейських культів і доктрин. Отже уривки з книги "Осідлати тигра" щодо "духовного відродження" про які каже Нью Ейдж (одягаючись часто у форму традиційних доктрин - язичництва, неохристиянства, буддизму, індуізму та всіх інших):

Все Нью Ейдж є лише симулякром традиційних доктрин, шкідництвом для світогляду європейців. Уважно придивляйтесь хто і що намагається вам втюхати під виглядом "мудрості"

  

Фрідріх Ніцше

Фрідріх Ніцше напевно найбільш незрозуміла особа ХХ століття. Важко його назвати філософом, бо сам він таким себе не вважав. Що саме цікаве це те, що ніхто не зрозумів Ніцше (окрім можливо Хайдеггера та Еволи), але всі взялися вправно юзать його і  рвати на цитати, котрі вирвані з контексту, були гротескно пафосні. І ліві, і праві в ХХ столітті раптом стали вважати себе послідовниками Ніцше, адже Ніцше писав про все і якщо вирвати цитату, то можна носитись з нею, як дурень з авоською. Сьогодні Ніцше став героєм Контакту, де школота і деякий підвид блядінки любить визначати свої статуси, чи як там це зветься, пафосними фразами Ніцше. Типу дивіться на мене, яка я тьолка крута, тому йдучи до мене, хапайте пліть. Або я такий крутий пацанчик уберменш, а ви всі гівно. Десь так це відбувається. Цього Ніцше, глаурно-контактного полишаємо в стороні. В чому ж насправді була суть вчення Ніцше про людину, надлюдину і недолюдину (останню людину)?

Навіть праві не зрозуміли, що значила надлюдина за Ніцше (я вже мовчу про ліваків, така ганьба як неоніцшеанці Батай, Паланте та Онфре є прикладом явного унтерменша і Ніцше точно не зрадів би з таких послідовників). Юліус Евола в праці "Раса та Традиція" показував, що не можна інтерпретувати все на основі виключно біологічних характеристик. Він добре показував це на прикладі скандинавів. Ми це бачимо. Сьогодні потомки вікінгів та потомки славної гвардії короля Густава ІІ Адольфа, Північного Лева, котрий не просто вів переможні армії, а сам завжди був в авангарді атаки, сьогодні його потомки місяць не могли вгамувати кольорову шантрапу з гетто, сьогодні нордичні дівчата Норвегії змушені косити під арабок, бо їхні чоловіки не можуть їх захистити від варварів. Хіба вони можуть бути надлюдиною, якщо навіть біліші за сніг? Юліус Евола розрівняв, расу як нерозривний зв'язок тіла і духа і коли слабкий дух, немає почуття раси, своєї породи і коріння, трапляється таке, як в Норвегії. Отже надлюдина має включати в себе і "внутрішню расу", як казав це Евола. Виродження починається з внутрішніх вимірів і викидається на зовнішні. Згадаймо, що в просторі Традиції все є в взаємозв'язку і нордична раса без нордичного світогляду це пуста склянка. Евола описував характер нордичного світогляду, котрий має бути присутній на прикладі двох Італій, він називав це Італія нордична і Італія середземноморська. І це різні категорії. Отут зміст надлюдини Ніцше, внутрішні виміри, котрі звісно мають бути виражені назовні.

Показова праця для розуміння тез Ніцше щодо людини, надлюдини і останньої людини це звісно ж "Так казав Заратустра", працю яку читали всі (інтіліхєнти), але кожен, що придумав, те і приписав Ніцше. Вже з самого початку твору ми бачемо оцю концепцію внутрішнє-зовнішнє. Заратустра відгороджується від світу, знаходить свій стержень і тут, як він показує, в ньому народжується енергія, котра виривається наружу, "я наситився своєю мудрістю, як пчела, котра увібрала забагато меду". Тобто Ніцше показує, що Заратустра починає зміну з середини, котра виривається назовні. Це те, що і казав Евола про "внутрішню расу". Тут важлива річ, яка не дарма починає твір, адже це власне і є початок - праця над собою. Можна стати і сказати: "От все, я українець, капець всім". І далі що? Е ні, рідненкьий, давай спочатку попрацюй над собою, щоб українець це звучало гордо. Надлюдина починається з убивства людини в собі. Це дуже традиційна річ і вона є в усіх традиціях світу. В скандинавській міфології це людина стає Асом, саме стає, а не народжується. В християнстві це благодать, котра сходить і робить обоження людини. Вся Традиція завжди веде свій початок з того, що працювати треба над собою. Ти не народжений надлюдиною (дійсно ну не можемо ми вже називати Аса чи людину, на яку зійшла благодать людиною, він вже не є людиною) і твоя ціль не існувати, щоб жрати і спати, твоя ціль стати надлюдиною. Ніцше про це каже, що "наше життя є лише канатом натягнутим між людиною і надлюдиною, натягнутий над проваллям, і по цьому канату треба пройти".

Далі у Ніцше йде важлива зустріч Заратустри зі старцем-відлюдником. Старець побачив, що Заратустра пізнав і відмовляє його йти до людей, кажучи, що вони його виженуть і не приймуть його блага. Старець вмовляє його залишитись в лісі. "Люди сплять, що ти від них хочеш?" - запитує старець. Але Заратустра відмовляється. "Що робити святому у лісі?". Тут показана така річ, що справжня надлюдина не відмовляється зустрітись з реальністю, він не тікає від світу (або тікає, але лише для того, щоб щось усвідомити і знову повернутись), у Юнгера це сказано, як людина, котра кидається у боротьбу зі стихією. Це дуже добре показано у Бхагават-гіті, коли Крішна звертається до Арджуни: "Відчуваючи свій кастовий обов'язок, ти не маєш сумніватись, адже немає нічого кращого для кшатрія ніж праведна битва. Щасливі кшатрії коли на їхню долю випадає така битва, що відчиняє їм небесні врата...Бийся без страху Арджуна і перемога буде за тобою". Це значить, що справжня надлюдина завжди дивиться в обличчя виклику, він завжди його приймає, він завжди готовий до боротьби. Він не хоче боротись, Крішна каже Арджуні: Відкинь всі прив'язки...будь свободний від егоїзму, насилля, марнославства, бажання, гніву, будь безкорисливим і достойним". Тобто він не хоче битись, але завжди готовий до битви. Юліус Евола з цього приводу цікаво каже, що не треба сильно засмучуватись, що ми живемо в такі моторошні часи, адже полководець ніколи не посилає на передову поганих солдат, якщо ми опинаємось на передовій, лицем в лице з цим мороком, то це свідчення, що ми і є ті кращі солдати, гідні тримати лінію фронту, коли підмога вже не прийде. Так і Заратустра у Ніцше, він усвідомлює вій виклик, він каже, звертаючись до сонця: Якби ти світило для нікого, то навіщо це?" Він йде до людей, бо має йти.

