Є казки, є байки, а це - бувальщина

Один мій товариш (Андрій), товариський та веселий хлопець, вирішив в минулому році до Лаври зайти - подивитись на краєвиди, та й просто відпочити... В дорозі слово за слово познайомився з іншим хлопцем, розговорилися, і коли вже піднялися до дзвіниці хлопець признався: "Как хорошо что я тебя встретил. А то мне говорили, что в Украине очень не любят русских, а я-то сам из Москвы…". Андрій йому одразу розповів про свій гурт, та запросив в той же вечір до них приєднатись. Оскільки відкладати на потім він не любить, то одразу перейшов до справи: прямо на дзвіниці дістав мобілку, та радісно зателефонував товаришу: "Ало, привіт! Сьогодні збираємось як звичайно? Обов’язково приходь, та всім передай щоб обов’язково були. Не повірите - я вам москалика приведу!!!". Глип на хлопця - а він якось трохи зблід, та й переляканим зробився. Андрій його лагідно по плечу похлопав: "Ну що, москалику - тепер у тебе два шляхи - або сам з дзвіниці злетиш, або зі мною спустишся."

Не знаю як той парубок збирався з мужністю, однак до місця зустрічі прийшов. І був ще більш здивований коли його ніхто й не думав чіпати - знайшлась гітара, було про що потеревенити… Ввечері наступного дня йому пояснили: є росіяни, що приїжджають до України працювати, відпочивати - вони звичайні люди, і не завдають нікому зайвого клопоту. Дуже рідко може трапитись щоб такого росіянина образили. А є москалі - незначний відсоток росіян, що ведуть себе настільки грубо та зневажливо що через 3-5 хвилин навіть не розмови - присутності поруч, виникає до них відраза. Саме цей відсоток отримує максимум проблем у нас, і розповсюджує байки про страшні поїздки в Україну.

Через деякий час хлопець звик, майже кожного вечора виходив до гурту поспілкуватися, та й пограти (бо він теж на гітарі вмів щось бринькати). Через місяць товариство підірвалося поїхати до Львову. Задумано - зроблено. Подивились на архітектуру, помилувалися краєвидами, поспілкувалися з тамтешніми жителями, та й задоволені повернулися додому. Той хлопець знов очікував на неприємності, і здивувався від маси отриманих гарних вражень.

Через кілька місяців настала пора йому повертатися до Москви. При прощанні він сказав вражаючу фразу: "Спасибо что объяснили кто такие москали. Я понял, они у нас действительно есть. Я их сам ненавижу!..". Тяжко йому буде вдома, одному.