Мафія у київській владі

Щораз, коли незаздрісний побут змушує стати свідком нарікання недолугого люду на злочинну бездіяльність й злодійську суть нинішніх посадовців (в Києві зокрема і в Україні вцілому), згадую пророчі застереження колишніх сов`єтських політв`язнів щодо віри, а тим паче співпраці з компартійними номенклатурниками. Останні, не з причини усвідомлення необхідності, а під тиском посталих всупереч їхнім забаганкам обставин, в серпні 1991-го цілковито «змінили» своє ставлення до ідеї державності українського народу. Насправді чужинців, рівно як й морально здеградованих та духовно розкладених зрадників, доля окраденого і зневаженого люду ніколи не цікавила. Справедливо критикований принцип накопичення статків і влади був для них (а там паче до виплеканої ними зміни) єдиним керунком дій і вчинків.  

Методи, якими послуговуються в своїй діяльності київський міський голова Віталій Кличко та його злодійкувате оточення, не є новими. В другій половині вже минулого століття їх апробували і певний час використовували мафіозні структури. Нині, жахіття котрих зрештою позбулись мешканці Апенінського півострова та північної частки американського континенту із заздрісними для його винахідників темпами практикують в Києві.

Вісімнадцятого лютого кілька українських новинарних сайтів повідомили громадськість про затримання в попередній день співробітниками Генеральної інспекції Генеральної прокуратури України та Головного управління «К» Служби Безпеки України очільника об'єднання вільних профспілок «Солідарність» Станіслава Вітковського за вимагання. Вилучені в часі затримання документи свідчили, що Вітковський є членом Консультативної ради при Генеральній Прокуратурі України та помічником-консультантом народного депутата від «Блоку Петра Порошенка» Дмитра Білоцерківця. Запозичена у мафії схема здирництва виглядала наступним чином: Вітковський, відрекомендовуючись працівником Генеральної прокуратури України та помічником народного депутата з президентської фракції діючи за попередньою змовою з невстановленою слідством особою (не тяжко здогадатись що цією «невстановленою особою» є сам Білоцерківець), шляхом направлення в КМДА, правоохоронні та контролюючі органи скарг на нібито неправомірні дії директора Комунального Підприємства «Лісове господарство Конча-Заспа» Боярчука В.Б., вимагав у нього неправомірну вигоду в розмірі 10 000 доларів США за подальше неперешкоджання здійснення діяльності державного підприємства. Ні більше, ні менше. Або плати, або шляхом зведення на тебе наклепів (непричетність до яких шантажованому доведеться доводити у суді) буде створено чимало проблем і незручностей. В день затримання пану Вітковському було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.189 (здирництво) КК України. До Печерського суду м. Києва було подано клопотання про обрання затриманому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. До речі, про схильність затриманого до криміналу свідчить і така деталь. На сайті формально очолюваної ним профспілки (членство якої складається з самого Вітковського та оплачуваної секретарки) відверто пропонується послуга з повернення невиплаченої зарплати або боргів. Повідомляється і про помірковану плату за цю «юридичну дію».

Подальші події засвідчили наявність певного глузду в тезі про неабиякі можливості нинішнього українського криміналітету. Інформацію про затримання Станіслава Вітковського власники (або редактори) кількох (але на щастя не всих) новинарних сайтів чомусь видалили. Можемо лише здогадуватись скількома асигнаціями заокеанського походження вони збагатились внаслідок цієї геть не демократичної і цілком безвідповідальної дії. Зникло ім`я Станіслава Вітковського і на сайті Верховної Ради. Кількома годинами після того, як на зап`ястках затриманого зімкнулись кайдани, його кар`єра помічника народного депутата різко увірвалась. Не повідомили засоби інформації і про подальшу долю головного героя геть не кіношного детективу. Довідатись про нинішній статус Вітковського (себто заарештований він чи ні) виявляється просто неможливо. Ані повідомлення у ЗМІ, ані чіткої відповіді з Генеральної прокуратури.

