Коньячочек, або гикавка як способ передвіженія

Було це дуже давно.

Так давно, шо я тоді ще влюблялась в мальчіків по цвєту волос і опрєдєляющім фактором було його уміння іграть на гітарі.

І от в ту пору желєзобетонной печінки і яркіх пріключеній, якось пішли ми на дєнь рождєнія до подружки. Ми тоді думать могли погано, тому в подарок понесли їй книжку Селінджера (а шо такоє?) і бутилку коньяка три звізди Десна.

Це був дуже хароший подарок із глубинним смислом. Так воно потом і сложилося, шо ті три звізди достались нам, трьом звьоздам -мені, Марусі і Люлюсі. А ще нам дістались хароші міста в залі. Діло було ранньої весни з морозами і снігами і в хаті топили грубу, груба й була у нас за спиною І ми пили і кайфували від тепла. Тому й не дивно шо ті три звізди начали рубать нас бистріше всіх.

І от пока всі тіки думали шо нада врєзать, ми вже даже понімали шо достаточно весело для танца рядом з олівє. Дальше все в моїй памяті складається певними слайдами:

1. Маруся сидить за врємьонкою і гукає в лісі іхтіандра, іхтіандр їй вторить із-за сарая, то Люлюся. Мене накриває позже всіх, тому я бігаю від однієї до другої і питаюсь оказать неотложну помощь. І тут Маруся каже мені, отчотліво так і увєрєнно каже "Принеси мені срочно стакан і ложку". І я біжу по стакан і ложку, в той момент то для мене смисл жизні. То саме важне. Це блядь міссія. Це поті шо те саме шо полетіти на Меркурій, напрімєр. Або стать патологанатомом. Це поклик прямо. І от я всіх піднімаю по тривозі. Всі шукають стакан і ложку. В таком состоянії я дуже убєдітєльна. Мені разів пять предлагають чашку без вушка і щербатий кухлик із сніговичком, но мені ж нужен стакан!!! І тут находять стакан. Я лечу із тим стаканом і ложкою до Марусі. Маруся за времьонкою уже ригає на брудершафт з Сашком. А я тут така "Маруся, дєржись ось твій стакан! Ось твоя ложка!" за мной група поддєржки - чоловік десять. Маруся така опппа, отривається от увлікатєльного занятія і каже "Нахуя?".

І до цих пір це осталось страшной загадкой нахуя тоді їй була нужна ложка і стакан???

2. Я стою і разгаварюю з одним мальчіком. Він давно дєлав мені неоднозначні предложенія, а я давно і многократно отвічала на них одночначно і єдінственно доступно "йди нахуй". А отоді стою і думаю: "А він сімпатічний... Мо шото получиться?!" і тут я поняла шо нада гребти оттуда. Потому шо після стадії "а він нічо такий" може наступить непоправіме. А коли в тебе спорадично відрубає память, то лучче бігом бігти додому пока він не став "Красавчіком".

3. Я йду додому. Ухажу па англійскі... городами. Нахуя городами, якшо є широка і асфальтована дорога? Це тоже важна загадка історії.

І от іду я городами, на каблуках і в світлорозовій курточці яка стоїла много дєнєг.... Но я ж іду... А ще в мене гикавка. Вона напала на мене підступно і той бляцький спазм діафрагми розколихує мою і так хитку коордінацію, шо моя походка скоріше нагадує броуновське двіженіє. І от я вихожу на дорогу. І йду, красіво... Кожен гик перекидає мене на інший край дороги. І я отак топ-топ-топ- ГИК-хуяк, і на другій обочині. І вже біля самої моєї вулички стоїть машина, обичний такий жигуль, і в ньом два сігарєтних огонька. І в мене мисль - "не спалиться". Потому шо в мене брат був строгих нравов, міг так мою тягу до експериментів полічить, шо потом не знала куди діться. І от я йду і не дишу. І вже бачу обриси чувачків в салоні і бачу що привідкрите вікно і чую їхні голоси, і от уже я РОВНОЙ походкой дійшла до машини і біля самого вікна  я яяяяк гикну, як кидоне мене на іншу сторону дороги, аж машина підскочила... Хулі... Не спалилась вобще. Ні грамочки.