Самим показовим є зустріч Заратустри з людьми. Заратустра приходить на площу, де зібрався натовп, що чекає вистави. Такі собі леммінги, що клацають пультом в пошуках серіалу. І Заратустра їм каже, що почне казати їм про надлюдину. "Людина це брудний потік, тому щоб впитати його і залишитись чистим, надлюдина стає морем". Але натовп кричить, що досить базікати, давайте нам розваг. І тоді Заратустра каже, що не хочете про надлюдину, я вам казатиму про останню людину. "Це пуста земля, на якій нічого не росте, жодне дерево не виросте на такому грунті, це зневажена людина, котра вже сама не здатна себе зневажати. Це маленька земля, по якій стрибає маленька людина, котра робить все навкруги маленьким. Немає пастуха, а існує одне лише стадо". І тут натовп починає скандувати - Заратустра зроби нас цими останніми людьми, ми хочемо ними бути. І починають ржати і веселитись, їм подобається бути останніми людьми. Заратустра робить висновок, що він говорить в порожнечу, говорить козопасам про горні струмки і великі дерева.

Ось ці останні люди і мають стати тими untermensch, це коли вже немає навіть mensch, а існує таке бездумне стадо тварин, що ще нагадують людей. Жан Бодрійяр описував це, він казав, що раніше всі лякалися мас, але саме зараз, каже Бодрійяр, визрівають справжні маси, бездумні, механічні стада, істоти, що поводяться як тварини, всередині є овочами і ще зберігають вигляд людей. Бодрійяр каже, що вони вже не споживають продукт, вони споживачі знака, порожнього знака, вони ковтають лише симулякри і це є їжа останньої людини. У фільмі Чорне дзеркало, в першій серії, такий сюжет, коли викрадають якусь принцесу і вимагають від премьєр-міністра Британії спаруватись зі свинею. І він це робить. Цього б не зробила надлюдина, це може зробити людина, але від цього полового акту напевно і народжується недолюдина. Причому недолюдина народжується не в прямому сенсі від такого акту, а від людей, що спостерігають за цим ганебним явищем. У фільмі показано, як вулиці Лондона порожні, бо всі прилипли до екранів, щоб дивитись такий акт. Ось ці глядачі-споживачі і є тою останньою людиною, бо від людини там залишилось мало. 

І ось Ніцше якби передрікає настання таких часів, коли mensch зникає і диферінціюється на untermensch, яких буде більшість, але велика відраза до цієї недолюдини і народить іншу сторону - ubermensch, надлюдину, котрих буде меншість. Це люди, котрі скажуть тотальне ні всьому суспільству недолюдей, ці люди скажуть ні цінностям цих недолюдей. Народження цих категорій можна бачити зараз. Чим різняться між собою ці три категорії, так це тим, що недолюдина приймає ці "цінності" і модель такої поведінки, людина не приймає, але все що вона може це страждати жопоголізмом і кричати по завуглам: люди добрі, що ж це коїться, а надлюдина вступає з цим в боротьбу. У Івана Франка є чудовий вірш на цю тему:

Блаженний муж, що в хвилях занепаду

Коли заглухне  й найчуткіша совість

Хоч диким криком збуджує громаду

І правду, й щирість відкрива як новість

Блажений муж, що серед гвалту й гуку

Стоїть як дуб, посеред бур і грому

На згоду з підлістю не простягає руку

Волить зламатись, ніж поклонитись злому

Ось ця ілюстрація дубу посеред бур і грому і є тою ніцшеанською надлюдиною. 

Це ще можна зобразити скандинавським міфом. Коли наступає Рагнарек (сутінки богів), великий вовк Фенрір (звір, зверніть увагу, вся традиційна доктрина описує (і Біблія також) звіра, що виривається у світ і зараз оці писаки-філософи та політична еліта хочуть людину перетворити саме в звіра) з'їдає Сонце і наступає морок, пробуджуються титани, котрі ввергають Землю у хаос, Одін вступає в битву зі звіром і помирає. Причому Одін добре знає заздалегідь, що помре, адже йому про це напророчила Вельва, але він вступає в битву, щоб його вбили, адже тоді сила помсти дасть його сину Відару сили перемогти Фенріра. І от в такій ситуації недолюдина звісно побіжить одразу питати у звіра де підписати контракт на душу, людина сказала б та на фіг треба, я всеодно помру, а надлюдина готова вступити в боротьбу, знаючи заздалегідь, що загине.

Саме в цьому руслі Ніцше має на увазі своїх mensch, untermensch та ubermensch.

Мартін Хайдеггер

Мартін Хайдеггер цікава персона ХХ століття. Якщо уявити Хайдеггера в академічній філософії Європи, то це можна проілюструвати картинкою, якби середньовічний лицар забрів на сучасний політичний мітинг пацифістів. Цікаво, що вже після Другої світової, в Європі та США виникли цілих два академічних інститути з розбору Хайдеггера, одні його розглядали як філософа нацизму (він був в НСДАП), інші - як першого філософа екзистенціалізма (це така лівацька течія філософії, наприклад Сартра або Камю). Сам Хайдеггер неодноразово звертався до обох академізмів і закликав залишити його в спокої і перестати вільно трактувати його ідеї (наприклад закликав того ж Сартра не перекручувати зміст його філософії). Але тут сталася історія, котра схожим чином повторилася з іншим філософом Жаном Бодрійяром, котрого записали в постмодерністи, а коли Бодрійяр сказав: Люди, ви що схаменулись?, Бодрійяру сказали: Мовчи, дурень, ми академіки і краще знаємо, що ти мав на увазі. Так Хайдеггера заткнули, сказавши будеш або екзистенціалістом, або взагалі підеш по статті як нацист.

