Еміль Чоран і знаки виродження цивілізації

"Занепад цивілізації починається з того моменту, коли життя стає єдиною її нав'язливою ідеєю. Епохи розквіту культивують цінності заради цінностей: життя - є лише одим з засобів їх реалізації. Індивід не вміє жити, він просто живе - блаженний раб форм, котрі він сам плодить, пестує і боготворить. Над ним володарюють емоції, заповнюють його до країв...

Жодна нація не може творити безкінечно. Кожен народ покликаний висловити і наділити сенсом деяку сукупність цінностей, котрі вичерпуються разом з породившою їх душею. Громадяни пробуджуються від свого роду продуктивного гіпнозу: починається царство тверезості, в котрому маси користуються лише порожніми категоріями. Міфи знову становляться поняттями - ось що таке занепад. Наслідки цього негайно ж відчуваються: індивід хоче жити і, підлаштовуючи життя під доцільність виростає до рівня незначного виключення. Сукупність цих виключень, що складає втрату тієї чи іншої цивілізації, передбачає її поступове зникнення...

Коли увесь народ - в тій чи іншій мірі - стає ласим на незвичні відчуття, коли, набуваючи все більш витончені смаки, він ускладнює свої рефлекси, він досягає рівня рокової пишноти. Занепад - це лише інстинкт, що втратив свою чистоту під дією свідомості...

В усілякій перезрілій цивілізації існує якесь "перенасиченність падінням". Інстинкти стають більш гнучкими; задоволення стають все більш різноманітними і вже не відповідають їхнім біологічним функціям; хтивість стає самоціллю, її продовження - мистецтвом, виверти з оргазмом - технічним прийомом, сексуальність - наукою. Навіяні читанням прийоми та виверти дозволяють урізноманітнити маршрути бажання; уява слугує лиш тому, щоб зробити більш різноманітними різні ступені насолоди; розум тут вмішується у сфери, що чужі його природі, у сфери, якими він взагалі не має займатись - це все симптоми виснаження організму і хворобливої інтелектуалізації плоті...

Інстинкти були підірвані розмовами...З діалогів ніколи не виходило нічого монументального, вибухового, "великого". Якби людство не розважалося, обговорюючи власні сили, воно б так і залишилось на рівні світогляду Гомера та його героїв. Однак діалектика, що зруйнувала мимовільність рефлексів та свіжість міфів, зробила героїв зовсім кволими. Ахіллеси сьогодення бояться не тільки за свою п'яту... Уразливість, колись часткова і ніколи не рокова, стала якоюсь проклятою привілегією людей, сутністю кожної людини... Ось чому людина тепер живе не по-справжньому, а лише теоретично...

Занепад в'янучих цивілізацій - ознака того, що вони піддалися благородному покаранню. Яку іронічну насолоду вони мають відчувати, коли бачать себе виключеними зі становлення після того, як протягом довгих столітть їм вдавалося бути законотворцями стандартів влади і засновниками критерієм вкусу! З кожною з цих цивілізацій помирає цілий світ...

В епохи розквіту цивілізації створюють цінності. В епохи занепаду, зносивши і потріпавши ці цінності, вони їх знищують. Зачарованність занепадом - це зачарованність епох, коли з істин уходить життя і вони накоплюються, наче скелети, в задумливій та черствій душі, на цьому кладовищі мрій...

Коли в крові народу не лишається більше забобонів, в нього залишається в резерві лише воля до розпаду...Забобон - це якась органічна сила, котра сама по-собі може бути і не вірною, але оскільки вона передається з покоління в покоління, то позбавитись від неї безкарно не можна. Народ, що без коливань від них відрікається, поступово відрікається від самого себе так, що в кінці кінців в нього не залишається нічого, від чого він міг би відріктися. Строк життя і стійкість тої чи іншої громади співпадають зі строком життя і стійкістю забобонів, що вони поділяють. Східні народи зобов'язані своїй довговічністю вірності по відношенню до самих себе: оскільки вони не піддалися еволюції, то вони не зрадили самих себе...

Цивілізація еволюціонує від землеробства до парадоксу.  Між цими крайніми точками розгортається битва між варварством та неврозом, в результаті чого досягається нестійка рівновага творчих епох. Ця битва доходить кінця: відкриваються всі горизонти, но жоден з них не в силах збудити таку цікавість, котра була б одночасно і стомленою, і тим не менш живою. Тут індивіду, що струсив з себе омани, залишається тільки квітнути в порожнечі, а інтелектуальному вампіру - пити зіпсовану кров звироднілих цивілізацій...