Кінець історії чи кінець істориків?
- 01.07.13, 14:23
"Наша національна ідея - от...біться од нас"
Лесь Подерев'янський
Обережно: багато філософської муті
Головний ідеолог Білого дому (такий собі "американський Дугін") Френсіс Фукуяма ще в кінці 80-х початку 90-х оголосив "кінець історії". За Фукуямою ліберальна демократія мала перемогти історію як таку і прогресс мав взяти гору, мала народитись "остання людина" (last man) - венець еволюції. Цікаво, що термін "остання людина" Фукуяма взяв у Ніцще. Прихід "останньої людини" він першим передрік, але за Ніцще ця остання людина була "недолюдиною" (untermensch), сирим матеріалом для народження "надлюдини" (ubermensch), тобто "остання людина" за Ніцще це гівно, в недрах якого мала викристалізуватись "надлюдина". Фукуяма якби не помітив "надлюдини", більш того для Френсіса "надлюдина" таїла небезбеку, тому він жадав нівеляції "надлюдини" до "останньої людини".
Надлюдина як тип (в сенсі не антропологічному, а юнгерівському, тобто як порода певного гештальту) могла розгорнутись тільки на сцені історії. Це була суть "кінця історії", яку оголосив Фукуяма. Треба було згорнути історію, а споживач мав стати останньою людиною. Середнього типу жлоб, стурбований куди комфортніше притулити дупу, сенсом існування якого є тріада інтернет-персонажа Freeman'а: "жрать, ржать и срать" - це є Last man Фукуями, обгорнутий в красиві філософські обороти. "Остання людина" може стояти в костюмі від Бріоні і напарфюмлена Живанші, але від неї смердить трупаком, бо "кінець історії" - це цвинтар з трупним смородом.
Коли на блакитних екранах політикани, від котрих вже віє смородом "останньої людини", кудахчуть про "історію", про те, що "історія є фактами", "підрахунками жертв" і "співставлення історичних подій, що розгортаються у часі", це викликає посмішку. "Останню людину" можна вирахувати, вона в суті своїй некрофіл, бо власне сама вже є живим трупом. Саме тому останні 50 років всі історичні обговорення танцюють навколо трупів, їх знаходять, їх рахують і їм поклоняються. Суть "історії" для них це танці на кістках. Історія це міф, а історія як фактична правда - це найбільш химерний міф сучасності. Накопичення фактів не дає історії, історія народжується там, де починається інтерпретація накопичених або вигаданих фактів. Для древніх історія і міф це були синоніми. Греки усвідомлювали себе як греків не через мову або якісь інші політичні ознаки (в Греції були десятки різних держав з різним політичним устроєм і символами держави), вони усвідомлювали себе через міф, вони усвідомлювали себе як потомків тих, хто приплив з острова Гіперборея, куди раз на рік приходив Аполлон. Їхня самоідентифікація відбулась крізь історію як міф, а мова була засобом комунікації та передачі цього міфу. Те саме можна сказати про французів. Якби французи себе ідентифікували лише крізь призму зовнішніх ознак, в них би були проблеми, адже ними правили римляни і франки, а француз ХVI століття вже не міг прочитати "Трістана та Ізольду" в оригіналі, написану в ІХ столітті, бо не знав тої мови, але вони усвідомлювали себе крізь свій міф - міф імперії Карла Великого, європейської ойкумени і становго хребта європейської цивілізації. Так само як німці століттями несли в собі міф потомків з острова Туле, діалектично поєднаний з ідеєю Нової римської імперії. Без цих ідей, від яких сьогодні сруть цеглою ліберасти та інші овочі, не було б німців, не було б французів і всіх інших націй, бо самоідентифікація відбувається крізь історію-міф, а не крізь лозунги або історичні читання в сільських клубах.