Мартін Хайдеггер почав з переосмислення Фрідріха Ніцще. Ніцще підсумував філософію модерну фразою Gott ist tot (Бог помер). Це значило за Ніцще, що вся філософія, починаючи з Просвітництва була зайнята одним - вигнанням метафізики, боротьбою з сакральним і вищими інстанціями. Ніцще з цього не радів (як раділи скажімо неоніцщеанці лівого толку типу Батая), Ніцще питав: І хто змиє з нас його кров? Ніцще закликав подивитись уважно на вбивцю, вони вигнали все метафізичне і хто залишився? Людина, примітивна, слабка, до якої Ніцще питав "велику відразу". Ніцще показує, що коли була вбита метафізика, з'являється нігілізм. Нігілізм має зруйнувати все на своєму шляху, всі цінності європейського суспільства, "тіні Бога", як казав Ніцще (це була не радість чи заклик, це була констатація факту дійсності). Ніцще закликав пережити цей нігілізм. І вважав, що його пережив, але як то скінчилося знаємо. Хайдеггер подивився на історію Ніцще і зробив висновок, що "стрибок у безодню нігілізму" приводить лише до таких наслідків, як у Ніцще, тобто схід з розуму. 

Хайдеггер погодився з Ніцще, що філософія модерну вбиває все метафізичне і створює тотальне ніщо. "Ніщо яке нищить" - казав Хайдеггер. Напевно саме на прикладі Ніцще і з'являється ця фраза у Хайдеггера, це ніщо знищило Ніцще і нищить все навколо. Хайдеггер вирішив усвідомити, що ми втратили і прослідити коли ми це втратили. Хайдеггер виділяє філософію метафізики, як найбільш правильну концептуально у Геракліта та Парменіда. Геракліт взагалі такий цікавий дядько і дивно (для Хайдеггера також), що всі проходять повз увагу думок цього мислителя. Геракліт до речі був не зовсім філософом (філософія як така починається з Сократа), він був вищим жерцем з Ефесу. Геркаліт казав, що існує передбуття (em-on) з якого народжується вище трансцендентне буття, що формує вогонь, який породжує матерію. Цікаво якщо зіставити з Великим вибухом, вчені вже навіть визнають, що вогонь сформував матерію. Цей вогонь то вибухає, то згасає. Тобто в індусів це пракріті-пралайя, вдох-видих Брами, акт творіння світу (creatio) та його знищення в судний день у схоластів. Тут ще цікаво порівняти з сучасною наукою, яка каже про ентропійну смерть Всесвіту, котрий якби затухає, вогонь згасає. Але світ за Геркалітом народжується і помирає, потім знову народжується і знову помирає - це цикли в індусів. За Гераклітом все є потік буття, трансцедентого буття, яке у вищому з'єднує об'єкт і суб'єкт буття (у схоластів це ессенція (essentio) та субстанція (substantio), тобто душа і матерія, котрі поєднані духом). Світ за Гераклітом це арена боротьби хаоса з порядком (у схоластів та зороастрійців добра зі злом). Коли олімпійські Боги перемагають титанів, вони встановлюють порядок, тобто строгу структуру світу. Структурований світ це важливо для Геракліта (і це головна мішень постмодерністів сучасності), звідси і береться та станово-кастова система суспільства. У схоластів це було виражено у побудові суспільства за зразками небесними, "як на небі, так і тут". Це було неможливо і на цьому до речі наполягали протестанти, але схоласти погоджувались, що неможливо, але вони на це дивилися як на печатку та відтиск, тобто відтиск ніколи не стане печаткою. Якщо це неможливо, це не значить, що не треба до цього стремитись, вважали схоласти. Протестанти ж сказали неможливо, значить і не треба до цього йти, світ це зло, тут нічого не побудуеш (суто гностичні такі тези). Але протестанти до Традиції не мають ніякого відношення. У Григорія Палами, засновника православного ісіхазму, є така фраза: Бог непізнаваємий, але він і не непізнаваємий. Грубо кажучи свідчення того, що щось неможилве апріорі, не значит апріорі, що до цього не треба стремитись. Ось десь в такому руслі думали схоласти. Людина для Геракліта є лише можливістю, можливістю вийти за кордони (метафізика взагалі якщо дословно, то це за природою), можливістю досягти вищого буття, тобто стати трансцедентною людиною, де немає вже суб'єкта та об'єкта, але є можливість гнозису передбуття, що в індусів носить назву Асат. Для християнського світогляду можна це висловити словами св. Іоанна: "це можливість  заключити в своєму тілі безтілесне". Для Геракліта взагалі буття людини значить лише простір для присутності трансцедентого. Людина за Гераклітом існує лише як сенс, коли вона є частиною трансцедентого. Геракліт виражав це формулою: людина існує лише тому, що існують Боги. Причому це існування нерозривне. Аристотель оповідає про Геракліта, що коли деякі чужостранці почули про великого жерця і вирішили до нього приїхати і почути слово мудрості, вони зайшли до нього додому (думаючи, що він медитує або читає якісь тексти), а Геракліт пік хліб і коли його запитали, чого він не молиться Богам, Геракліт сказав: "Вони зараз зі мною пекуть хліб". Тобто така медитація в дії, як називав це Юліус Евола.

