Павло Міщенко - той, хто мав право носити Георгіївську стрічку

Павло Іванович народився 22 січня 1853 році в українській родині в Дагестані. Вчився в 1-ій Московській військовій гімназії, 1-ому Павлівському училищі і закінчив офіцерську артилерійську школу.  Поступив на службу прапорщиком в 38 артилерійський полк. Брав участь у Хівінській війні, за що отримав свою першу медаль. Потім брав участь у Турецькій війні. В 1900-1901 році брав участь у Китайському поході, за свої дії отримав орден Святого Георгія ІV ступіня, відповідно до наказу про нагородження:

У 1903 році його було поставлено командувати окремою Забайкальською козачою дивізією. Саме тут він проявив себе під час Російсько-Японської війни. Відомо, що війна для Російської імперії склалася вкрай не вдало, але всі успіхи на фронті, як не дивно пов'язані з іменами українців, наприклад з Романом Ісидоровичем Кондратенко, героєм оборони Порт-Артура або тим же Павлом Міщенко. Наступ японців в початках війни міг би бути взагалі фатальним для російської армії, нездарність керування начальником фронту Олексієм Куропаткіним, призвело до того, що російська армія майже тікала з усіх фронтів. Але бліцкріг японської армії провалився саме через те, що бригада Міщенко хоробро стримувала наступ японців на Гайджоу та Сахотан. Завдяки цьому Куропаткін вивів війська до Ляоана, де з'єднався зі Східною групою армії генерала Більдерлінга. Японська армія атакувала позиції російської армії, намагаючись в обхід лівого флангу вийти в тил і перерізати доступ до залізної дороги. Атаки японців вдалося відбити, але несподівано сам Куропаткін дав наказ відступати на другу оборону позицію. 17 серпня 1904 року японці вдарили по російський армії, лівий фланг було прорвано, армії загрожувало оточення, але тут, командуючий обороною правого флангу Павло Міщенко віддав наказ контратакувати. Ряд вдалих контратак загальмували просунення японської армії і не дозволили оточити і знищити російську армію. Японці зазнали великих втрат. Однак розвинути успіх було нічим, тому Куропаткін віддав наказ відійти на головну позицію. Атаки японців на головну позицію завершалися нічим, контратаки конниці Міщенка призвели до великих втрат серед японців, через що вже на кінець бою чисельність японської армії стала меншою за Манчжурську російської. Однак, не дивлячись на це, Куропаткін не витримав і вирішив відступати, повіривши недостовірним даним розвідки про чисельність японської армії. Куропаткін віддав наказ відступати до Мукдену, а Міщенко мав прикривати відхід. Армія організовано відступила, а втрати завдані японцям кавалерією Міщенка не дозволили генералу Ояма переслідувати відступаючих. 1905 року перед Павлом Міщенко була поставлене завдання - здійснити рейд у тил ворога, щоб завадити перегрупуванню японських військ. Цей рейд отримав назву Навала на Інкоу. 30 грудня відділ Міщенко атакував Інкоу в тилу ворога, було захоплено і знищено декілька складів зброї, однак захопити Інкоу не вдалося, адже генерал Ногі оперативно переправив війська на допомогу маршалу Ойямі і сили супротивників були надто нерівні, через що Міщенко віддав наказ відступити до своїх позицій. Маршал Ойяма вирішив оточити і повінстю знищити відділа Міщенка, але кавалерія прорвала оточення і змогла повернутись в склад Манчуржської армії.  

Після війни Павло Міщенко командував 2-им Кавказьським армейським корпусом, потім був генерал-губернатором Туркестанського військового округу, наказним отаманом Симирічного козачого війська, виконував обов'язки наказного отамана Доньского козацтва. Під час Першої світової командував частинами 2-го Кавказського армійського корпусу, потім 31-им армійським корпусом на Південно-Західному фронті. 

Після революції Міщенка було звільнено з армії в зв'язку з тим, що він вважався "реакційним елементом". Загалом за військову кар'єру Павло Міщенко був нагороджений:

Орденом Святої Анни 3 ступіня з мечем і бантами, орденом Святого Володимира 4 ступіня з мечем і бантами, орденом Святого Станіслава 2 ступіня, орденом Святої Анни 2 ступіня, орденом Святого Георгія 4 ступіня, орденом Святого Володимира 3 ступіня, золотою Георгіївською зброєю "За хоробрість", орденом Святого Станіслава 1 ступіня, орденом Святої Анни 1 ступіня, орденом Святого Володимира 2 ступіня, орденом Білого орла та мечами до нього, орденом Олександра Невського з мечами.

А потім до влади прийшли більшовики:

Зі статуту ордену Святого Георгія:

А всім тим поцам та дебілам з георгіївськими стрічками ганьба.