Консервативна революція

Ернст Юнгер

Консерватизм виник як реакція на Французьку буржуазну революцію, тому поставив себе поза рамками тих "ідеалів" і суспільних інституцій, що побудувала система демократії. Зараз це можна окреслити таким модним словом як антисистемність. Консерватизм був антисистемним. Тому він не йшов на компроміс (за винятком англо-саксонського) з новою ерою. Тому власне він не був ніколи на політичній арені, він був поза нею. Консерватизм не міг брати участь у загальних виборах, оскільки відкидав сам принцип "вільних демократичних виборів". Дійсно зважаючи на те, що було сказано, то виглядає безглуздям вирішувати справи державної ваги суто арифметично - звичайною більшістю голосів. Консерватизм ніколи не був за кількість, а лише за якість. 

Хоча демократія річ ефемерна і це розуміли консерватори. Ще Платон писав про те, що система демократії неминуче приводить до олігархії, а та в свою чергу до тиранії. Платон протиставляв демократії-олігархії державу аристократії-монархії. Дійсно дуже швидко олігархат, що піднявся на хвилі нової ери економіки, заволодів всіма засобами маніпуляції свідомістю більшості. Гюстав Ле Бон писав: "Натовп ніколи не прагнув до правди; він відвертався від очевидності, що йому не подобалась і віддає перевагу схилятися перед оманою, якщо ця омана його спокушає. Хто вміє вводити натовп в оману, той легко стає його володарем, той же хто намагається напоумити його, стає його жертвою". Тому власне все, що треба при демократії - це маніпулювати суспільною думкою. Розгалужена система масової пропаганди, тим паче сьогодні, дозволяє це зробити з легкістю. Іоганн Вольфганг фон Гете вірно зауважував: "Найкращий раб той, хто думає, що він має свободу". Ця сентенція Гете є ілюстрацією системи демократії і комунізму.

Участь у "демократичних виборах" суперечила суті консерватизму. Я вже писав про відношення консерваторів до ідеології. Партійна система як така є антиконсервативною за своєю суттю. Партія (з латини частина) - це клуб по інтересам в ліпшому випадку, секта з тоталітарним вождем в гіршому. Консерватори не визнавали нічого іншого ніж Традиція та традиційний устрій держави. Устрій держави мав бути за Еволою "органічним", по-суті всі системи інтегральними в єдиному організмі. Наявність в державі декількох ідеологій та цілей суперечила органічному устрою держави. Це як уявити в організмі людини скажімо коаліцію печінки і серця проти коаліції нирок з мозком. Абсурд, що вносить хаос у суспільне життя. Суспільство ділилось на певні стани, котрі становлять єдине ціле. Тому для консерватора єдиним можливим устроєм парламенту був парламент становий, на кшталт іспанських кортесів або генеральних штатів у Франції, де кожний стан мав своє представництво і відповідно один голос і питання вирішувались не кількістю голосів, а органічно в інтересах суспільних станів. Варто зазначити, що українська Традиція не знає демократії. Вся писанина сучасних істориків, котрі порівнюють руське Віче та козацький устрій з демократією є профанація. Віче складалося з "найкращих синів Русі", ще була старійшина, еліта держави або місцевого поселення (Віче існувало на всіх рівнях) і скажімо на місцевих рівнях для вирішення поточних проблем селища допускала більший рівень демократії, адже населення вирішувало не питання державної ваги, а лише свої місцеві проблеми, котрі безумовно найкраще знало місцеве населення, а не десь там в Києві. Але чим вище статус Віче, тим менше там власне демократії, на державному рівні вона вже перетворювалося на подобу римського Сенату, парламенту оптиматів - кращих. Якщо це можна назвати демократією, то це була органічна демократія, а не як не егалітарна сучасна демократія. Загальних виборів не існувало і навряд чи вони могли комусь приснитися. Вічовий устрій був характерним для всіх індоєвропейців, у германських племен він мав назву Тінг, у римлян - Сенат. У Великій Римській імперії германської нації він також зберігався у вигляді Рейхстагу, але знову ж таки до сучасних егалітарних форм він немає відношення. Еволюційними формами вічового-тінгового устрою були ті ж кортеси або генеральні штати. Але називати Верховну Раду правонаступницею Віче - це блюзнірство. Як і будь який парламент Європи, хоч британці, на їхнє щастя, зберегли Палату лордів, але її повноваження все більше звужуються на вимогу лейборістів і вона перетворюється на карикатуру. Те саме і стосовно козаків. Козаки не були народом, козаки були станом - воїнською аристократією. Не можна уявити, щоб на козацькому голосуванні брали участь не козаки. І серед самим козаків був розподіл наприклад на старшинську раду, на загальну раду, Січ завжди користувалася взагалі окремою автономією і вирішувала свої справи голосування січовиків. Власне демократичною можна назвати Чорну раду (як козаки до неї ставились можна судити хоча б з назви, бо чорна вона від слова "чернь"), але Чорна рада це занепад, Руїна і смерть Гетьманської України, знищила Україну не Москва, Москва добивала залишки, знищила Україну Чорна рада.

