Міфологія проти соціології у Жильбера Дюрана

Михайло Булгаков "Майстер і Маргарита"

Існує так хибна думка про неповоротно загублені знання наших предків, начеб то що сучасність кардинально змінює саму людину. Взагалі треба звернутись до цієї теми. Карл Маркс, внесок якого в сучасну соціологію все ж значний, вважав, що людина є продукт соціуму абсолютний і продукт цей сформований класовою свідомістю. І звідси за Марксом зі зміною економічних формацій незмінно змінюється самосвідомість соціуму і змінюється неповоротно за рахунок домінування інших надбудов. Один з батьків соціології Еміль Дюркгейм вслід за Марксом заявив, що людина взагалі то є "соцальна одиниця, котра формується соціумом". В класичній соціології людина сама є тим, що називають "набір статусів" (як каже американська соціологія "status set"). Такий погляд класичної соціології, всеціло детермінованої класичним марксизмом і дозволяє казати про безповоротні втрати на шляху прогресу.

                            

Але ж мало хто знає, що класична соціологія сьогодні на грані своєї смерті, щоправда є дві базові соціологічні концепції, які сьогодні боряться, щоб замінити класичну соціології на свій підхід - це системна соціологія та структурна соціологія. Якщо структурна соціологія розглядає соціум як структуру, вслід за думками Пітіріма Сорокіна та Жильбера Дюрана, то система соціологія, широко виражена Чікагсьскою соціологічною школою (Альбіол Смол, Флоріан Знанецький, Ернст Берджес та ін.) дивиться на суспільство як хаотичний рух мінісистем, сформовані атомарним індивідом. Системна соціологія це лібералізм крізь призму соціології, тому я на ній зупинятись не буду, кому цікаво читайте класиків Смола чи Берджеса.

        Видатний соціолог Пітірім Сорокін перший подивився на соціум, як структуру де діють постійні константи. Сорокін казав, що теорія кардинальних змін соціуму Маркса-Дюркгейма в суті своїй хибна. Сорокін показував, що соціум фактично на протязі всієї своєї історії займається лише тим, що перебирає константи і формує суспільство на цих базових константах. Сорокін каже, що всі форми суспільного устрою виділив ще Аристотель, коли поділив суспільства на 6 можливих устроїв, а саме позитивні устрої: монархія, аристократія і політія, та устрої негативні, як виродження позитивних: тиранія як виродження монархії, олігархія як виродження аристократії та демократія як виродження політії. Сорокін показує, що виходу за цю шістку народи не здійснили ніколи і лише відбувався кругообіг цих устроїв, а нове в цій схемі визріти просто не може. Сорокін копнув ще глибше і виділив три базові форми світогляду, за рамки яких суспільства ніколи не виходили і навколо яких крутиться колесо історії. Він розділяв суспільства ідеаційні, де духовне переважає матеріальне, суспільства ідеалістичні, де духовне знаходиться в гармонії з матеріальним та суспільства матеріалістичні, де матеріальне вивищується над духовним. Сенс історії за Сорокіним, це постійний кругообіг цих форм у суспільствах і на прикладі Римьскої імперії та Греції показує, що зараз цивілізація переживає матеріалістичну стадію, яка колись за Сорокіним знову зміниться суспільствами ідеаційними.

          

           Пітірім Сорокін

       Але Сорокін не відповів на головне питання: звідки беруться ці константи? Як соціолог Пітірім Сорокін просто константував, що вони є і казав, що плясати треба від цього. Але на це питання надійшла відповідь зовсім з іншої дисципліни - з психології. Розшифрувати цей прадокс зумів Карл Густав Юнг. Про теорію Юнга я вже писав, сильно на ній зупинятись не будемо, окреслимо загальні контури. Юнг якоюсь мірою підтвердив тезу Дюркгейма, що людина істота колективна, але базове протиріччя було в тому, звідки соціум накладає свої рамки - ззовні чи зсередини. Дюркгейм та Маркс вважали ззовні шляхом екстраполяції економічних формацій у надбудови, а ті в свою чергу на індивіда. Карл Густав Юнг казав навпаки, індивід формується зі своєї індивідуальної підсвідомості, а та в свою чергу формується з колективного несвідомого, котре стоврене на базі архетипів. Розслідучю природу архетипів Юнг дійшов висновку, що основа архетипу це міф.

                       

                        Карл Густав Юнг

      Далі Юнг підти не міг, оскільки він не був знавцем міфології, а лише психіатром та психологом. Однак щоб дослідити це питання у Швейцарії Юнгом створюється спеціальний клуб, куди він запрошує багатьох видатних особистостей Європи в сфері науки, психології, історії, міфології, щоб шляхом дискусії дослідити поставленні Юнгом питання. Цей клуб звався "Еранос", куди входило багато видатних людей і не тільки гуманітарієв, постійними членами клубу були такі гіганти фізики як Ервін Шрьодінгер та Вольфганг Паулі. Зокрема в клуб "Еранос" входили два найбільш авторитетні дослідники європейські міфології: угорський філолог та релігієзнавець Карл Кереньї та румунський філософ-традиціоналіст та релігієзнавець Мірча Еліаде. Вони в більшій ступені і розшифрували базові міфи європейської цивілізації.

    

     Карл Кереньї

                             
                              Мірча Еліаде

     В клубі також був учень Юнга та соціолог Жильбер Дюран, саме він своїми працями підсумує відкриття Юнга та дослідження Кіреньї з Еліаде. Підсумок Дюрана можна викласти наступним чином.

