Пряма дія Жоржа Сореля

Жорж Сорель

Я якось обіцяв поговорити про Жоржа Сореля, дуже цікавої людини. Самі цікаві люди, як на мене це ті, яких "академічна наука" не може віднести кудись до конкретної ніші. Куди вони пхають Сореля? В анархісти? Але ж його учнем і близьким другом був Шарль Моррас засновник течії інтегрального націоналізму, а кумиром Жоржа був Дуче Муссоліні. З іншої строни і це не відняти - він голосив про повну і тотальну руйнацію бюрократичного апарату. Єдине справжнє окреслення Сореля, як на мене, він був предтеча "Консервативної революції" і ярий антиліберал. 

Що є людина, ось з якого цікавого питання почнемо блукати Holzwege Жоржа Сореля. В окресленні людини Жорж підійшов дуже близько до концепцій Мартіна Хайдеггера. Людина знаходиться за Сорелем в інертному середовищі, це те що Хайдеггер назве потім Geworwenheit in der Welt. Людина може розчинитись в Das Man, якщо знову повернутись до термінології Хайдеггера, але у Сореля є акт, є творча дія. За Сорелем людина може жити в прямому сенсі лише в плодах своєї творчості, це якби підняття (decollage) над інетрним середовищем. Буржуазний капіталізм за Сорелем породжує гедонізм, тобто розчинення в людини в тілесних безсенсових насолодах, що тягне за собою декаденство суспільного життя, матерія захоплює і розчиняє (disseque) індивіда. Структуру такого, знову хайдеггерівським терміном, падіння (fallen) він вбачає у ідеології емпіріо-раціоналізму та віруванні у прогрес, котрий однаково був основою як лібералів, так і марксистських соціалістів. Сорель писав: "намагатись заперечувати проти ілюзії раціоналізму - значить одразу ж бути оголошеним ворогом демократії".

Жорж Сорель основу цього падіння також вбачає з тих часів, коли міф був замінений утопією, а сама утопія окреслелилась в рамках ідеології. Що таке утопія за Сорелем? Утопія живе у майбутньому і є за Сорелем засобом брехні, яким правлячий клас годує маси. Утопія за Сорелем не має ніякої функціональної цінності, це засіб яким правляча еліта мобілізує маси і інкорпорує собі нових адептів, підмінюючи теперішнє "світлим майбутнім". Але утопія в той же час є завжди минулим, бо конституйована ним, це словами Сореля: La deploiement du passe a l'avenir - розгортання минулого у майбутньому. Для конституювання утопії у суспільстві створюється ідеологія, "химерна свідомість", це засіб нав'язування утопії масам для збереження правлячим класом своєї гегемонії, для цього працюють інтелектуали, котрі часто здебільшого є обслуговуючим персоналам правлячих верхівок. "Інтелегенції не місце в наших рядах" - казав Сорель. Ідеологію Сорель бачив одну тотальну - ідеологію просвітництва, котру породили буржуазні революції. "Просвітництво - це робота ідеології по створенню єдиного простору раціональності" - писав Жорж.

Замість утопії та ідеології Сорель пропонує народний міф. Міф конституює не "світле майбутнє", яке є кинутим вперед "темним минулим", міф конституює реальність. Французький гегельянець з російським корінням Олександр Кожев писав, що міф є тим, що з однієї сторони начеб то узгоджується з реальністю, але з іншого боку завжди її долає і виходить за її межі. Якщо ми скористаємось думками Мірчі Еліаде та Карла Густава Юнга, міф є відображенням національної Традиції. За Сорелем революція має бути направлена не на утопію чи встановлення ідеології, а на народний міф і більш того, сама революція має стати міфом. Міф слугує мобілізаційною константою всезагального страйку і прямої дії. Міф за Сорелем має стати зброєю в руках "воїна історії" (guerrier historie), міф народжує новий тип людини, людини без страху та жадоби і з таких "воїнів історії" народжуються синдикати, як певні осередки "братів по духу", основа співжиття яких не контракти і договори, що є виразом жадоби і свавілля, а лише солідаризм.

Парламентська демократія за Сорелем яскравий вираз гедоністичного декадентства буржуазії. Партії торгують тим, чим торгувати найлегше - "світлим майбутнім". "Світле майбутнє" це корм для мас, в той час інтерес охороняється насамперед спонсорам партії. Причому мімікрію капіталу Сорель дуже тонко підмічав, як тільки ліберали побачили, що соціалістичні лозунги мають попит у мас, одразу з кишені витягується "лівий" популізм, тільки но страйки починають набридати масам - з рукава політиканів виринають "праві" лозунги. Вони жонглюють лозунгами як дешеві циркачі. В той же час Сорель тонко підмічає, що їх всіх і "правих", і "лівих" поєднує тонка нитка - усвідомлений класовий інтерес їхніх спонсорів - космополітичної буржуазії. Буржуазія завжди космополітична, бо капітал є інтернаціональним і тяжіє до експансії. Оскільки всі знаходяться у єдиному ідеологічному полі - революціонери, і реакціонери, то каже Сорель, сьогоднішній революціонер перетворюється на заватршнього бюрократа. Революція стає насиллям проти конкретних "операторов", однак ніколи не чіпає саму систему - бюрократичний апарат. В той же час Сорель обгрунтовує, що сам апарат є самозабезпечуючою субстанціює в рамках встановлених утопічно-ідеологічних відносин. І завжди відновлює сам себе бо ніколи не є ціллю бунтів, революцій і повстань.