Погляд на державу як органічне утворення теж був суто архаїчним Традиційним поглядом. "Все у взаємозв'язку - мікрокосм і макрокосм, все є відображенням один одного" - це грецький погляд на Всесвіт. Все органічно - це девіз греків. Як кажуть буддисти - все у гармонії і головне це досягнення гармонії. Такий органічній погляд навіть виявлявся у декотрих лібералів, яскравіше всього у Герберта Спенсера, котрий також дивився на державу як на живий організм. Традиційний погляд на державу виражений наприклад у законах Ману в Індії. Він переплітається зі скандинавськими епосами і міфами. Відповідно до Едди, держава виникла з тіла велетня (Ману у індусів), з голови народився стан конунгів, з плечей - ерлів (воїнської аристократії, кшатріїв в Індії або дружини в Русі), з живота - трудівник, третій стан (Вайші в Індії). В Індії це існували Шудри, котрі виросли з ніг Ману, однак для Європи стану шудр не існувало (хіба що в рабовласницький період Риму), адже Шудри були поза кастами і пов'язано воно з вторгненням Аріїв в Індію, котрі були білими, а Шудри скоріш за все потомки місцевих дравидських племен. Втім Скандинавія, германські племена та слов'янство такої касти не знали, адже жили в монорасовому суспільстві. Головний мотив стародавнього епосу - це боротьба порядку і хаосу. У греків світ народився з Хаосу, коли порядок, котрий уособлювали олімпійські Боги, переміг титанів, носіїв хаосу. Це дуже рельєфно виражено у зороастрійській Авесті, де світ є боротьбою добра-порядку Ахура-Мазда з силами темряви-хаосу Арімана. Органічність держави була для древніх перемогою порядку на хаосом. Це устрій, де кожен на своєму місці і виконує свій обов'язок. Платон це окреслював  такими словами: "Найкращій державний уcтрій це такий, де правитель править, воїн охороняє кордони, а гончар ліпить горщики. Занепад держави починається, коли гончар починає правити державою, а воїн ліпити горщики". Власне для консерваторів, те що відбулося після буржуазних революцій - це була перемога хаосу над порядком, там де все змішалося, де кожен вже не мав місця і не виконував своїх обов'язків. Погляд консерватора вдало висловив Вячеслав Липинський: "Міщанин для своїх, від природи одірваних, спекуляцій гандльових, промислових, фінансових чи врешті розумових вимагає якнайширшої політичної свободи. Інтелігент комуніст чи фашист для опанування й проводу сучасних орд мусить душити всяку політичну свободу. Хлібороб і культура хліборобська займають середину між цими двома бігунами. Тяжка боротьба хлібороба з природою вимагає поступу, дисципліни організації, але при цьому не може вона обійтися вона без індивідуальної свободи...пункт рівноваги хлібороба, це хліборобська ідеологія правова, ограничуюча надмірну свободу й сама правом ограничена, оперта на лицарському, але продукуючому осілому хліборобському елементі - монархія".