Спроможні відрізняти полову від пшениці чудово розуміють, що в цій підлій грі злодійкуватому шантажію Вітковському відведено незаздрісну роль виконавця чужих задумок і геть не хитрих, проте вкрай підлих комбінацій.

Згаданий вище (так тягне наголосити на тім що поки-що) народний депутат Дмитро Білоцерківець здирницько-шантажувального досвіду набрався в Криму, де в період з 2006-го по 2012-ий роки очолював виконком громадської організації «Севастополь без корупції». Перебираючись в березні 2014-го до Києва, він не йшов на пусте місце. Тут його чекали, й відразу запропонували місце в київській міській державній адміністрації. Мафія вміє подбати про тих, хто здатний на цинізм і підлість. Призначення Віталієм Кличком без проведення передбаченого в таких випадках конкурсу й на безальтернативній основі Дмитра Білоцерківця Директором Департаменту міського благоустрою та збереження природного середовища Київської Міської Державної Адміністрації та комунального підприємства «Київблагоустрій» донині в багатьох викликають справедливе обурення і логічний в таких випадках подив. Цілковито поділяючи почуття зневажених киян, мушу констатувати і без нагадування відомий факт, що самого Білоцерківця (а разом з ним і київського міського голову Віталія Кличка) думка платників податків жодним чином не цікавить. Не вони перші плюють на громаду, здоровий глузд й чесноту моралі.

Досвід Білоцерківця в справі шантажування посадовців і підприємців виявився вкрай доречним після розпродажу комунальної власності одним з попередників Кличка Леонідом Чернівецьким. Останній, зібравши зграйку однодумців (котрі як і Білоцерківець виявились геть нічим не пов`язаними з Києвом та киянами) уславився вмінням без зайвого розголосу й недотриманням передбачених в цій справі формальностей продати київські землі та заклади котрі підпадають під визначення «нерухомість». Поживившись, Чернівецький придбав собі громадянство Грузії, куди перевів більше двох мільярдів доларів. Формально гроші були його власністю, тож жодних претензій країна, котра надала йому громадянство й дозволила збудувати там кілька палаців, не мала. Нині вже протоптаним Чернівецьким шляхом вирушають і його наступники.

 Справу гону за особистим зиском (прикриваючись благородними гаслами необхідності навести лад в столиці України) Кличко й Білоцерківець спромоглись налагодити з гідним подиву розмахом. Уявіть собі ситуацію, коли до підприємця, котрий власними податками наповнює державну казну, приходить один з підлеглих Білоцерківця й повідомивши  про отриману від якихось «обурених громадян» письмову скаргу (проте не показуючи її шантажованому) пропонує два варіанти: або заклад, в якому здійснюється підприємницька діяльність рішенням міськвиконкому знищується, або підприємець сплачує «за нереагування на скаргу». В переважній більшості випадків, руйнуючи комунальними тракторами заклади харчування, продажу, знищуючи торгові ятки і навіть окремі виробничі цехи, підлеглі  Білоцерківця вже мали на ці ділянки замовників. Відразу після вивезення решток зруйнованих бульдозерами малих архітектурних форм, на їх місці поставали споруди, в яких вихідці з Кавказу пропонували сумнівної якості шаурму або такого ж ґатунку «східні солодощі». Не гребує «команда Кличка» й розчищенням ділянок задля подальшого продажу їх забудовникам.

Сумно, соромно і боляче. Нечисельна (нехай навіть і сотня тисяч їх набереться разом з родинами) зграя посадовців грабує чотири десятки мільйонів українців. Прикро, що злодії забувають історію. В Україні до тих, хто показово зневажав загал, ставлення було адекватним.

Панове посадовці! Вас набагато менше, ніж нас. Не провокуйте нову Коліївщину.

                                                                                                  Олесь Вахній