Вже з Платона починається занепад грецької філософії (Аристотель стоїть окремо), що апогеєм має філософію епікурейців. Епікурейці це марксисти Древньої Греції, котрі вважали матерію єдино сущею, людину власне людиною. З епікурейства народжується гедонізм, тобто вчення, що найбільшою ціллю людини є тілесні задоволення. Відродження стоїцизму у Римі та ранньої схоластики у Середньовіччі зупинило наступ епікурейства ( також нюанси є, наприклад Скотт Еріугена був ближчий до правильної метафізики, ніж його візаві Фома Аквінський). А потім з'являється Рене Декарт. Отут Хайдеггер вловлює початок смерті метафізики, початок модерну. Декарт проголошує: Cogito ergo sum (Мислю значить існую). Зрівняйте з формулою Геракліта: "Я існую, бо існують Боги". Рене Декарт робить чіткий розділ: існує об'єкт пізнання, існує суб'єкт і думка як пряма лінія, що їх поєднує. Причому якщо для Геракліта існує точка (це у більш пізнього теолога ХХ століття Тейяра де Шардена названа "точка Омега"), де об'єкт є суб'єктом, то у Декарта це неможливо - об'єкт є завжди не суб'єктом, пізнаваємий та пізнаваєме є апріорі протилежні речі і разом їм не бути. Декарт виводить трансцеденте за скобки, тобто Бог та вся метафізика це може і добре, але нам треба займатись іншими речами - пізнавати об'єкти. Тобто у Декарта трансцеденте десь там далеко і не може бути пізнане. Французькі просвітники енциклопедисти пішли ще далі - раз далеко, то нащо треба? Давайте так - людина це біологічна машина (L'homme machine у Ламетрі), а світ це бездушний механізм, накшталт годинника (Джон Локк). До речі основи механічного погляду заклав також Декарт коли казав, що тварини це такі собі механізми. людина за Декартом ще не була механізмом, адже мала "Божествену іскру", але французькі просвітники подумали: а чого власне тільки тварини? Хай і людина механізм. Погляд на соціум також закладає Декарт, який буття визначає як протяжність певних реальних речей. До речі термін реальність також вводять просвітники, до них концепту реальності просто не існує. Отже за Гераклітом буття є ареною трансцедентого, за Декартом лише протяжністю певних об'єктів. Цю формулу цільно вже подав Маркс, коли казав, що існує лише матерія, як ця сама протяжність об'єктів, а свідомість лише відзеркалення цієї протяжності. Маркс так би мовити доводить ідею Просвітництва до кінця і закриває модерн, бо власне після Маркса модерному філософу робити вже нічого, власне лише грати формулами і поняттями. З'являється вже сьогодні постмодерн, але в постмодерні вже відмовляються і від філософії як такої, бо філософія це фашизм (концепт постмодерну і покликаний власне у тотальному винищенні всього, яке носить відбиток фашизму). Але залишемо постмодерн в стороні.

Отже Мартін Хайдеггер вловив точку, де ми все втратили. Здавалося: то вертайтеся назад. Але не все так просто. Мартін Хайдеггер розуміє, що зміна ж то відбулася не тільки у філософії (якби так, то і хрін з ним, хто тих філософів читає?), але це зміна глобальна, це зміна матриці буття. Вже у 70-х американський соціолог Томас Кун навзе це змінами парадигми, тобто матриці, що формує все навколо: суспільство, буття, філософію, політику, все абсолютно. Грандіозний філософ Ернст Юнгер осознав це напевно найперше. Цікава так людина. Ернст ніколи не був професором чи академіком, він власне взагалі був вигнаний з учбового закладу і поїхав у французький легіон, а потім повернувся, щоб воювати у Першій світовій. Він був солдатом до мізків і костей. Але в нього було просто якесь прозріння. Всі терміни він називав не науковою мовою, а по-простому по-солдатські. В цьому до речі його і цінність. Так ось, що науково обгрунтували вже у 70-80-х як парадигму, Юнгер назвав просто "зміною ландшафту". Мені більше подобається ландшафт за парадигму, тому користуюсь цим словом. Отже Хайдеггер каже, що Геракліт, Парменід, Софокл, Скотт Еріугена, Фома Аквінський це звісно добре, але вони писали в абсолютно іншому ландшафті і якщо почати просто тупо постулювати ці тези, від цього то нічого не зміниться. Треба перевернути буття. А щоб це зробити, треба спочатку усвідомити втрату - втрату метафізики. Він закликає спочатку в самому собі порвати декартівську схему об'єкт-думка-суб'єкт і народити Dasein (тут-буття), це коли буття у вищому бутті, стати тою людиною у пространстві трансцедентого, тобто це усвідомлення свого буття як буття вищого. За Хайдеггером треба розпочати деконструкцію всього ландшафту і головних апріорних тез на яких будується цей ландшафт. І безумовно треба починати з самого себе, тобто усвідомити свій Dasein і порвати з категоріями модерну. Без такої розриву, категоричного, звісно ніяка деконструкція неможлива.

Найголовніше це порвати з категорією людини. Це дуже добре видно у листі Хайдеггера "Про гуманізм", котре він написав Сартру. Що є гуманізм, оця основа сучасного ландшафту? Просвітники взяли за основу своєї концепції формулу Протагора "Людина міра всіх речей". Цікаво, як дійшла до нас ця формула. Протагор був софістом і ось оця фраза була якби символом комічності софізму. Для древніх греків, сказати "Людина міра всіх речей" це було щось на кшталт: "Подивіться до чого може привести словоблудство". В Середньовіччі цією фразою користувались у полеміках, коли хотіли показати абсурд опонента казали типу: так недалеко ствердити, що людина міра всіх речей". Це щось типу нашого: сам дурак, коли кажуть ти ведеш полеміку в руслі сам дурак. Такий погляд мала Традиція на цю фразу. До речі це серйозно, адже тезу "сам дурак" взяли на озброєння постмодерністи, як модерністи фразу Протагора. Постмодерніст Жиль Дельоз закликає замінти усе "шизоаналізом", це коли немає логіки (логіка структурована, а отже фашистська), немає структури (структура це взагалі гітлерізм якийсь), а є лише шизофренія в чистому вигляді, тобто якісь набори слів (текст без автора називає це Дельоз). Будь яка концепція або світогляд є фашизмом, має бути чистий всплеск, якась вербальна гра. І це не жарт, це сучасний стан думки на Заході. Це близьке до грецького епікурейства, адже для мостмодерна важливим є лише тілесна насолода, за Дельозом людина це машина бажань, а все що стримує ці бажання є фашистським і треба подолати. Отже десь так, як сучасна модерна людина дивиться на тезу Дельоза про "шизоаналіз", тобто як на повни брєд, так само в Традиції дивились і на тезу Протагора "Людина міра всіх речей".