Власне з цих передумов, антисистемності до всіх цінностей, породжених Французькою та іншими буржуазними революціями, виникла така течія як "Консервативна революція". Виникла вона в Німеччині після "листопадової зради", котру демократи і соціалісти оголосили революцією. Консерватори її революцією ніколи не вважали - це була лише зрада і путч. Консервативна революція була представлена широким спектром мислителей, основні з них це Освальд Шпенглер, Ернст Юнгер, Артур Меллер ван ден Брук, Готфрід Бенн, Штефан Георге, Карл Хаусхоффер, Поль Лагард, Ернст Нікіш, Ернст фон Саломон, Макс Шеллер, Карл Шмітт, Вернер Зомбарт, Отмар Шпанн, Гуго фон Хофманстль, Мартін Хайдеггер, Армін Моллер та інші, ще напевно близько сотні їх.

Представники консервативної революції вважали, що зараз на часі творити нову революцію - революцію, як бунт проти буржуазної та комуністичної ери. Консервативні революціонери вже не вимагали повернути старі інституції, перетворивши це все на "декорації", а вимагали повернутися до суті. Як казав Юнгер, тепер форми треба було замінити сутністю. Стоячи на консервативних принципах, треба було державі надати нових форм. Треба було порвати з системою, не шляхом угоди з нею, а шляхом її зміни. "Підірвати всі основи" - як казав Юнгер. В цьому плані консерватори себе поставили в опозицію і до лівих, і до демократів. Консервативна революція сказала, що вона немає нічого спільного з будь-якими проявами ідеалів, що виникли після буржуазних революцій. Вони спиралися лише на Традицію, все системне було для них чуже.

Рух консервативної революції не був масовим. Консервативні революціонери взагалі не шанували нічого масового. Як казав Юнгер: "Вид мас мене гнітить".  Вони не створювали партій. Максимум вони створювали військові формування з ветеранів війни, як наприклад організація "Сталевий шолом". Консервативні революціонери в основному спиралися на юнкерство та Вермахт. До речі в останньому воно мало неабиякий успіх. Наприклад сповідували ідеї Консервативної революції Ханс фон Сект (автор відродження Вермахту), Вернер фон Бломберг та Вернер фон Фріч. До речі "Заколот 20 липня" люблять прославляти демократи, але вони не кажуть, що цей заколот ніякого відношення до демократії не мав. Всі учасники були з течії Консервативної революції, в тому числі і Клаус Шенк фон Штауффенберг, Хеннінг фон Тресков, Людвіг Бек, Рудольф- Крістоф фон Герсдорфф, Ервін Роммель і власне планувалась вона не щоб "втілити демократичні принципи", а закінчити консервативну революцію.

Звісно, що в Україні ані юнкерства, ані Вермахту немає, тому для України більш придатним є ідеї Ернста Юнгера. Юнгер, на відміну від більшості консервативних революціонерів, направляв свої думки та ідеї не до якогось стану або народних мас, а до певного типу людини. Юнгер скористався давньою традиційною формулою, котру колись оголосив Ганді: "Хочеш змінити світ - почни з себе". Саме до особливого типу людини, котра не мала нічого спільного і вважала себе чужим в цій вакханалії ідеалів буржуазних і марксистських закликав Юнгер. Він казав: "Новий тип може марширувати зліва, справа або в центрі, але він вже відчуває себе одним цілим". Саме на цей новий тип людини покладав надії Ернст Юнгер і власне в Україні цей тип, андеграудний і що буде завжди у меншості, але він і один, котрий зміг би втілити ідеали консервативної революції, якби достатньо визрів.