Основою революційної потуги для Сореля, як і для Маркса є робітники, але це "інші робітники". Сорель бажає відмовитись від інтернаціонального пролетаря на користь робітника. Цю тезу вхопив Ернст Юнгер, який чітко розділяв "люмпен пролетаріат" та "германського робітника" (deutsch arbeiter). Для Сореля робітник є останньою верствою, що виробляє і творить. Саме робітник має свої плоди праці і є ще живою людиною, в той час як буржуазія потонула у декаденстві і розкоші, стоючи на варті плутократії. Робітник носій останніх цінностей декадентого середовища - поваги до праці, сімейних цінностей, готовністю до самопожертви. Потім Ернст Юнгер скаже, що німецький робітник це симбіоз нового типу володаря та носій національної германськості, що ще не заражена космополітичною софістикою і партійною демагогією. Для Сореля цей тип, що уник вірусу ліберальної хвороби, має і стати тим "воїном історії", що вершить долю майбутнього тут і зараз шляхом прямої дії, не купуючись на обіцянки-цяцянки політичних блазнів.

Буржуазія і професійні політики в'януть у своєму угодовстві, постійних союзах і компромісах, спротив тоне у лозунгах і обіцянках. Новий тип не йде в коаліції за Сорелем - новий тип спрямовує свою творчу енергію у безкомпромісну боротьбу. Сорель каже, що за нашими спинами лишається могили наших предків, рідній дім і Батьківщина - новому типу відступати нікуди. Більш пізній Сорель навіть буде казати про війну між "єврейським космополітизмом" і "європейським вкоріненням" (за що ж звісно отримає ярлик антисеміта). Хоч Сореля цікавило тут не стільки расове питання, Сорель наголошував, що не можна перетворити французьку націю у плем'я без роду і коріння, "у таких собі євреїв".

Сорель протиставляє ліберальному парламентаризму пряму дію, заїзжену сучасними "громадськими активістами" фразу вигадав саме Сорель. Пряма дія - це легітімізуючий бунт проти легального насилля бюрократичного апарату. Всезагальний страйк мав стати зброєю нового типа людини. Саме всезагальний страйк національних синдикатів має звалити "Карфаген", він легітимізується не апаратом, а міфом, який направлений проти ліберальних танків та буржуазної свідомості. Міф мобілізує - страйк вивільянє. Цю концепцію взяв також Юнгер, він буде казати про "Die totale Mobilmachung" - "тотальну мобілізацію". Влада завжди і при будь-яких обставинах боїться мобілізованих революціонерів, писав Сорель. При однострою нових людей поліцаї розбігаються хто-куди. Мобілізація і загальний страйк - здатні знести світ підрахунків, плутократії, капіталу і жлобства. Тільки жах в правлячі еліти має внушати протест. Насилля страйку легалізовано вже насиллям репресивного апарату. "Хай буржуазія реалізує свої плани - ніколи не дйть з нею на співробітництво. Будь-яка, навіть найменша участь у буржуазному правлінні є в даний час визнанням системи, яка має загинути вся повністю" - писав Сорель.

"Революція вимагає від всіх її учасників граничної відповідальності, шляхетності, подолання самих себе...Дія це творіння...Революція породжує почуття витонченого і зводить у вищу чесноту гордість вільної людини" - пише Жорж. Для Сореля революція це акт творчості насамперед, а не безумна стрілянина. Революційні синдикати для Сореля це певного роду "духовні об'єднання творчих людей", звісно не картини там малюють, а чинять революцію, але це для нього передусім акт вивільнення, це "чиста воля". Акт творчоості не в сенсі, як він казав: "мавпячого кривляння псевдоінтелегенції", а чистий моральний порив у дії і в той же час це має бути холодний душ "для Європи що отупіла від свого гуманізму" - писав Сорель. Більш того сам Сорель писав, що він сподівається, що саме насильницький акт робітників здатен буде "пробудити саму буржуазію", котра потонула у декадентстві. Сорель писав, що можливо такий акт бунту змусить буржуазію стати знову капітанами індустріального виробництва замість капіталу спекулятивного та лихварського, котрий вже на той час майже витіснив виробничий капітал. Удар саме в головну погань - спекулятивний капітал. Революція тут і зараз - це був лозунг Жоржа Сореля.

Мусоліні про Сореля сказав: "Саме цей вчитель національного синдикалізму згуртував наші кагорти". Спадок Сореля дійсно вагомий, зважаючи на ту кількість людей на яку він вплинув, тому все окреслити ту немає змоги, але головне, що Жорж Сорель ще один великий мислитель, якого сьогодні вкрай необхідно знову відкрити.