Хайдеггер пише Сартру, що той переживає за зникнення концепції гуманізму, але Хайдеггер показує, що сам гуманізм є повною ахінеєю, тому боротись за його існування немає сенсу. Що значить людина запитує Хайдеггер? Хто це? Навіщо це? Хайдеггер нагадує, що людина є лише можливістю, а не як не цінністю сама по собі. В греків визначало людину саме "номос", тобто буттійна місія самої людини. Людина існує лише для, а не просто так. Номос був першозаконом законів і тільки існування місії за Хайдеггером визначає взагалі сенс буття. Філософи модерну сказали, що людина існує просто так і в цьому її головна цінність. Хайдеггер каже, що ні, цінність людини визначена саме зв'язком-номосом, котра породжує його обов'язки і сенс його буття. Це боротьба можна сказати, боротьба з самим собою, щоб вийти за кордони. Все інше каже Хайдеггер є лише підробкою людського розуму. Не існує людини і не має існувати гуманізму. Ось це треба вибити, як основну матрицю ландшафту модерну. Цю велику оману модерну.

Вслід за Хайдеггером треба сказати, що ми маємо повернути ієрархію буття. Не можна визнавати дифференціацію у вищому і не визнавати у нижчому. Все є структурованим і тільки тоді порядок перемагає хаос. Ієрархія має існувати будь-те у суспільстві, у релігії (власне релігія останній ще оплот, де хоч є якесь усвідомлення ієрархії), у філософії, у бутті, загалом у всьому. І треба розуміти, що є щось вище за людину - традиційні цінності. Тільки боротьба за ландшафт, зміна його може привести до відновлення Традиції. Більш того, якщо глибоко копнути, то може виявитись, що це все процесс незворотній, але це всеодно не дає права за це не боротись. Як казали ті ж схоласти. "Боротись навіть на втрачених позиціях" - казав Юнгер. Інакше тоді варто визнати себе людиною модерну, без цілі і без сенсу, або ціллю замінену симулякром.

З х/ф Бійцівський клуб

Французький філософ Жан Бодрійяр увів термін "симулякр". Симулякр це копія з копії, котра зроблена з копії, а та в свою чергу з копії...Загалом симулякр це копія без оригінала або коли сутність оригіналу всже втрачена. Жан Бодрійяр вказував, що симулякр формує навколишню гіперреальність, котра не існує, але в той же час існує. Це легше пояснити на прикладі. Одним з прикладу симулякру для Бодрійяра є мода. Що таке мода, як задуматись? Така сентенція не існує як реальність (тобто як оригінал), але існує як гіперреальність, тобто вона реально впливає на поведінку реальності. Другим симулякром за Бодрійяром є суспільна думка. Що є цей фетиш сучасності? Адже суспільна думка це копія з думки глобальних ЗМІ, котра в свою чергу є копією думки суспільства, але коли вона пройшла таку фільтрацію, чи є вона оригіналом? Бодрійяр для ілюстрації симулякра приводив Війну у перській затоці. Вірніше за Бодрійяром було дві війни - одна велася на території Кувейта та Ірака, а інша на CNN. Війну на екрані він називав симулякром.  Бодрійяр наводив і інші приклади, наприклад гроші як симулякр. Але я думаю зрозуміло, що то є:  симулякр це нереальність, котра має подобу реальності, це суррогат, що підміняє собою реальність. Соціолог Пітірім Сорокін передбачував настання суспільства симулякрів, котре він назвав "суспільство-звалище" ("dumping ground society").

Придівіться навколо. Що не є сьогодні симулякром? Якась російська силіконова діва чи інший підвид блядінки копіює західний симулякр, якусь леді гагу і це симулякр симулякра вже з'являється на українському екрані. Якесь політологічний експерт симулює догми західного експерта і формує навколо себе свою симулякративну реальність, обважену симулякративними термінами: суспільство, демократія, громадянське суспільство. Політики симулякри якоїсь вже давно забутою і незрозумілою ідеї, вже немає сенсу в їхніх діях, але вони імітують якусь діяльність - скажімо ток-шоу. Шоу Шустера та іже з ними це є гарний приклад симулякра. По-перше він вже копія з копії (як і сам Шустер якась ходяча копія), по-друге там немає сенсу. Там лише є якась дія без сенсу. Хтось приходить, балакає не зрозуміло навіщо і саме головне це не важливо навіщо це робити, бо в симулякрі сенси давно втрачені. Шоу Шустера це такий акт постмодерна. Як власне і все навколо акт постмодерна, як є така росхожа фраза російською: "бесмысленное и беспощадное". От симулякр і є таким "бесмысленным и беспощадным". Цей dumping ground society нагадує фільм Девіда Лінча, коли сюжетна лінія побудована на концепції "стрічки Мьобіуса", коли власне немає лінії, а є картинки, що змінюють один одного, якісь кадри сна божевільного перемішані з історією якогось бомжа з гетто.  

