Борітеся – поборете...

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно!

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

«Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись

На широкім світі,—

Панувала… Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала

Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку!

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Степи мої запродані

Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі

Москаль розриває...

Нехай риє, розкопує,

Не  свою шукає,

А тим часом  перевертні

Нехай підростають

Та поможуть москалеві

Господарювати,

Та з матері полатану

Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати.

Начетверо розкопана,

Розрита могила.

Чого вони там шукали?

Що там схоронили

Старі батьки? — Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що

там схоронили, —

Не плакали б малі діти,

Мати б не журилась.

*  *  *

Якби-то ти, Богдане п’яний,

Тепер на Переяслав  глянув,

Та на замчище подививсь, —

Упив ся б, здорово упивсь!

І препрославлений козачий

Розумний  батьку! І в смердячій

Жидівській хаті б похмеливсь,

В багні свинячім…

Амінь тобі, великий муже,

Великий, славний, та не дуже!..

Якби ти на світ не родивсь,

Або в колисці ще упивсь,

То не купав би я в калюжі преславного.

Амінь! Амінь!..