Древні дивилися на історію, як на розгортання вічності у просторі. Це дуже важлива відмінність від сучасної історіографії, котра дивиться на історію, як на розгортання релятивістських позицій у часі. Ще Шекспір казав: "Весь світ театр, а люди в ньому актори". Ця заїжджена фраза, насправді несе доволі глибокий слід уявлень людей на історію часів Шекспіра. Греки також любили порівнювати історію з дійством на театральній сцені. Історія це просторова категорія, а не часова. За кулісами завжди існує, щось вічне, як це є у міфах всіх народів світу "центр світу" (наприклад камінь Бенбен у єгиптян або дерево Ігдрасілль у скандинавів), незмінний стрижень, котрий до речі має бути не тільки у світу, а й кожної окремої людини. Тому власне тут не може йтися про прогрес. Прогрес це утопія, не прогрес в сенсі технологічного розвитку, а прогрес в сенсі філософському. Біологи вже відмовились від погляду на організми, як на прогресивний розвиток. Скажімо як відповісти на питання на якому щаблі прогресу були динозаври, якщо їх знищив метеорит, котрий вписати в жодні розрахунки не можна? В прогрес можуть вірити сліпі або ті хто не уважно вивчали історію. Древні греки знали, що Земля кругла і вираховували навіть прецессію з точністю до однієї десятої, втім вже в Х столітті казали, що Земля квадратна, а на кінці Землі мешкає дракон, котрий всіх пожирає. Або в Римській імперії будували акведуки і бані, а вже через сотні років прогресу мило в Європу повернули лише хрестоносці, котрі завезли його від арабів, а центр Парижу у XVI ще досі заливало помиями та нечистотами. Де прогрес? Тільки нахабні самовдоволені людішкі, типу Фукуями, можуть вважати, що цивілізація, якій лише 300 з гаком років незмінна і вічна, такий собі тисячолітній Рейх демократії. 300 років в сенсі етапу Занепаду Європи, як це охрестив Освальд Шпенглер, коли цивілізація (а по суті ідеологія "кінця історії", тобто трупак, що ще дихає) змінила культуру після буржуазних революцій.
Тому на історію треба дивитись словами Заратустри у Ніцще як на "вічне повернення". Історія циклічна, цикли можна бачити усюди: Земля, Місяць, Сонце, Галактика - все діє циклічно і все в стані вічного повернення. В Середньовічній Європі символом цього був Уроборос, змія, що хапає себе за хвіст. Цей символ можна знайти всюди в світі, в Китаї наприклад він мав назву Жунлонг, а замість змія дракон, але теж, що їсть свій хвіст. Цей символ є на стінах храма Осіріса у Єгипті, в Індії ця змія мала назву Шеша, а скандинави звали його Іормунганд. Таке широке розповсюдження символу "вічного повернення" свідчить, що такий погляд був притаманний всьому старому світу. Тому на історію дивились, як на спектакль на сцені, де не історія формує людину (не може ж сцена формувати роль актора), а сама людина-актор творить історію. І цей спектакль розгортається у вічності і вічно повертається. До цього до речі доходить і фізики. Американський фізик японського походження Мічіо Каку, один з прихильників теорії мультивсесвіту, порівняв мультивсесвіт з вічним океаном, в надрах якого в наслідок великих вибухів народжуються бульки, як світи, вони потім зникають на поверхні і народжуються нові. Каку вихований в двох теологічних традиціях: буддизм та католицтво зумів описати по-філософськи красиво. Більш сухими науковими словами можна почитати скажімо Девіда Дойча або Брайана Гріна. Філософські це все гарно описав французький католицький теолог Пьєр Тейяр де Шарден, хоч Тейяр де Шарден і не вийшов з понятійного апарату прогресизму, він вловив, як і фізик Каку, точку Омега, вічний і незмінний центр буття (те ж дерево Ігдрасілль або океан у Каку), з якого розгортається історія. Доволі туманно, але таку ж думку можна прослідкувати у іншого філософа-теолога Карла Барта в його ідеї заміни analogia entis на analogia fidei, тобто буття від зараз на буття у вічність, хоча Барт повністю не зміг порвати з протестантськими установками кальвінізму, його ідеї радше не усвідомлення, а передчуття, тому у де Шардена ця ідея виступає рельєфніше.
Зрозуміло, що якщо стрижень світу є вічною сценою вистави, то звісно ж кінець історії не можливий, бо її розгортає вічність. За Юнгером історія це стихія і є лише дві можливості жити в ній: віддатись на поталу або приборкати цю стихію. Людина схильна приборкувати стихію, знаходячись з нею у боротьбі. Але не бюргер-буржуа. Френсіс Фукуяма є голосом бюргера, а бюргер за тим же Юнгером найбільше боїться стихій. Тому мрії Фукуями про "кінець історії" є лише сублімованим страхом перед історією. Карл Маркс передрікав "кінець історії" після світової війни. Історія продовжила свій плин. Фукуяма вже каже, що він помилився, спираючись на те, що не врахував "ісламістських фундаменталістів". Але не в них справа. Справа в тому, що Фукуяма і такі як Фукуяма, тобто "останні люди" не здатні формувати історію, вони здатні лише на неї рефлексувати. Але історія візьми своє, як казав Юнгер "стихія зруйнує затишні стіни бюргерського міста". І тоді не ліберальна демократія переможе історію, а історія рознесе вщент ліберальну демократію, що відбувається вже зараз. І тоді можливо вже з'являться зовсім інші люди, котрі здатні будуть творити історію, котра ніколи не матиме свого кінця.