Італійський комуніст, який був ідеологом Червоних бригад, такий елітарний західний мислитель, Антоніо Негрі спільно з Майклом Хардтом написав книгу "Імперія" (Empire). Варто зупинитись на тому моменті, що Empire варто відрізняти від правої концепції Imperium, це інші речі, причому діаметрально інші. Але зараз не про це. Empire за Негрі це наступний концептуальний крок після стадії імперіалізму. Це власне стара марксистська догма: колоніалізм змінюється на імперіалізм, а наступний крок за Негрі Empire. Негрі, розглядаючи філософію побудови імперії у різні часи, зауважує, що репресивний характер їм надає "біовлада" (biopower), тобто воля до влади реалізована людиною. Тут варто зробити ремарку, що англійське power є одночасно і владою, і силою, і могутністю. Негрі має на увазі саме слово в цій її тріаді. Взагалі всі філософи постмодерну намагаються позбавитись саме волі до влади, як головного винуватця "страждань людини". Негрі також є філософом постмодерністом. І ось за думкою Негрі має наступити горизонтальний зв'язок, який в Empire має порвати з біовладою (зв'язком вертикальним, а для постмодерністів все, що являє собою хоч якусь подобу ієрархії треба знищувати апріорі) і наступити постіндустріальне сітьове глобальне співтовариство, де надбудовою цього суспільства має стати такий собі тотальний симулякр. Це важко словами зобразити, легше в дійсності. Отаким прообразом влади симулякра є медіократія, влада ЗМІ. Дійсно ЗМІ як деякий симулякр формує владу (ЗМІ - четверта влада, це така суто постмодерністька схема). От це і є надбудовою симулякра в Empire за Негрі, тільки більш тотальне. 

Постмодерн взагалі така річ, що про неї можна говорити довго і нудно. Варто зазначити такі тези. Головні ідеологи постмодерну, такі як Жан Фрасуа Ліотар, Жак Дерріда та Жиль Дельоз вихоядть з такого собі ментального антифашизму. До речі саме Ліотар, Дерріда та Дельоз обгрунтували в повній мірі концепцію толерантності і мультикультурності. За Дельозом наприклад людина вже від народження фашист, бо має внутрішню територіалізацію, тобто усвідомлення себе чоловіком, французом, білим. Навіть тіло є фашистським, бо має ієрархію, а ієрархія для постмодерністів це те, що кидає в піт і викликає істерику. Тому власне Антонен Арто закликав бути "тілом без органів". От власне на такій деконструкції, тобто зламу всього постмодерністи закликають боротися з фашизмом. За Дельозом треба стати андрогінною істотою, людиною без полу, і головне знищити традиційну сім'ю, бо сім'я це школа репресій та фашизму, звідси коріння просування ідей прав педерастів. За Дерріда треба стати мультирасовим, тобто расове змішування найкраще для подолання внутрішнього фашизму. За Ліотаром треба стати мультикульутрним, тобто не мати взагалі ніякої культури. Змішати все. Постмодерністи радять зробити все таким методом, якби розбити дзеркало і змішати уламки, не збираючи їх у нове дзеркало. Така тотальна вакханалія.

Тут варто зрозуміти природу симулякру. Постомодерністи доходили до думки, наприклад Фуко, що навіть звичайна комунікація є фашизмом, бо при комунікації ви репресуєте свого візаві. Постмодерністи бачать сенс, будь який сенс, як прояв фашистського початку, як прояв репресії. Тому контент має бути безсенсовим і нести мінімум інформативності. Це кадри. Ось реклама, ось шоу де всі кричать і рухаються, ось силіконова діва співає, ось легке порно, але саме головне щоб воно не мало сенсу, щоб був абсурд. Гола развага. Симулякр має виховати нову людину - дивідуума. Просвітництво (епоха модерну) знищило особистість і замінило її індивідуумом. Постомдерністи хочуть створити дивідуума. Це так би мовити симулякр людини, аватар індивідуума, коли самого індивідуума вже не існує. Бруно Латур каже про людину інформаційну замість біологічної. Грубо кажучи: людина агресивна від природи? Так це індивідуум, а дивідууму ми вставимо чіп у мозок, який подолає природну агресію. Це знаєте, як кажуть про "електронне рабство" і "чіпізацію" в негативному руслі, то посмодерністи і зокрема Латур каже так і це добре. Якщо в Традиційному сіспільстві людина була підкорена трансцедентному, то в модерному вона стала "мірою всіх речей", людина стала фетишом, якому поклоняються. Це назвали гуманізм і звідси до речі концепція прав людини, тобто така нова Біблія новго ідола. Але для постмодерна вже і людина не свячена корова. Народжується трансгуманізм. Головне тепер різома (фр. rhizome), термін Дельоза, який важко пояснити. Це так би мовити такий чистий рух без сенсу, це гра без сутності. Людину можна змінювати як хочеш - стать, п'ять рук і шість ніг. Це все така гра і саме головне, щоб вона не мала сенсу.

Емануел Кастельс каже про майбутнє суспільство, як про сітьове. Людина зливається з віртуальністю, коли не можна вже сказати де реальність, а де віртуальність. Існують лише вузли зв'язків, коли подолані всі відносини по вертикалі (в тому числі і вищі, скажімо Бог, Боги, трансцендентне і сакральне), а існують лише по горизонталі. Це вже власне такий собі симулякр людини, котрим керують інші симулякри або він ними керує. Це не важливо, бо за Дерріда немає існувати взагалі нічого правильного чи неправильного, є лише думка кожного, абсолютний плюралізм. Такий ейнштейнівський релятивізм у соціальних відносинах.

Є британській серіал Чорне дзеркало. Там декілька не зв'язаних між собою серій, так ось в другій серії першого сезону автори фільму намагались показати таке суспільство постмодерну. Виглядає моторошно, раджу переглянути.

Ніцще писав: 

Перекласти це можна, як: "Хто бореться з чудовиськами, тому варто боятись того, щоб він сам не став чудовиськом. І якщо ти довго дивишся у безодню, то безодня також дивиться у тебе". Цікаво, що Ніцще зійшов з ума, не змігши жити у світі модерну, не уявляю, щоб з ним було, якбо він поглянув у безодню постмодерна, світ тотального симулякра?

