Ckінхеди

З-поміж кількох десятків   “модних”  нині  “молодечих течій”,  скінхеди завжди вирізнялись своєю  “неординарною та нестандартною”  для вкрай зматеріалізованого суспільства поведінкою.

Термін скінхед (skinhead) в дослівному перекладі означає  “шкіра-голова”, тобто “голеноголовий”. Виник цей неформальний молодечий рух наприкінці 60-их рр. минулого століття в нетрях британських робітничих кварталів як дієва форма протесту проти найрізноманітніших утисків. “Модні” (а значить і чисельні) та фінансовані наднаціональними середовищами анархісти-пацифісти (ідеологія котрих нівелює національні традиції та руйнує державні устої), неконтрольовані  мігранти з країн “третього світу” (котрі позбавляли автохтонів робочих місць й посилаючись на утиски в минулому відверто зневажали закони й традиції держави в котрій вони оселялись), рівно як і олігархічні клани, котрі ставлять за мету глобалізувати цивілізацію, стали головною мішенню для атак скінхедів. Зрозуміло що адептів “суспільства споживачів” шокували переважно примітивні за формою, але нерідко болючі й ефективні для окремо взятих кварталів або районів протести молоді з голеними черпами. В середовищі “скінів” прижилась нациська символіка й вітання. З часом, розрізнені й некоординовані гурти парубків почали (не без допомоги та порад співчуваючих патріотичним ідеям  “старших друзів” з числа різноманітних ультра-правих партій та об'єднань)  гуртуватись. Так виникли позбавлені єдиного керівного центру, але вже більш координовані організації  British Hamer Skins, Blood and Honor, та інші. На початку 80-их виникли й музичні гурти котрі шокували обивателів енергійною музикою в стилі “oj”.

 В Росії (де широкий загал завжди сповідував ідеї неприязні до  “інородців”)  зорганізовані скіноб‘єднання виникли на початку 90-их років минулого століття. Піонерами в цій справі були  “Объединенные бригады», та філіал “Blood and Honor”  (“Кровь и честь”). Найчисельніші скін-гурти зформувались в Москві, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді та Калінінграді. Видавались журнали  “Русский хозяин”,  “Под ноль”,  “Отвертка”. Неабиякою популярністю користувались пісні гуртів  “Коловрат”, “Редегаст”  й  “Русское гетто” (остання припинила своє існування після арешту вокаліста звинуваченого у вбивстві).

Перша згадка про українських скінів датована 1989р. Близько двох десятків юнаків (ще неповнолітніх, але вже доволі агресивно налаштованих щодо вічно немитих й розфарбованих в усі кольори радуги  “хіпарів”), дали “національно індеферентним” пацифістам жорстокий бій. Бійка в ценрі міста й тяжкі тілесні ушкодження в “потерпілих”  “патлачів”. Нині цим нікого не здивуєш, але на той час це була небуденна подія. Перехід до більш чіткого й скоординованого руху відбувся дещо пізніше. В 1994-96рр. відбулось об‘єднання двох національноорієнтованих панк-гуртів “ZDV66/1” та  “Скорбота”. Новопостале утворення отримало назву “Бульдог”. Їхній на початку російськомовний репертуар поповнився українськими патріотичними (переважно стрілецькими та упівськими) піснями у відповідній обробці. Одночасно почали виконувати й пісні в котрих заторкувались проблеми “засилля” чужинців  (пісня  “Іноземців з України геть”), та протестні пісні в котрих закликали протистояти  “масонському світу”. Динамічний рок гуртував сповідників ідеї  “захисту білої раси”.

В царині ідеології та субкультури, скіни становлять самодостатню й замкнуту структуру. Більшість є  “бійцями”, але існує й інтелектуальна еліта, члени котрої пишуть статті, видають літературу, поширюють найрізноманітнішими методами пропагандивні матеріали, зорганізовують концерти й навіть спортивні змагання з рукопашу. Це середовище не потребує формальної реєстрації в органів влади. Тут відсутній єдиний координаційний центр, немає так потрібних політикам  “офісів” та “партійного майна”. Все з чого складається рух – це ідеї. Кожна  “бригада”  автономна й не потребує керівництва ззовні.