4. Я заходжу в будинок і думаю "Нада шоб мама не поняла" А мать у мене тоді була получче всяких Мегре і Шерлоків і Пуаро. Вона напрімєр льогко могла назвать де і коли ми гуляли і шо там було, вона без труда находила мою заначку з сігарєтами в кармані папиной куртки в якій він женився і яка висіла в гардеробі як память. І даже за картіною з лєбьодушками находила і в старому дідовому дивані - та візьдє. Вона налічіє алкоголя в організмі угадувала з десяти метрів з точностю до сотих промілє. Но я ж не тіряла до останнього надєжди шо не спалюсь. Тому прямо в веранді я почала роздіваться. Я зняла куртку, шапку, світер майку... і всьо. Взявши все це в оберемок, я пішла в нашу з мамою кімнату.

Ну воно ж вобще не палівно як дєвочка заходить в комнату в ліфчику, в штанях і в ботінках...

5. Я попиталась роззуться...

На мені були дуже модні ботінки, з квадратним носком, товстим каблуком і шнуровкой аж під коліно - дуже такі брутальні красіві ботінки. І от я хотіла розвязать шнурки. Я пробувала нахилиться і падала сторчма, пробувала піднять ноги і летіла навзнак. А мать моя весь цей час зорко слідила за подіями.... А потом така із темноти: "Пила?" А я їй чесним і увєрєним голосом "ніт, канєшно ж". А вона мені "Ану дихни, зараза!". А я їй кажу "ти нє імєєш права". А вона мені "Іди сюди, стерво!". А я така "Мамашотакоє?". І весь цей час я питаюсь розвязать шнурки. Потому шо в логіці моїй тоді вкладалось все так, що єслі я сяду на диван то всі сразу поймуть, шо я пяне в какашняк тєло. І тут мені прийшли геніальна ідєя... Я подумала, шо єслі сильно взмахнуть ногой, то шнурки взлєтят і я їх зможу зловить нальоту. І я взмахую ногой... І лечу куди-то нахрєн в виварку з китайськой розой. Йобаний трижди в корінь гібіскус тріщить, виварка репнула на пол із підставки і я лежу в цьому всьому ніхера не пяна і красіва... тіпа все так і должно буть. Мать моя уже не криється і шипить "Ах ти ж падлюка отака, напилася курва, ну я тоді бляха дам завтра... ох я ж тобі дам..." Ну тут я уже сіла на диван. роззулась , розділась і підійшла поправить подушки. Воно ж коли ти пяний як чіп то нада ж шоб подушечки були ідеально підбиті і красіві.

Отут мене і змамрала мать, вхавтила за волоси і така прямо в ліцо мене, прямо в то куда я закусувала капчоним салом, нюхає і каже... грозно так... з прідиханієм "Тетяно!" і як дасть з лєвої...

Отут мене і вирубило.

Включаюсь я утром. Ще очі не открила, ще память не реанімірувала, а вже піздєц як стидно і болить голова, і спина поругана виваркою з блядським гібіскусом, і пика, і совість...

Потому шо нізя... слишитє? нізачто! Нікада!!! Нізя закусувать коньяк "Десна" капчоним салом!

Ну і там ще мог буть вивод про то ніззя обманувать маму. Ілі про то шо гикавка лічиться питтям води великими ковтками... ілі про то, шо потом ми з подружками в обідню пору сиділи пили розсіл із яблук великими чашками і восстанавлювали память...

- Люлюсічка, так у тебе із ним шото било?

- Я не помнююююююююю.

- Марусічка, а нахера ти с ним целовалась?

- Він показався мені красівим, ну і ми так много провели з ним время за врємьонкой.

- Танюха, а якого хєра ти полізла городами? Там баба сусідська на все село виє, шо в неї чорти часником гарцювали. Каже шо сліди чортячі....