Райнер Марія Рільке - "Знаменосець"
- 28.10.13, 14:30
Важко сказати, що є твір Рільке "Der Cornette", який також часто носить назву "Der Fahnentrager", це прозаїстична поема в стилі експресіонізму, якщо по-розумному сказати. Мартін Хайдеггер казав, що Рільке був тим, ким у філософії Ніцще. З ним поезія померла, "до чого поети в часи сутінок?" запитував Хайдеггер. Сам Рільке щось таке відчував, він писав:
"Світ зморщився і уходить в себе, бо ж речі також зі своєї сторони роблять так само, вони все більше і більше перекладають своє існування у нестійку дріж грошей, створюючи тут вид духовності, котрий тепер вже починає переходити в їх почуттєву сутність. В Середні віки гроші ще були золотом, металом, гарною річчю, зручною і розумною річчю. Сьогодні вже ні...
Ще для наших дідів "дім", "колодязь" , добре знайома башта і навіть їхній власний одяг були чимсь безкінечно великим, були для них рідніше, майже усіляка річ слугувала їм посудом, в якому вони находили людський сенс - для таких речей вони зберегали своє людське відношення. Сьогодні ж з Америки, з-за моря до нас нав'язливо лізуть порожні і безмістовні речі, речі брехливі і неправдиві, усіляки приманки: Дім в американському розумінні, американське яблуко і тамтешня лоза - в них немає нічого спільного з домом, з плодом, з виноградом, в котрих вібдивались надії наших предків і їхнє споглядання".
Зміст текстів останнього поета пронизаний фаталізмом, саме через відчуття фаталізму навколишнього. Рільке лишав своїм героям в цьому безсенсовому "американському просторі, що увірвався з-за моря в європейський сенс" лише маленький простір для Вчинку, такого як вчинить знаменосець в його прозаїчній поемі "Der Cornette", як останній вчинок останньої справжньої людини в палаючому замку, підпалили яякий іновірці в усіх змістах з-за моря. Штандарт дорожчий за життя, бо він єдино справжній в безодні нігілізму.
Рільке не можна перекладати дослівно, я перекладу Рільке так, як його перекладають - так як я його відчув, тому це не буде дуже близько до тексту. І це прозаїстична поема, тому рими також немає.
Нема більше гір
І наврядчи існують дерева.
Більше ніщо не наважиться прокинутись.
Лише інколи вночі нам здається, що ми знаємо шлях
Можливо ніч нам поверне те, що в нас вкрали
Те що ми з великою працею набули в іноземних землях
Здається це може бути.
Я несу прапор. Я несу штандарт.
На кріслі у вестибюлі висить мундир, бандельєра та плащ фон Лангенау.
Його рукавички лежать на підлозі.
Знамено стоїть прислонвшись до вікна.
Воно чорно-золоте і струнке.
Ззовні буревій ганяє по небу хмари.
Інколи він перетворює темну ніч у білий день.
Місячне сяйво біжить по кімнаті і зникає в невідомості.
Імперський орел на знаменах кидає на підлогу задумливі і неспокійні тіні
Здається він бачить сни.
Це вже ранок?
Невже встає сонце?
І наскільки ж воно велике!
Чиї це голоси? Чи це птахи співають?
Навколо світло, але день не настав.
Навколо голоси, але це не птахи.
Те що світиться - це стіни! Те що кричить - це вікна!
Вони кричать, звертаючись до натовпу ворогів, що вже стоять у наших полях.
Вікна кричать: пожежа!
Заспані люди носяться навколо, хто в латах, хто зовсім голий.
Із залу до залу, з дверей до дверей - шукають вихід.
Наче їм не вистачає повітря, кричить труба у дворі:
Збір! Збір!
Дрижать барабани.
Але прапору немає!
Він біжить крізь полум'я в коридорах
Крізь двері, метушаться люди, він по сходах
Вогонь обіймає його за плечі, він чує - гукають його.
І він вирвався з обіймів вогню, вогняний танок позаду
В руках з горящої будівлі він виносить прапор, ніжно, як жінку без свідомості.
Штандарт прокидається від сну: він величний як ніколи.
Тепер всі його бачать в руках знаменосця з непокритою головою.
Раптом знамено зассяло яскраво вогнем і горячи воно рвануло вперед.
Вороги кинулися відрізати його.
Фон Лангенау зустрів ворога лицем в лице.
Ворог зупинився зі страхом перед величною картиною
Одинокого знаменосця з догораючим прапором в руках.
Знаменосиць оглядівся навколо. Навколо все яскраве і йому чуже.
Дуже схоже на сад, думає він і посмхіається.
Він відчув чужі погляди на собі і бачить себе оточеним ворогом.
Він бачить їх: це пси-інородці.
Він направив коня прямо у натовп цих інородних шакалів.
Бій вже позаду: тут лише сад з різнокольоровим каскадом фонтанів.
І шістнадцядь кривих шабель додадуть сюди ще один колір: червоний.
Шаблі стрімнулись у вверх у яскравому фейерверці...
А у замку догорав мундир - мундир, в кишені якого лежав так і не розгорнутий лист чужої нареченої..
Холодною і печальною весною, курьєр барона фон Піровано
Повільно в'їхав в Лангенау.
Стара жінка, що зустріла його - заплакала.
Поема була опублікована за 40 років до того, як штандарт остаточно згорів у полум'ї заокеансько-східного Machenshaft. Пророцтво від останнього поета.
Оригінал. Читає актор Оскар Вернер. Музика гурту "Фон Троншталь", яку вони присвятили скульптору Йозефу Тораку, скульпутра якого "Знаменосець" є у кадрі. Один з трьох разом з Арно Брекером і Фріцем Клімшем, даруйте за каламбур, останніх скульпторів (всю постмодерністьську бидлоту за скульпторів не вважаю)
4
Коментарі