«До зустрічі!» - із вуст в уста цілунком.
Очима красномовно: «До побачення!»
…за мить? за рік? за вічність цілу?..
«Чекатиму! В моєму серці ти віднині.»
«Час птахом пролетить. До зустрічі за мить!»
24.12.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Діалог колег.
-Аня, я тебя люблю!
-Ага! - ехидно, - как собака палку!
-Нет, как собака - Павлова!
Один з керівників каже підлеглій:
-Будь ласка, знімайте верхній одяг в приміщенні.
Чути коментар від співробітниці, яка сидить поруч:
-А я пропоную знімати ще й нижній одяг, так буде зручніше.
Іде трансляція засідань ВР України, депутати
постійно нагадують про носіння масок для захисту від інфекції під час
епідемії.
Доня, час від часу вібігаючи на кухню, чує ці заклики, і врешті решт,
після n-ного прослуховування депутатських звертань, каже:
-Як вони вже набридли, ці депутати зі своїми масками!
Через застуди дівчинка 5-ти років перебувала вдома під опікою бабусі набагато більше часу, аніж відвідувала дитячий садочок.
Одного вечора дівча каже своїй мамі:
- Мамо, коли я виросту і в мене народиться маля, ти не будеш більше працювати, а сидітимеш вдома з моїм дитятком. Купуватимеш креми, дитячі сирки...А я ходитиму на роботу.
Обговорюємо перелік замовлень до Дідуся Мороза. Мала:
- Я хочу мікроскоп, телескоп, глобус, ляльку в білій сукні з нареченим.
Питаю:
- А чому з нареченим?
- Без нього вона не зможе! Вона ж - наречена
Розмова двох колег. Мова оригіналу.
ВІН - Из чего у тебя шуба?
ВОНА - Из козла.
ВІН - И где же такие козлы растут?
ВОНА (багатозначно) - Своих козлов ободрала и шубу сделала! На что вы ещё годитесь! Никакого толку!
ВІН (замумливо, філософським тоном) - Толк есть, ты пользоваться правильно не умеешь.
ВОНА (в'їдливо) - Если я ещё правильно пользоваться начну, то на фиг вы, мужики, будете нужны вообще!!!
Для свята осені в дитячому садочку Марго дали завдання вивчити напам'ять віршика.
Вивичила його вона досить швидко, зі мною дещо потренувалась читати вірша виразно.
Отже, готова (це я так гадала). За декілька днів вихователька в садочку перевіряла,
як дітлахи впорались зі своїми завданнями. Коли черга дійшла до Марго, вона заявила, що вірша не знає.( ;))!!!!
І на запитання, чому ж так трапилося, з дитячою безпосередністю відповіла, шо НЕ ВМІЄ ЧИТАТИ!!!!
Доня демонструє щойно закінчений малюнок.
Хвалю її, пещу по голівці, кажучи:
-Моя ж ти художниця, моя ж ти розумниця і красунечка!
Знайома підтакує:
-Королева!
Мала на це:
-Я королева краси!
І додає за хвильку:
-Королева розуму і краси!
Суботній вечір, їдемо з донею додому в маршрутному таксі.
До речі,вона вже добре орієнтується в днях тижня, знає, коли у мами робочі дні, а коли вихідні.
Раптово мала голосно запитує мене, дещо з відчаєм:
- Мамо, а в понеділок тобі знову на роботу?
- Так, - кажу.
- І що, ти все життя будеш працювати!!?
Півмаршрутки лягло зо сміху! А пані, яка сиділа поруч, крізь сльози (сміючись!), проказала:
- На жаль!.. Все життя!
Покличу пошепки «кохаю!» -
Почуєш? – Серцем? Озовешся?
Сховаєш погляд? Посміхнешся?
Наблизишся? Не повернешся?
Самотня тінь в кутку зітхає,
Байдужо Місяць позіхає…
І ранок Сонцем вибухає!..
04.12.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG)
музика - Copyright © С.Грищук
Удвох два довгих дні –
У часі мить. Як спалах!
Вдих – видих. Ми – одні,
Нам вічності замало.
Два дні - двокрапка : двоє.
Знак оклику! …питання?