     В базі всього (константи Сорокіна) лежить l'imaginaire. Цей термін українською перекласти не можна, бо l'imaginaire це базова структура, котра поєднує в собі уявне, уяву як таку та суб'єкта уяви. Це така безодня несвідомого, де живе і не може померти міф. Коли свідомість (Его по Юнгу) починає копирсатись в безодні l'imaginaire, на поверхню випадає trajet (це ще одне слово, що навряд чи можна перекласти), це три базові для всіх міфа, котри і формують константи Сорокіна. Це героїчній міф, це драматичний міф та містичний міф. В усіх людей пристуня цей trajet, однак в різних народів переважає якийсь один більше за інші. Наприклад в європейців переважає героїчний міф, в азіатів містичний міф, в семітів міф драматичний і т.д., дослідження глибин по методу Юнга може дати кожній нації відповідь, який міф має перевагу в цій конкретній нації або расі.

    В період з Декарта до Фрейда в світі панувала думка, що людина дорівнює ratio (розуму), Юнг та Дюран показують, що ratio є лише міф на поверхні, що він сам сформований з міфу, але вже має ознаки деформації. Так наприклад героїчній міф може деформуватись в лібералізм, коли в героїчному міфі символом є герой, що перемагає обставини, в лібералізмі він перетворюється в крайній індивідуалізм. Тобто лібералізм є переосмислений героїчній міф. Комунізм є деформацією міфу драматичного, коли в суспільстві розігрується драма циклів (те що у Маркса зміна формацій) та віра у прогрес, котру Дюран виводить з міфа про Прометея. На базі міфа про Прометея, Дюран показує, як ratio деформує міф. Відповідно до давньогрецького міфу у Прометея був брат - Епіметей. Якщо Прометей був символом прогресу, який вчить людей наукам, приносить вогонь і знання, то Епіметей був символом регресу, саме Епіметей відкриває в міфі скриньку Пандори, котра руйнує всі здобутки цивілізації. Типовий драматичний міф, де прогрес змінюється регресом. Однак ratio деформує цей міф, залишаючи на поверхні прометеївський міф, повністю відкидаючи міф про Епіметея. Звідси народжується ідеологія прогресу. Ми це бачемо, бо скажімо немає напевно на планеті (ну в Європі так точно) людини, яка б не чула про Прометея, Прометей усюди, а ось скільки людей чуло про Епіметея?

                        
                              Епіметей та Пандора

     Отже Дюран доходить думки, що соціум є лише вираженням базових архетипічних міфів цих народів, котрі деформуються протягом історії, однак нікуди і ніколи не зникають.

     З цим до речі погоджуються і постмодерністи. Однак, якщо Юнг і Дюран закликали відкинути деформовані міфи і націям жити відповідно до свого колективного міфу, постмодерністи з цим категорчино не погодились. Постомдерністи, зокрема спершу Франкфуртська школа неосоціалізму (Теодор Адорно, Макс Хоркхаймер), а за ними і французька школа постомдерну (Жан Дерріда, Франсуа Ліотар, Жиль Дельоз) визнали, що модерн був лише спробою деформувати міф і в нього нічого не вийшло. Але вони категорично не погоджуються з Дюраном, що міф це доля народів. Вони кажуть нам треба продовжити боротьбу проти міфу, яку почали просвітники. Вони кажуть, що для того, щоб подолати міф, треба порвати всі соціальні зв'язки в суспільстві, котрі формують колективне несвідоме. Для цього вони придумали ідеологію ультралібералізму, те що бачимо сьогодні. Мало хто помітив, як змінилася сама демократія, бо якщо демократія часів просвітництва була "волею більшості", сьогодні демократія розуміється як "захист меншості". Звідси народжується релігія прав людини, людини, котру треба захищати від соціуму, щоб відірвати від колективного несвідомого. Звідси сьогодні такі ярі нападки на церкву, причому всі церкви і традиційні релігії (недавно чув, що правозахисники здійснили вояж в Індію і потім волали на європейських зібраннях, що там досі лишаються касти і з цим треба щось робити), звідси боротьба за права людини, що доходить до абсурду, звідси просування ідеї гей-парадів, що покликані знищити колективне уявлення про сім'ю, як базову ланку громади. Постмодерністи впевнені, що якщо вони знищать міф, від людини залишаться фрейдитьські ерос та танатос, тобто як вони люблять казати "машина бажань", такі свинолюди Дельоза, котрі рухаються без сенсу в пошуках задоволень. Не так давно, радник президента Франції, філософ постмодерніст Бернар-Анрі Леві закликав поскоріше знищити концепт людини, як цілісності і радіє настанню ери постлюдей, я б назвав їх свинолюди.

     Відкриття Дюрана важливо для думаючих українців, які не дуже бажають перетворення на свинолюдей Дельоза та Леві. Це свідчить, що спадок предків ніколи і нікуди не зникав, він живе в колективному несвідомому, в архетипах і в міфах. І це важливо віднайди і головне зберегти. Якщо ми приймемо концепт мультикультурності, як хочуть постмодерністи та демократи, в нас настане те, що передрікав ще Пітірім Сорокін, він назвав це "суспільство звалище", коли всі міфи і архетипи перемішуються, створюючи те, що Освальд Шпенглер називав псевдоморфоз, тобто нежиттєдайні та штучні утворення. Юнг казав про такі суспільства, як про сумпільства неврастеніки, це хворі суспільства. І цю хворобу намагаються сьогодні нав'язати нам, називаючи все українське банальним, туземним та архаїчним, а все закородонне "світочем мулрості". Ми маємо брати з Європи цінні речі, такою цінною річчю є думки великого Жильбера Дюрана або досі ще живого, його талановитого учня Мішеля Маффесолі.



Жильбер Дюран