В епіграфі фраза Леся, як він охарактеризував українську національну ідею. Це сьогодні не тільки українська, а всесвітня ідея "останньої людини" - він хоче, щоб історія його покинула. Але вона цього не зробить, вона як стихія завжди буде вриватись і руйнувати плани фукуям. Як казав Вуді Ален: "Хочеш розсмішити Бога, розкажи йому свої плани". Історію можна лише творити, історія це дика купа каміння, з якої Донателло може зробити шедевр. Але для цього потрібен Донателло. І тоді девізом таких людей буде вже інша національна ідея: "Спробуй доє...сь, а як слабо, то йди на х...й".
6
Коментарі
Пробіотик
11.07.13, 14:42
мені от щойно пропонували забути всю історію, заткнути пельку і возлюбити колишніх кривдників. все це дуже добре але є одна умова - кривдник забути свою версію історії не бажає. мало того, я повинен сприйняти саме його версію. і тоді буде мир. алілуя.
гарна нац.ідея
фенікс 88
21.07.13, 15:49
Perovdupu
31.07.13, 16:08
"Наша національна ідея - от...біться од нас"
В прикладному сенсі досить вирно означений вектор національної політики.
Все інше - пафос.
Lost_paradise
41.07.13, 16:17Відповідь на 3 від Perovdupu
От...біться од нас - це плач малої дитини або слабкої інфантильної людини, бо ніхто і ніщо ніколи не от...ться, послухавши так мантру. Страус ховає голову в пісок, але є один неприємний момент - в нього дупа назовні. Оцей страус і є ілюстрацією цього вектора національної політики. Нас їб...ть, а ми крепчаємо, можна ще так сказати про наші вектори. Сумно тільки, що здається починаємо вже отримувати задоволення. Зате без пафосу і з вазеліном
Perovdupu
51.07.13, 17:18Відповідь на 4 від Lost_paradise
Написав відповідь на твій комент, а вона взяла і зникла в нікуди... Як таке може бути(???) Що ж напишу вдруге.
Lost_paradise
61.07.13, 17:27Відповідь на 5 від Perovdupu
Я не бачив і повідомлення не приходило. Знову якісь глюки на порталі напевно
Perovdupu
71.07.13, 17:28Відповідь на 4 від Lost_paradise
Наведена цитата, це спрощений до брутальності апофеоз незалежності. Для нас однаковою мірою зараз шкідливі і мультикультурні-гейвпливи заходу та дикі-русскомірскіє-заморочки півночі. Розуміючи, "що невинних нема", Україна, залишаючись слабкою, буде відбувайлом в усіх "хитрокошерних" схемах.
Вихід і в розумінні причин своєї слабкості, і в способах та принципах нарощування м'язів. Про свою власну геополітику, на жаль, говорити допоки не доводиться.
Perovdupu
81.07.13, 17:28Відповідь на 6 від Lost_paradise
Або глюки, або cyku.
Lost_paradise
91.07.13, 17:43Відповідь на 7 від Perovdupu
В тому то і річ. Україна не може знайти себе, з того до речі і страх. Тут можна знову процитувати маєстро Леся, що сказав якось, що коли відчуваеш, що можеш легко будь-кому дати п...лей, то відчуваеш себе спокійно. А цю впевненість не принесе сюди жоден чобіт: ані гомосяцька туфля європейця, ані лапті росіянина. Тому власне сильному не треба кричати "не дой...сь", бо скажімо чи треба Вірастюку це кричати на кожному вуглі чи може самі второпають, що краще не треба. На жаль сьогодні в України немає такої самоідентифікації, бо Україна все в пошуках "щастя за бугром". І тут знову Подерев'янський, котрий казав, що щастя шукають мудаки, а людина має шукати самовдосконалення. Але оскільки наша еліта одні мудаки, то ми покі слабкі
Perovdupu
102.07.13, 10:29Відповідь на 9 від Lost_paradise
Так. Той же лев завжди спокійний, бо усвідомлює свою силу..., на відміну від мишкі-нарушкі
"Але оскільки наша еліта одні мудаки, то ми покі слабкі"