Знак ділення : з тобою
Два дні. Навік. Востаннє…
написано 30.11.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №11111292226
*******
Листопадовий дощ -
Монотонний мінорний мотив.
Мжичить…
Листя дощем опадає…
*******
Коло… Кола на воді,
По калюжах – дощ осінній.
Колисає листопад природу.
*******
Чоло похмуре в листопада,
Мов купа брил –на небі хмари.
Опале листя квапиться у мандри –
Вітрильники осінні відпливають
У вирій до весни - багряні, золоті, розкішні…
написано 18 - 20.11.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710142
Всім - настрою, здоров'я та віри в себе !!!
Усі негаразди минуться,
проблеми вирішаться!!!
Літо
Літо! Нарешті! Воно настало! Довгоочікуване, тепле, золотаве, насичене дивовижними запахами стиглих суниць, малини, скошеної трави, дзижчанням бджіл над багатоцвіттям полів…
Цілісінький рік ми готувались до поїздки на морське узбережжя. Доня збирала металеві гривні та монети по 50 копійок до скарбнички і мрійливо промовляла:
- Це мені на море!
Доня рахувала кожний день, що відділяв нас від поїздки, і все питала, коли ж ми вирушаємо.
І от – відпустка!
Скільки незабутніх вражень залишилось від тих двох тижнів спілкування з морем! Яка величезна кількість мушель та гладеньких камінців привезено додому, в столицю, сповнену галасом людським, пилом, зойками автомобілів!
Доня, яка в місті так полюбляла вилежатись на дивані після пробудження, кожного ранку поспішала на побачення з морем, ще й підганяла маму, яка, на її думку, не надто швидко збиралась. Не мали значення ні довга дорога маршрутним таксі на самісінький кінець Бердянської коси, ні двадцятихвилинна прогулянка пішки до вузької смуги піщаного пляжу. Шлях пролягав серед заростів очерету, вузьколистого лоху, якихось дивовижних фіолетово-бузкових квітів, незнайомих наїжачених, схожих на реп’яхи, рослин, і ще безлічі представників царства богині Флори. Пейзаж зачаровував, око милувалось і душа співала «Осанна» цьому прекрасному світові! На п’ять хвилин ми неодмінно зупинялись біля озерця, на якому гніздилися чаплі, кулики, дикі качки, бекаси, і спостерігали за тим, як походжають вони та злітають, заклопотані своїми пташиними справами.
А море!.. Воно лащилося, пестило ніжки малої, хлюпало, злітаючи веселими бризками, зблискувало зірочками срібними – сонячними променями, які вирішили трохи охолонути і побавитись у воді. Хвилі шепотіли та буркотіли, виносячи на берег перламутрові, лискучі, казкові уламки мушель. Чайки сідали на пісок неподалік, збирали щось, та злітали, вигукуючи пронизливо, ніби сварились на когось.
День тривав чи не безкінечно… Увечері, в сутінках, ми виходили до вечірнього моря; загадкового, дещо іншого, ніж вдень. А воно продовжувало безупинний свій рух, свою розмову, ударяючись в берег…
Непідвладна стихія, море, в яке закохуєшся відразу, лише побачивши, закохуєшся назавжди…
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
О, біль солодкий цей нестерпний!
Терпкий твій смак, отруйна близькість...
Занурення – аж подих рветься!..
Так невситимо, невичерпно
Кохаємось… Як серце б’ється!..
11.11.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
Ти - віддзеркалення моє. Так схожі ми!.. Тягнуся Все ближче... дотик... Ніби є Ти... Зник... От-от втоплюся - Межі немає, течія Могутня нас єднає, Потоком - ти, течу і я... Тебе відображаю...
написано 09.11.2009
© Copyright: Марина Степанская, 2011 Свидетельство о публикации №111102710170
ці думки спнтанно виникли щойно
після перегляду окартинки Земної кулі
Для того, щоб побачити, якою є наша Земля, людині довелося злетіти у космос.
Для того, щоб осягнути Бога, нам необхідно піднятися над ним. АЛЕ ЦЕ НЕМОЖЛИВО.
Саме тому ми нерідко не помічаємо його присутності.
06.11.2009
Copyright © Stepans’ka Marina (SMG) All rights reserved
