Незакінчена історія листування

Царина дотримання прав людини в нинішніх українських реаліях є астрономічно далекою від практикованої в країнах, які високопосадовці намагаються подати загалові за взірець. Чи не найбільшим недоліком в діяльності органів досудового розслідування й прокуратури, є цинічна і зухвала ігнорація презумпції невинності. Кожен, хто потрапив до їх всеперемелюючих жорен, готовий годинами розповідати про численні порушення вимог чинного Кримінально-Процесуального Кодексу в часі досудового розслідування, й небажанні помічати їх органами прокуратури. Показова зневага гідності й свавільне трактування законів, нерідко стає причиною антидержавних і геть не патріотичних настроїв. Дійсно, хто шануватиме державу котра зневажає своїх громадян?

Влітку нинішнього року (як помічнику народного депутата) мені довелось бути присутнім на засіданні Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності. В часі обговорення долі арештованих осіб котрих громадським об`єднанням “Комітет Визволення Політв`язнів” визнано переслідуваними нинішньою владою з політичних міркувань, я поставив запитання особі котра репрезентувала Генеральну прокуратуру про причини нереагування (насправді ігнорації) на численні порушення вимог Конституції й КПК, ще молодий (але вже бездушний) челядник без найменшої емоції на обличчі зачитав в чім саме декого з арештованих підозрюють, й повідомив, що крапку в справі поставить суд. Іншими словами, прокуратура самоусунулась від необхідності реагувати на порушення законів, й поклала справу надання їм оцінки на суд. Дозволю собі гіпотетично допустити, що суд визнає цілі слідчі дії такими що відбулись з порушенням вимог Конституції і КПК (такі позитивні преценденти в новітній історії України на щастя вже є). Хто дасть в такому разі звіт за злочин? Як правило, органи прокуратури у таких випадках оскаржують виправдальний вирок, чим продовжують покривати свавілля слідчих МВС. Та хіба це нормально?

Змаг за побудову цивілізованої держави зобов’язує небайдужих до долі ближніх й Батьківщини реагувати на кожне порушення і навіть найменший прояв утиску. Упередженість, рівно як і страх перед нібито всемогутньою бюрократичною системою є великим гальмом в справі поступу й побудови демократичної держави. Почуваюсь зобов`язаним подати і свій голос на захист несправедливо покривджених.

01.04.2015 року, захисник Токарев Геннадій Володимирович, подав заяву про злочин до Генеральної прокуратури України, в якій просив внести відомості про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та розпочати досудове розслідування стосовно посадових осіб, котрі 25.03.2015 року не маючи жодних доказів вини (а з цієї причини і цілком незаконно) затримали в приміщенні зали засідань Кабінету Міністрів України Голову ДСНС Сергія Бочковського та його заступника Василя Стоєцького.

09.04.2015 року, захисник надіслав адвокатський запит до Генеральної прокуратури України, щодо внесення (себто, чи відбулось воно) відомостей до ЄРДР, та надання інформації про стан розслідування.

08.05.2015 року (тобто через 38 діб), надійшла відповідь згідно якої “підстав для внесення “Повідомлення про злочин” в ЄРДР не вбачається”. Необізнаних з тонкощами юриспунденції інформую, що згідно вимог чинного КПК, органам досудового розслідування надається 24 години (одну добу) для прийняття рішення про відкриття кримінальної справи, або відмову в ній.

Оскільки постанова про відмову в порушенні кримінальної справи була прийнята набагато пізніше аніж впродовж доби (відповідь в якій повідомлялось про відмову в порушення справи була реакцією на запит від 09.04.15.), неправдиво обвинувачені Бочковський та Стоєцький, а також їхній захисник, цілком доречно і справедливо побачили в цьому прояв впевненості у безкарності органами МВС та прокуратури й доказ їхньої упередженості.

15.05.2015 року, слідчому судді Печерського районного суду м. Києва було подано скаргу на бездіяльність прокурора щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (в порядку ст. ст. 303,304 КПК України).

05.06.2015 року, слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва, ухвалив зобов’язати відповідальних осіб прокуратури м. Києва внести подані у скарзі відомості до ЄРДР. В даному судовому засіданні був представник прокуратури м. Києва А.С. Софієв, котрий відразу отримав копію ухвали.

В зв’язку з тим, що відомостей від прокуратури м. Києва на вже на ухвалу суду не надходило, 01.07.2015 року, адвокатом був направлений запит. Відповідь на запит також донині не надійшла.

24.07.2015 року, адвокат подав скаргу в прокуратуру м. Києва. Відповідь чекають і нині.

30.07.2015 року, адвокатом подана заява про злочин до Генеральної прокуратури України, щодо невиконання рішення суду.

12.08.2015 року, отримана відповідь про направлення заяви про злочин до прокуратури м. Києва.

19.08.2015 року, направлена скарга до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва, про зобов’язання внести відомості. Абсурд, але захисники просять суд зобов`язати виконати судову ухвалу. Справа донині не призначена до розгляду. Кидається в очі той факт, що органи прокуратури дозволяють собі вважати за ніщо ухвалу суду. Але нехай хтось інший дозволить собі повестись аналогічно. Арешт гарантований.

01.09.2015 року минуло п’ять місяців з моменту подачі заяви про злочин. Інформації про реакцію прокуратури на скарги наразі не маю. Виконувати ухвали суду певно не в її правилах.

P.S. Здогадуюсь, що дехто з марновірів, дорікне мені “захистом” звинувачених в корупції. Проте реакція прокуратури на скарги (точніше відсутність будь-якої реакції), є зайвим свідченням упередженості й надуманого обвинувачення. І неправової держави також.

Олесь Вахній