Великий філософ Мартін Хайдеггер назвав наше сучасне суспільство "Zwielicht". Це дуже цікаве слово, бо його не можна дослівно перевести на інші мови світу. Грубо воно значить "сутінки", але ближче це означає "подвійне світло", "відбиття світла". Щоб зрозуміти його, треба згадати Місяць. Місяць не випромінює світло, а лише відзеркалює світло Сонця.  Тим хто близький до християнського світогляду, можна пояснити це словом Люцифер. Як казали теологи, Люцифер це вранішня зірка, а вранішня зірка це Венера, та що несе світанок. Тобто це неправдиве світло, котре можна прийняти за правду. Венера не Сонце, тобто справжнє світло, вона лише відзеркалює світло Сонця і створює вигляд, що є світлом, а насправді є мороком. Я не хочу глибоко влазити в теологію, я думаю зрозуміло, що мав на увазі Хайдеггер, коли назвав сучасність Zwielicht. Це от до речі симулякр, симулякр світла або Люцифер як симулякр Бога. Тут вже яка Традиція вам ближче.

Наостанок треба зупинитись на тому, як вести, самоусвідомлювати себе в цьому суспільстві людині не симулякру і не півсимулякру? Тобто більшість сучасних овочей є вже власне півсимулякри, вони ще не стали повінстю симулякрами, але вже і не зовсім люди в повному розумінні цього слова. Стати також симулякром? Відгородитись від світу? Психувати з цього приводу (і закінчити як Ніцще)? Я думаю тут треба вести себе як писав Ернст Юнгер:

В Німеччині немає існувати партій, має існувати лише німецький народ. А всі ці політикани лише безрідні суб'єкти.

Народи Європи мають найбільше оберігати свої свячені традиції. Це головне!

Кров це не вода. Жодні території і водойми не розлучать расу, в жилах яких тече одна кров.

Якщо хтось спробує посягнути на наші свячені права, ми відповімо на це ударом броньованого кулака.

Благо народу є вищим законом і це є моя воля.

Мені всеодно, що про мене кажуть мої вороги. Я не визнаю їхній суд на собою. Коли я бачу, як ці нікчемні людішкі, котрі курили навколо мене фіміамом, сьогодні поливають мене брудом, мене верне від них і все на що вони заслуговують - це співчуття.

Розкол в націю вносять не робітники, це сміливі і достойні люди, розколюють націю мерзенні політикани.

Для мене соціал-демократ і ворог Вітчизни синоніми.

Судити мене буде історія, а не ці нікчеми (прим. - про демократів)

Лесь Подерев'янський

Головний ідеолог Білого дому (такий собі "американський Дугін") Френсіс Фукуяма ще в кінці 80-х початку 90-х оголосив "кінець історії". За Фукуямою ліберальна демократія мала перемогти історію як таку і прогресс мав взяти гору, мала народитись "остання людина" (last man)  - венець еволюції. Цікаво, що термін "остання людина" Фукуяма взяв у Ніцще. Прихід "останньої людини" він першим передрік, але за Ніцще ця остання людина була "недолюдиною" (untermensch), сирим матеріалом для народження "надлюдини" (ubermensch), тобто "остання людина" за Ніцще це гівно, в недрах якого мала викристалізуватись "надлюдина". Фукуяма якби не помітив "надлюдини", більш того для Френсіса "надлюдина" таїла небезбеку, тому він жадав нівеляції "надлюдини" до "останньої людини". 

Надлюдина як тип (в сенсі не антропологічному, а юнгерівському, тобто як порода певного гештальту) могла розгорнутись тільки на сцені історії. Це була суть "кінця історії", яку оголосив Фукуяма. Треба було згорнути історію, а споживач мав стати останньою людиною. Середнього типу жлоб, стурбований куди комфортніше притулити дупу, сенсом існування якого є тріада інтернет-персонажа Freeman'а: "жрать, ржать и срать" - це є Last man Фукуями, обгорнутий в красиві філософські обороти. "Остання людина" може стояти в костюмі від Бріоні і напарфюмлена Живанші, але від неї смердить трупаком, бо "кінець історії" - це цвинтар з трупним смородом. 

Коли на блакитних екранах політикани, від котрих вже віє смородом "останньої людини", кудахчуть про "історію", про те, що "історія є фактами", "підрахунками жертв" і "співставлення історичних подій, що розгортаються у часі", це викликає посмішку. "Останню людину" можна вирахувати, вона в суті своїй некрофіл, бо власне сама вже є живим трупом. Саме тому останні 50 років всі історичні обговорення танцюють навколо трупів, їх знаходять, їх рахують і їм поклоняються. Суть "історії" для них це танці на кістках. Історія це міф, а історія як фактична правда - це найбільш химерний міф сучасності. Накопичення фактів не дає історії, історія народжується там, де починається інтерпретація накопичених або вигаданих фактів. Для древніх історія і міф це були синоніми. Греки усвідомлювали себе як греків не через мову або якісь інші політичні ознаки (в Греції були десятки різних держав з різним політичним устроєм і символами держави), вони усвідомлювали себе через міф, вони усвідомлювали себе як потомків тих, хто приплив з острова Гіперборея, куди раз на рік приходив Аполлон. Їхня самоідентифікація відбулась крізь історію як міф, а мова була засобом комунікації та передачі цього міфу. Те саме можна сказати про французів. Якби французи себе ідентифікували лише крізь призму зовнішніх ознак, в них би були проблеми, адже ними правили римляни і франки, а француз ХVI століття вже не міг прочитати "Трістана та Ізольду" в оригіналі, написану в ІХ столітті, бо не знав тої мови, але вони усвідомлювали себе крізь свій міф - міф імперії Карла Великого, європейської ойкумени і становго хребта європейської цивілізації. Так само як німці століттями несли в собі міф потомків з острова Туле, діалектично поєднаний з ідеєю Нової римської імперії. Без цих ідей, від яких сьогодні сруть цеглою ліберасти та інші овочі, не було б німців, не було б французів і всіх інших націй, бо самоідентифікація відбувається крізь історію-міф, а не крізь лозунги або історичні читання в сільських клубах.

