Чому я проти тоталітаризма

По-друге треба розібратися, що це таке. Як я казав, я не хочу більше вживати термін тоталітаризм. Він не має коріння, не має традицій, а лише ницість його автора. Я буду говорити про диктатуру. Диктатури існували ще у Римській імперії. Диктатор в Римській імперії був посадою, коли на момент введення бойових дій, він отримав надзвичайні повноваження для відвернення агресії. Найбільш показовою диктатурою Римської імперії є диктатура Люція Корнелія Сулли. Блискучий полководець Сулла, після перемоги над Понтійським царством, не бажав складати свої повноваження і захопив Рим. В своїй агресії він ставив на нижчі люмпенізовані верстви Римської імперії. Він був одним із перших популістів Римської імперії. Його реформація зводилася до приниження оптиматів до рівня люмпенів. Це він перший увів у народні збори рабів і надав звання римських громадян. Це була одна із перших спроб урівняння всіх. Можна сказати зернятко ідеї комунізму. І робив це диктатор.

Дії Сулли є зрозумілими. Правитель може триматися на одному з двох стовпів - традиції або урівнянні всіх між собою. Урівнянні в сенсі приниження всіх до рівня низинних якостей юрби. І такий диктатор має бути популістом, щоб тримати в потрібному ракурсі маси, щоб попередити бунт. І він має принижувати кращих, щоб вони його не скинули. Це і є найбільш жахливою дією диктатури. Зрівняння всіх між собою, задля забезпечення свого володарювання. Такий диктатор є не вищим, не вождем в ніцшеанському розумінні ведучого, а лише проявом всіх низинних якостей юрби. Він залежний від них. І коли благородний традиційний правитель, не залежний від цих низинних якостей, створює умови для зміни цих якостей, своїм прикладом надає можливість своїм підданим стати більш благородними і плекає чесноти, то диктатор, котрий не має за собою традиції, немає закону в розумінні вищого римського закону LEX REX - право королів, а не JUS RES PUBLIC, то цей диктатор має плекати ці самі низинні якості, бо це для нього порятунок, бо саме ці якості і роблять його правителем. Добре, що кінець кінцем у Сулли вистачило благородства скласти свої повноваження добровільно. І дуже показово, як потім проводив свої роки колись великий воїн. Він потопив свої останні роки у розбраті і пияцтві, тому що саме ця диктатура розвратила не тільки римський народ, а і самого Суллу. Плекання у інших ницих якостей, породжує повстання цих якостей у себе. Саме тому влада і народ є віддзеркаленням один одного.

Система демократії і система диктатури є подібними один на одного. Просто в демократії править народний трибун, а в диктатурі - диктатор. Але і той, і інший задля того, щоб втримати своє крісло, хоч це буде пожиттєво, хоч на 5 років, має плекати низинні якості народу. Має бути популістом. І має зробити всіх рівними. Свобода є внутрішньою категорією, а не зовнішньою. Можливість вибору це не свобода. Середньовічний васал був більш свободний ніж сучасний виборець.  Бо свобода це перш за все свобода внутрішня, свобода та що дає крила і можливість стати вищим. Посилання лібералізма на те, що всі навкруги рівні, призводить не до піднесення нижчих, а до падіння вищих. Вищих в плані благородства, честі, духовності. Та що тут казати, все видно навкруги. Багато хто з патріотично налаштованих людей кричить про хохлів навкруги, котрі вибрали неправильного менестреля. І в той же час не розуміють тої речі, що демократія дає однакове право голосу всім - хохлам і українцям, алкоголікам і філософам, наркоманам і професорам. І в разі, якщо ви вважаєте себе демократом поважайте право вибору хохлів, наркоманів і алкоголіків, а якщо ні, то давайте разом бути проти цього. Але бути проти цього - це бути проти системи. Демократія і диктатура має одну суттєву різницю - при демократії немає жодної справді свободної людини, а при диктатурі є лише одна - диктатор. І той кінець кінцем стає рабом своїх ницих якостей, які плекав у інших, що і відбулося із Суллою.

Чому ні в кого не виникає питання, чому це Римського папу не обирає народ? Чому Константинопольського патріарха не обирає народ? Чому Далай-Ламу не обирає народ? Демократам віруючим раджу створити рух на вимогу прямого голосування за обрання Константинопольського патріарха, як останнього не демократичного інституту.

І кінець кінцем комунізм страшний не дикатурою, той утопічний комунізм говорить про рівність всіх, створення інкубаторних механічних рабів, згадайте острів Утопія Томазо Кампанелли. Цей утопічний комунізм в рази гірший за диктатуру Сталіна чи застій Брежнєва. Це створення космополіта раба, котрий однак не знає, що він раб, оскільки навкруги нього самі раби. І саме тепер в Європі встановлюється цей устрій комунізму. Диктатура є лише перехідним етапом казав Карл Маркс і він був правий. І саме жахливе, що цей перехідний етап вже майже пройдений.

Отже якщо не демократія, і не диктатура, то що ж тоді? Хіба може бути щось інше? Дивне питання, зважаючи на те, що до великої (вибачте, що не дотримуюсь правил правопису і пишу з маленької, але до цієї вакханалії взагалі жодної краплини поваги) французької революції суспільства жили без демократії і без диктатури. Лише на підставі своїх традицій. В Україні був гетьман. Гетьман, котрого обирали не всім народом, а кастою, лицарським орденом козаків. До Чорної Ради, котра зруйнувала початки української держави. Система створена Богданом Хмельницьким, останнім українським державником, була відродженням традиції Русі. Традиції правителів кшатріїв-воїнів. Князь-конунг був вождем саме в тому ніцшеанському розумінні провідника. На Русі не було демократії. Там був князь і там було Віче, але Віче це не парламент. Це Сенат оптиматів. Це аристократичний і кастовий устрій. І цей устрій існував завжди в Європі, до повстання торгашів у 1789 році. І саме тоді з'явилася демократія у вигляді конвента. І саме тоді з'явилася диктатура у вигляді Робесп'єра. І тому вся боротьба між дикатурою і демократією є лише бодання всередині системи, котра змагається до одного - суспільства рабів.