Як серце — до серця, душа —до душі!

Зростаються вмить і рвемо по живому!

Так скрушно хитають головами святі:

І тому погано, і цьому й тамтому..

Кажуть, що за гріхи ми покарані будем

Після смерті , десь там нагорі..

Та страждають безмірно і караються люди

 За свої помилки уже тут, на землі.

Коли пальці дитина в розетку засуне

( Неслухняне маля, бо ж казали батьки!)

Чи ж не карою буде, як під силою струму

Стануть опіки, біль, на долонях сліди?

І коли хтось, шукавши серед сотень шляхів

Ту єдину для себе стежину

Заблукавши у темряву у безодню злетів

Не спокутував свою провину?

Тож  ви, там, в небесах, не готуйте присуди!

Ми себе засудили, повірте, й без вас.

Краще допоможіть, щоб не падали люди

І не був промарнований  нам відведений час...

Надто боляче про тебе згадувати,

Починаючи нове життя.

Навіть спогади мають радувати,

Виринаючи із забуття...

Надто боляче копирсатися

В докінця не зжившій душі.

Якщо щось і повинно зостатися -

То нехай це будуть лиш вірші...

Я без душі, без серця, без думок.

Давно вже заблукала, не вернуся.

Над урвищем злечу - лишився тільки крок...

І байдуже, тепер нічого не боюся...

Не гаряче, не холодно, не відчуваю болю.

Сміється хтось, а хтось осуджує мене..

Яка різниця, коли більше не з тобою???

Яка різниця? Все колись мине...

Не чую шепоту. ні крику, ні плачу,

Ні сліз, а ні усмішок - стерті лиця.

Скажіть хоть хтось: за що, за що плачу?

..А втім... Яка тепер різниця?...