На смерть трьох виродків

Невблаганний в своєму плинові час, ставить перед людством свої вимоги і умови. Деморалізована під сучасну пору сатанинськими ліберальними ідейками людська цивілізація, щороку і навіть щодня постає перед нелегким вибором. Що має бути наріжним і головним чинником в справі вибору керунку до дій? Чеснота моралі, чи прагнення отримати безліч дочасних чуттєвих насолод?

16-го квітня, протореним ще в серпні 1991-го року виродком з савєцького КГБ Борисом Пуго шляхом, полинули до пекельної прірви душі його послідовників Олеся Бузини, Олега Калашникова та Сергія Сухобокова. Кількома тижнями раніше, не зарости пекельному шляху до місцини в котрій панує “плач і скрегіт зубів”, не дозволили діячі злочинної Партії Регіонів Михайло Чечетов та Станіслав Мельник, а ще десятьма роками до цього — лихої пам`яті очільник МВС Віталій Кравченко та його колега з “Укрзалізниці” Гергій Кирпа.

Згадана мною вище мораль позбавляє людину права радіти смерті (тим паче передчасній) навіть найпаскуднішого покидька. Але сумувати за людиноподібним лайном і поганню, зображати пісне і нещире співчуття рідним, та зрештою і зітхати з праведним полегшенням, нікому, ніколи і ніхто не забороняв.

Принципово відмовляюсь розуміти показове обурення геть не поважних панів Порошенка і Яцнюка, котрі довкола без перебільшення бажаних мільйонами українців смертей здійняли нікому не потрібний галас. Для чого вимагати “якнайшвидше і прозоре розслідування вбивств” Бузини і Калашнікова? Варто зрозуміти, що справжня причина спричинивших смерті пострілів криється не “в особистій неприязні”, “журналістській діяльності”, чи “помсті за невиплату грошей за участь в замовних мітингах”. В дійсності, перехід до небуття песиголовців є наслідком очікування його мільйонами українців. Думки і прагнення мають властивість матеріалізовуватись. Очікуване і логічне за таких поведінки та трибу життя очищення нарешті відбулось. Доречність гігієни, і не лише тілесної, а й суспільної також, донині жоден науковець ще не спростував та не заперечив. Радіймо (але не зловтішаємось), українці.

Зухвала за формою і українофобська та москвомовна за змістом писанина запроданця Олеся Бузини, вже ставала причиною звернення з позовною заявою до суду та биття його огидної пики. Відчула його голена маківка й малоприємний масаж внаслідок розбитої об голову пляшки. Не спинився, не вгамувався, проігнорував заклик до каяття. Притаманних цивілізованому суспільству методів протидії брутальному свавіллю виявилось недостатньо. Наслідки гріховної самозакоханості не змусили на себе чекати. В приватних розмовах (та і в інтерв`ю також) Бузина зізнавався, що його нібито “викривальні дослідження”, рівно як і аморального змісту поради, насправді були замовними. Справедлива (проте вимушена) реакція на них, а заодно і згадка про його в дійсності нікчемну особу, дарували збоченського змісту насолоду. Ну що ж... Прагнув стати центром уваги, радів світлинам на обкладинках гламурних глянцевих журнальчиків, хизувався хоч і дурною, але славою... Отримав по заслузі. Згідно оприлюднених свідчень свідків самого процесу ліквідації, від куль Бузина намагався захиститись долонями рук. Вертів ними як вітряний вітряк в годину сильного вітру. Руки якими на комп`ютері він продукував українофобські тексти, від куль не врятували. Не врятує його від пекла і панахида клириків Московського Патріярхату. Помахають кадилами, поспівають сумних псалмів, отримають матеріальну винагороду від скиглячої дружини, але все те лишиться без наслідку. Побожністю й дотриманням християнських чеснот за життя, нині вже покійний покидьок не славився.

Не матиме наслідку чин панахиди і для вже гниючих тіл справедливо проклятих виродків Калашнікова та Сухобокова. Їхні грішні й несповідувані душі також відразу полинули до пекла. Зрештою, хіба можуть отримати від Господа пробачення, а тим паче винагороду, істоти котрі ігноруючи здоровий глузд оселились поза межами теренів постання народів до яких вони є приналежними? Факт народження в родинах колоністів-окупантів, а тим паче цинічна і зухвала зневага українців-автохтонів таки заслуговують на кару.

Продукування й поширення в нинішній (нехай і формально) незалежній Україні, після більш ніж тристап`ятдесятлітньої окупації москвинами москвомовної літератури, є злочином і проявом сповідування сатанинського, нівелюючого людську гідність й національні ідентичності інтернаціоналізму. Сухобоков складав і публікував москвомовні статті в москвомовних газетах та журналах. Докорів сумління за участь в русифікації українців та зміцненні позицій “русскава міра” зрозуміло що не відчував. Ще більшу кількість злочинів супроти України та українського народу вчинив застрелений біля власного помешкання колишній савєцький офіцер Калашніков. Верещав про “вєлікую пабєду”, “уважєніє к вєтєранам”, “бандеравскую сволочь”. Протидіючи патріотичним середовищам в справі побудови націократичної держави, вдавався до послуг безпринципних найманців. 16.04.15. замовк навіки. Новітня приказка про Галана який доплювався та Гагаріна який долітався, знайшла логічне доповнення. Калашніков довиступався. Не ходив-би вражий сину, на геть нікому не потрібні мітинги, і не пашталакав-би несусвітніх дурниць.

Користуючись нагодою, ставлю за мету нагадати кожному деграданту-інтернаціоналісту зокрема, і всим чужинцям вцілому, котрі ігноруючи здоровий глузд й небажання українців жити разом з ними в Україні, продовжують проживати там, де їхнє існування не є передбаченим Богом і природою:

- Покайтесь, нешановні (принаймні нині) панове. Поверніть все що вкрали й силоміць забрали ви і ваші предки українцям, заберіть з собою лише вже вживану білизну, і мандруйте в ті частини планети, звідкіля ваші предки приперлись в Україну. На моїй землі ви зайві. Я очікую ваших смертей. Тікайте, і не чекайте, коли бажане стане дійсним.

Олесь Вахній