Дискредитатор й імітатор

Швидкоплинний час ніколи не змінить законів предвічної мудрості. Завдячуючи літописцям, нешироке коло дослідників минулого знає імена себелюбців котрі показово плюнувши на суспільну мораль, вдавались до гону за дочасною славою. Вчинки моральних деградантів іноді на короткий час ставали причиною суспільної уваги, а ті що їх спричинили упивались нею не думаючи про наслідки, оскільки помилково вважали це славою і повагою.

Справа дискредитації громадського руху не є новою. Безпринципні політтехнологи безчесних політиканів, розуміючись на психології неадекватного в сприйнятті дійсності люду, нерідко вдаються до послуг необтяжених чеснотою моралі, здорового глузду, усвідомлення відповідальності перед загалом і просто нетактовних в побуті і діях. Дії особи про вчинок котрої вимушений з огидою оповісти, в цивілізованому суспільстві були б давно зупиненими органами влади та тими, дії кого він невдало, проте вкрай претензійно імітує.

Головною метою будь-якого громадського руху, є змаг за вдосконалення суспільства. Одні звертають увагу на недоліки або помилки влади, інші протидіють свавіллю олігархів або паразитуючих на тілі автохтонів чужинців, треті — обтяжуються діяльністю котра лишилась поза увагою органів влади. Ця праця вимагає принциповості й наполегливості. Нерідко вона потребує чималих зусиль, але позитивні результати (себто перемога) є винагородою для тих хто її здійснював, й великим стимулом до подальшої праці.

Імітуючі громадську діяльність шукачі слави ніколи не обтяжать себе діями котрі вимагають зусиль. Навіщо? Набагато легше образити людину котра є помітною в суспільному і громадському житті, й таким чином привернути до власної нікчемної персони увагу. “Героєм” (я недарма виділив) мого допису є маловідомий загалові, проте астрономічно амбітний себелюбець Сергій Коба. Свого часу, не маючи на те жодних повноважень, він відрекомендовувся в соцмережах керівником громадського руху “Автомайдан”. Час розтавив крапки над “І”. Виявилось, що Коба ніколи не був очолював згадане середовище, оскільки рух від самих початків створювався гуртом однодумців задля протидії свавіллю режиму Януковича. Більшість до нього приналежних ніколи не ставили перед собою за мету стати героями телесюжетів або дописів в мережі Інтернет. Кобу в діях “Автомайдану” цікавив виключно пошук слави. Не гидував він і наживою. Певно саме це і стало причиною відлучення його від руху. Щоправда, небажання громадських активістів асоціювати себе з ним так і не стала причиною створення Кобою чогось нового. Знову ж, навіщо? Легше паразитувати на вже створеному іншими.

Гін за славою позбавляє себелюбця елементарного самозахисту. В соціальній мережі Сергій Коба не соромлячись викладає світлини дружніх зустрічей з міністром внутрішніх справ Аваковим і відверто визнає факт виконання наданих ним йому доручень. Власне кажучи, а що безсовісний може соромитись? Частина небайдужих до долі України нині зі зброєю в руках захищають її на Сході, інші долучившись до волонтерського руху переймаються збором коштів для їх потреб, треті задіяні в справі захисту долі репресованих нинішньою владою з політичних міркувань. Є нагода розгулятись.

14.01.16., Сергій Коба спробував нагадати громадськості про власну нікчемну персону. Саме того дня, в Шевченківському районному суді м. Києва мало розпочатись попереднє слухання у справі поки-що колишніх (я не обмовився) керівників Державної Служби з Надзвичайних Ситуацій Сергія Бочковського і Василя Стоєцького. Нагадаю, що обох, з суттєвим порушенням вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу затримали на засіданні Кабінету Міністрів. Прокуратура від самих початків не могла віднайти в складених слідчими МВС “доказах” навіть не стільки складу злочину, скільки натяку на нього. Певно саме це і стало причиною відмови нею підтримувати обвинувачення в часі спроби взяти затриманих під варту. Подальша поведінка Авакова який не позичивши в Сірка очей брехав загалові про міфічні “корупційні схеми”, ганебна поведінка іншого шукача дочасної слави Зоряна Шкіряка (котрий в день затримання Бочковського і Стоєцького всівся в крісло Голови ДСНС), з часом таки стане причиною окремого кримінального провадження. Досудове розслідування кілька разів на прохання слідчих МВС затягувалось, і зрештою, після втоми загалу за ним слідкувати було переданим до суду. Ось тут і згодились послуги згаданого вище Сергія Коби. Імітація боротьби з корупцією потребує “всенародної підтримки”. Байдуже, що ця «підтримка» обмежується лише одним галасливим, проте дешевим штукарем. Головне, що телебачення це зафіксувало.

Того дня (нагадаю що подія відбулась 14.01.16.), в присутності журналістів, Коба накинувся на обріханого органами МВС Бочковського біля стін Шевченківського суду з провокативними запитаннями. Мету замовленого “наїзду” зрозуміти не тяжко. Аваков, котрий дав вказівку фабрикувати справу (про причини з часом всеодно стане відомо) шукав нагоди узабезпечитись від відповідальності. Згідно повідомлень захисників брехливо звинувачених, сфабрикованих “доказів” однозначно недостатньо для того аби визнати Бочковського і Стоєцького винними у злочинах котрі вони не чинили. З цієї причини, суспільству наперед закидують думку про продажність геть всих українських суддів. Саме ці, нічим не підкріплені звинувачення (себто про купівлю обріханими Бочковським та Стоєцьким суддів) озвучив аваківський блазень.

Ех, часи наші бурхливі на події та незаздрісні! Коли українське суспільство зрештою очиститься від паразитів у владі та непорядного й неадекватного люду? Втомили вони нас. Дуже втомили.

                                                                                                                              Олесь Вахній