Кілька років тому газетою “Столичные Новости” був опублікуваний об'ємний проте астрономічно далекий від дійсності опус в котрому скінхедів зобразили відвертими україноненависниками й “московською рукою”. Зрозуміло що метою такої упередженості було прагнення викликати в української громади зневагу й несприйняття ідей котрі сповідують скінхеди. Проте факти засвідчили що реальність інакша. Скінхеди свідомо ухиляються від втручання в брудні політичні перепетії. Одне з гасел скінруху  - “Вбий політика”. Споглядаючи на нинішню продажність й безпринципність діячів найвищих ешелонів влади - важко не погодитись. (Прошу не зараховувати мене до числа екстремістів). Водночас, ігноруючи безліч звинувачень й закидів, позірним патріотизмом й показовою пошаною до національної культури, скінхеди спростовують безліч закидів і звинувачень.     

Після атаки на  “синагогу Бродського”  (нагадаю що це відбулось в 2002р.)  правоохоронці вдались до несанкціонованих Конституцією й Карним Кодексом методів нейтралізації цього середовища. Ось як про це написав один інтернетсайт:

-Правоохранительные органы провели ряд мероприятий направленых на нейтрализацию скинов в столице. Многие лидеры и активисты попали под пристальный контроль. Кроме того, путем определенной работы соответствующих правоохранительных структур, среди них была посеяна вражда и противостояние.

До аналогічних дій вдавались правоохоронці й в 2007-08рр. Багатьох активістів скін-руху без жодних на те підстав затримували, й звинувативши в порушенні громадського порядку (зрозуміло що обвинувачення були надуманими) кілька діб утримували під вартою вимагаючи зізнаь у вбивствах або побитті іноземців та надання інформації про приватне життя та діяльність решти. Супроти багатьох було порушено кримінальні справи. Згодом, багатьох вироком суду було позбавлено волі, проте факт звільнення кілкьох прямо з судової зали (суд не знаходив в зібраних првоохоронцями матеріалах доказів причетності підсудних до інкримінованих їм злочинів) дає підстави стверджувати що хвиля репресій супроти скінхедів була справою замовною й цілеспрямованою. Водночас, правозахистники отримали чергову нагоду заявити що декларовані з високих трибун ідеї пошани гідності та «незаполітизованості» працівників МВС є далекими від дійсності. Щоб-там не було, але попри певний спад активності, говорити про занепад цього середовища в Україні недоречно.

Яким нині є цей рух? Прагнення узабезпечити себе від міліцейських репресій, багатьох примусило перейти до лав футбольних фанатів. Основне ядро середовища становить робітнича молодь, школярі, студенти. Але спримітизовувати явище зарахувавши їх до числа приречених маргіналів – передчасно. Варто лише поцікавитись й порівняти настрої котрі сповідують скінхеди з викликами часу котрі турбують наше суспільство. Приватних підприємців (власників кав‘ярень й дрібних ресторанів) лякає всепоглинаючий наступ  “Макдональдсів”  продукція котрих є суттєво гіршої якості та харчової цінності, але котрі завдяки дешевизні й шаленній рекламі витісняють їх з ринку послуг. І як їм не радіти читаючи повідомлення про потрощені шибки й поламані меблі в  «ресторані швидкого харчування»? Багатьох шокують жорстокі побиття і навіть вбивства іноземців-продавців з речових ринків. Але коли в часі розслідувань з‘ясовується що «секондхенд» «потерпілих» контробандно завезений до України - спічуття минає. На зміну емоціям відразу з‘являються запитання: яким чином низькоякісна продукція перетинає кордон, куди дивляться дільничі інспектори,  податкова міліція й комітет у справах захисту споживачів? Аналогічних прикладів можна привести чимало, але висновок один: влада сама, власною бездіяльністю, пасивним спогляданням на хвилюючі загал проблеми, неспроможністю вчасно відреагувати й чинно протистояти виникаючим негараздам, провокує незаангажовану до суспільних процесів молодь, активно (нехай і примітивними методами) братись за облаштування власного майбутнього..

                                                                        Олесь Вахній