Древні дивилися на історію, як на розгортання вічності у просторі. Це дуже важлива відмінність від сучасної історіографії, котра дивиться на історію, як на розгортання релятивістських позицій у часі. Ще Шекспір казав: "Весь світ театр, а люди в ньому актори". Ця заїжджена фраза, насправді несе доволі глибокий слід уявлень людей на історію часів Шекспіра. Греки також любили порівнювати історію з дійством на театральній сцені. Історія це просторова категорія, а не часова. За кулісами завжди існує, щось вічне, як це є у міфах всіх народів світу "центр світу" (наприклад камінь Бенбен у єгиптян або дерево Ігдрасілль у скандинавів), незмінний стрижень, котрий до речі має бути не тільки у світу, а й кожної окремої людини. Тому власне тут не може йтися про прогрес. Прогрес це утопія, не прогрес в сенсі технологічного розвитку, а прогрес в сенсі філософському. Біологи вже відмовились від погляду на організми, як на прогресивний розвиток. Скажімо як відповісти на питання на якому щаблі прогресу були динозаври, якщо їх знищив метеорит, котрий вписати в жодні розрахунки не можна? В прогрес можуть вірити сліпі або ті хто не уважно вивчали історію. Древні греки знали, що Земля кругла і вираховували навіть прецессію з точністю до однієї десятої, втім вже в Х столітті казали, що Земля квадратна, а на кінці Землі мешкає дракон, котрий всіх пожирає. Або в Римській імперії будували акведуки і бані, а вже через сотні років прогресу мило в Європу повернули лише хрестоносці, котрі завезли його від арабів, а центр Парижу у XVI ще досі заливало помиями та нечистотами. Де прогрес? Тільки нахабні самовдоволені людішкі, типу Фукуями, можуть вважати, що цивілізація, якій лише 300 з гаком років незмінна і вічна, такий собі тисячолітній Рейх демократії. 300 років в сенсі етапу Занепаду Європи, як це охрестив Освальд Шпенглер, коли цивілізація (а по суті ідеологія "кінця історії", тобто трупак, що ще дихає) змінила культуру після буржуазних революцій.

Тому на історію треба дивитись словами Заратустри у Ніцще як на "вічне повернення". Історія циклічна, цикли можна бачити усюди: Земля, Місяць, Сонце, Галактика - все діє циклічно і все в стані вічного повернення. В Середньовічній Європі символом цього був Уроборос, змія, що хапає себе за хвіст. Цей символ можна знайти всюди в світі, в Китаї наприклад він мав назву Жунлонг, а замість змія дракон, але теж, що їсть свій хвіст. Цей символ є на стінах храма Осіріса у Єгипті, в Індії ця змія мала назву Шеша, а скандинави звали його Іормунганд. Таке широке розповсюдження символу "вічного повернення" свідчить, що такий погляд був притаманний всьому старому світу. Тому на історію дивились, як на спектакль на сцені, де не історія формує людину (не може ж сцена формувати роль актора), а сама людина-актор творить історію. І цей спектакль розгортається у вічності і вічно повертається. До цього до речі доходить і фізики. Американський фізик японського походження Мічіо Каку, один з прихильників теорії мультивсесвіту, порівняв мультивсесвіт з вічним океаном, в надрах якого в наслідок великих вибухів народжуються бульки, як світи, вони потім зникають на поверхні і народжуються нові. Каку вихований в двох теологічних традиціях: буддизм та католицтво зумів описати по-філософськи красиво. Більш сухими науковими словами можна почитати скажімо Девіда Дойча або Брайана Гріна. Філософські це все гарно описав французький католицький теолог Пьєр Тейяр де Шарден, хоч Тейяр де Шарден і не вийшов з понятійного апарату прогресизму, він вловив, як і фізик Каку, точку Омега, вічний і незмінний центр буття (те ж дерево Ігдрасілль або океан у Каку), з якого розгортається історія. Доволі туманно, але таку ж думку можна прослідкувати у іншого філософа-теолога Карла Барта в його ідеї заміни analogia entis на analogia fidei, тобто буття від зараз на буття у вічність, хоча Барт повністю не зміг порвати з протестантськими установками кальвінізму, його ідеї радше не усвідомлення, а передчуття, тому у де Шардена ця ідея виступає рельєфніше.

Зрозуміло, що якщо стрижень світу є вічною сценою вистави, то звісно ж кінець історії не можливий, бо її розгортає вічність. За Юнгером історія це стихія і є лише дві можливості жити в ній: віддатись на поталу або приборкати цю стихію. Людина схильна приборкувати стихію, знаходячись з нею у боротьбі. Але не бюргер-буржуа. Френсіс Фукуяма є голосом бюргера, а бюргер за тим же Юнгером найбільше боїться стихій. Тому мрії Фукуями про "кінець історії" є лише сублімованим страхом перед історією. Карл Маркс передрікав "кінець історії" після світової війни. Історія продовжила свій плин. Фукуяма вже каже, що він помилився, спираючись на те, що не врахував "ісламістських фундаменталістів". Але не в них справа. Справа в тому, що Фукуяма і такі як Фукуяма, тобто "останні люди" не здатні формувати історію, вони здатні лише на неї рефлексувати. Але історія візьми своє, як казав Юнгер "стихія зруйнує затишні стіни бюргерського міста". І тоді не ліберальна демократія переможе історію, а історія рознесе вщент ліберальну демократію, що відбувається вже зараз. І тоді можливо вже з'являться зовсім інші люди, котрі здатні будуть творити історію, котра ніколи не матиме свого кінця.

В епіграфі фраза Леся, як він охарактеризував українську національну ідею. Це сьогодні не тільки українська, а всесвітня ідея "останньої людини" - він хоче, щоб історія його покинула. Але вона цього не зробить, вона як стихія завжди буде вриватись і руйнувати плани фукуям. Як казав Вуді Ален: "Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому свої плани". Історію можна лише творити, історія це дика купа каміння, з якої Донателло може зробити шедевр. Але для цього потрібен Донателло. І тоді девізом таких людей буде вже інша національна ідея: "Спробуй доє...сь, а як слабо, то йди на х...й".