"Руський Мир" тоньшає... тоньшає...

У Варшаві сильний дощ, косий, довгими чергами, такий що пробиває наскрізь навіть поліетиленові дощовики. Принаймні таке враження складається, якщо дивитись на нього крізь вікно. Холодний дощ, не літній, та й на вулиці + 17 не більше.

А в Києві, кажуть, цілих +20, кажуть може бути дощ теж, але такий, не сильний. Що Києву дощ? Впаде собі на котрийсь з пагорбів. Який вподобає - там і впаде, є з чого вибирати. Що той дощ - впаде та й розіб'ється на струмочки, побіжить собі по схилам шукати Дніпро. Немає у Києва часу на дощ, йому б усім тим людям дати раду. На одному з пагорбів вже скоро тисячу років як стоїть печерний монастир. За цей час він обріс стінами, дзвіницями, трапезними, музеями, магазинами і людьми, дуже різними, зовсім іншими людьми. За цей час він змінився так, що ні Ярослав Мудрий, ні Антоній його б не впізнали навіть якщо б помацали власними руками.

По всьому Києву +20 і дощ, тільки на тому пагорбі де стоїться Лавра спекотно. Спекотно навколо Лаври, спекотно і всередині. Всередині люди, хоругви, ікони - там Руський Мир. Тобто хода за Руський Мир, що в принципі теж саме, бо весь руський мир це одна суцільна, нескінченна хода за нього. З далекого Донецька один чернець спостерігає за усім цим. Місяць тому саме він спітнілий і розхристаний калатав у дзвони, щоб сповістити своє рідне місто про небезпеку терористів. Втомившись, він заплющує очі.

Спекотно і всередині, і навколо Лаври. Навколо міліція з конями, навколо палки шоломи і щити, навколо національні прапори і люди які стоять під ними. Навколо теж є Руський Мир, слабший але є. Він час від часу нагадує про себе бруківкою, яка смачно летять у вітрини Сбербанку Росії. Наче протягує, щораз слабше, руку тим, хто в середині. Руський Мир слабшає з дня на день і тепер йому важко перетнути межі лаврських мурів. Та й самі мури теж, здається, вже не дуже захищають його, вони тоншають і кришаться під поглядами тих хто назовні. Щось є в тих поглядах таке, від чого у стіна Лаври з'являються діри, мов у доброму швейцарському сирі з далеких альпійських луків. Щось є в тих поглядах таке, що навіть випадковий перегар, на три сантиметри нижче погляду, не вводить в оману. Тверезість, болісна, похмільна і від того сердита трохи більше ніж завжди, тверезість обступила з усіх боків міліцію з конями і Лавру, і хресну ходу за Руський Мир і дивиться уважно. Інколи, втомившись, заплющує очі.

У Варшаві сонце. Дощ закінчився, бо він завжди закінчується. Це ж не Індія і не Африка, щоб лити місяцями. Закінчиться і київська спека. Вона обов'язково буде змита струмками чергового дощу, прямо по київським схилам у Дніпро. А Київ буде уважно дивитись на те, як відносить залишки Руського Миру водами Дніпра кудись у Чорне Море, повз Крим, а може і далі, через море Середземне самісіньку Атлантику. А потім, втішиться і заплющить очі.