Політичний заповіт Беніто Муссоліні

Жоден, хто є істинним італійцем, якими б не були його політичні переконання, не розчарувався в майбутньому. Резерви нашого народу незліченні. Якщо він зуміє знайти точку об’єднання , то відновить свої сили ще швидше за будь-якого переможця. Заради цієї точки об’єднання я віддам життя навіть тепер, добровільно, якою б вона не була, аби лишень не відрізнялась від справжнього італійського духу. Після поразки мене скажено обпльовуватимуть, але потім прийдуть очистити мене, шануючи. Тому я посміхнусь, адже мій народ буде в злагоді сам з собою. Трудівник, що виконує громадський обов’язок з тією лише надією, що заробить на шматок хліба та що сім’я його буде здорова, щодня здійснює героїчний вчинок. Трудовий люд – є нескінченно вищим за всіх лжепророків, які претендують на те, щоб представляти його. І котрі з легкістю досягають успіхів, несприймаючи тих, турбота про кого є їх священним обов’язком.

Через це я був і лишаюсь соціалістом.

Звинувачення в непослідовності не мають під собою жодних підстав. Моє керівництво завжди було чесним в тому значенні, що потрібно дивитись на суть речей, а не на форму. Я соціалістично пристосувався до дійсності. В міру того як еволюція суспільства спростовувала пророцтва Маркса, істинний соціалізм перетворювався з ймовірного на можливий. Єдиний соціалізм, що є соціалістично здійсненним – це корпоративізм, точка обєднання, рівноваги та справедливості інтересів по відношенню до загальної користі.. Політика – це найскладніше мистецтво серед найскладніших тому що працює з неосяжною речовиною, найбільш хиткою, найбільш непередбачуваною. Політика працює над духом людей, що є дуже складним значенням для визначення через свою мінливість.

Надзвичайно мінливим є дух італійців. Коли мене більш не буде, я впевнений, що історики та психологи розмірковуватимуть над тим, як одна людина могла йти двадцять років позаду такого народу як італійці. Якщо б я не зробив нічого іншого достатньо було би цього шедевру, щоб не бути забутим. Інші, можливо, зможуть володарювати залізом та вогнем, а не за допомогою згоди як то робив я. Моя диктатура була набагато м’якшою за деякі демократії, в яких панують плутократи. Фашизм мав більше смертей ніж його супротивники і 25 Липня в засланні було не більше 30 осіб. Коли пишуть, що ми являємось білою гвардією буржуазії, то стверджується найбезсоромніша брехня. Я захищав, і я заявляю це при повній свідомості , поступ трудящих. З поміж головних причин краху Фашизма я вбачаю потаємну і безжальну боротьбу деяких промислових та фінансових груп, що у своєму безмежному себелюбстві остерігались та ненавиділи фашизм як найлютішого ворога їх людиноненависницьких інтересів. Маю зауважити, заради справедливості, що італійський капітал, той що був легітимним, що стояв на ногах завдяки спроможності власних підприємств, завжди розумів соціальні потреби, навіть коли йому доводилось чекати з нетерпінням для того, щоб справитись з новими трудовими договорами.

Простий трудящий люд любив мене завжди і все ще любить мене. Всі диктатори знищували своїх ворогів. Я був єдиним бездіяльним; три тисячі смертей проти якихось п’ятдесяти. Думаю, я облагородив диктатуру. Можливо я її ослабив, але я відібрав у неї знаряддя катування.

Сталін сидить на горі людських кісток. Це погано? Я не жалкую про все добро, що я зміг зробити навіть недоброзичливцям, навіть ворогам, котрі змовлялись супроти мого життя, як надсилаючи їм грошову допомогу, що через частоту перетворювалась на заробітну платню, так і вириваючи їх з рук смерті.

Якщо завтра я відберу життя в моїх людей, яку відповідальність я візьму на себе, рятуючи їх? Сталін стоїть на ногах і виграє, я падаю і програю. Історія займається лише переможцями та гучністю їх завоювань, а перемога виправдовує все. Французька революція береться до уваги завдяки її результатам, тоді як кати вписані до кримінальної хроніки.

Двадцять років Фашизму ніхто не зможе викреслити з історії Італії. Не маю жодних ілюзій щодо власної долі. Вони не стануть мене судити адже знають, що у обвинувачуваного має бути громадський обвинувач. Певне мене вб’ють, а потім скажуть, що я покінчив з життям, через докори сумління. Хто боїться смерті ніколи не жив, а я ж бо жив, навіть забагато. Життя – це не більше ніж грань, що поєднує дві вічності: минуле та майбутнє.

Доки моя зоря променіла, мене вистачало для всіх; тепер, коли вона згасає, всіх не вистачило б для мене. Я піду туди, куди моїй долі буде завгодно, тому що я зробив те, що доля мені наказала.

Фашисти, що лишаються вірними принципам, мають бути зразковими громадянами. Вони мають поважати закони, які народ захоче встановити та лояльно співпрацювати із законно обраними органами влади, щоб допомогти загоїти, за як тільки то можливо найкоротший проміжок часу, рани Батьківщини.

Хто ж чинить інакше покаже, що вважає Батьківщину більше не Батьківщиною, коли їх покликано врятувати її з низів. Фашисти, зрештою, мають чинити згідно зі свідомістю, а не із незадоволенням. Від їх поведінки залежатиме якнайшвидша історична ревізія Фашизма, адже зараз є ніч, але потому настане день.

Беніто Муссоліні