Вгору по сходах, що ведуть вниз...

Секретна база підводних човнів в невеликому кримському містечку Балаклава — один з найбільших військових об'єктів, що виявилися закинутими після розпаду СРСР.

З 1961 року під горою Таврос розташовувався комплекс, де зберігалися боєприпаси (у тому числі і ядерні) і проводився ремонт підводних кораблів. У доках бази могло сховатися до 14 субмарин різних класів, і весь комплекс був здатний витримати прямий удар ядерної бомби потужністю до 100 кТ. Кинутий в 1993 році об'єкт був розтасканий на металобрухт місцевими жителями і лише в 2002 на залишках бази підводних човнів був організований музейний комплекс.

Покинута ракетна шахта, Кекава, Латвія

Після розвалу імперії молодим республікам в спадок дісталося немало військового майна, у тому числі і розкидані по лісах пускові шахти балістичних ракет. Зовсім недалеко від столиці Латвії знаходяться залишки ракетного комплексу «Двіна». Побудований в 1964 році об'єкт складався з 4 пускових шахт завглибшки близько 35 метрів і підземних бункерів. Значна частина приміщень в даний час затоплена, і відвідини пускової установки без дослідного гіда не рекомендуються. Також представляють небезпеку і залишки отруйного ракетного палива.

Гігантські екскаватори, Московська область

До 1993 Лопатінська фосфоритна копальня була діючим успішним родовищем, де добувалися потрібні для радянського сільського господарства добрива. А з приходом ринкової економіки покинуті кар'єри з гігантськими багатоковшовими екскаваторами стали місцем паломництва туристів. З візитом варто поквапитися, величезних механічних динозаврів поступово розбирають на металобрухт. Але навіть і після демонтажу останньої техніки Лопатінські кар'єри завдяки неземним пейзажам залишаться вельми примітним місцем. І до речі, тут ще можна відшукати скам'янілості древніх морських мешканців.

Загоризонтна РЛС Дуга, Припять, Україна

Титанічна споруда, побудована в 1985 році для виявлення запусків міжконтинентальних балістичних ракет, могла б успішно функціонувати і донині, але пропрацювала менше року. Гігантська антена заввишки 150 метрів і завдовжки 800 споживала таку кількість електроенергії, що була побудована практично впритул до чорнобильської АЕС, і, природно, припинила свою роботу разом з вибухом станції. Зараз до Припяті і у тому числі до підніжжя РЛС возять екскурсії, але забиратися на 150-метрову висоту ризикують лише одиниці.

Станція вивчення іоносфери, Зміїв, Україна

Практично перед самим розвалом Радянського Союзу під Харковом була побудована станція іоносферних досліджень, яка була прямим аналогом американському проекту HAARP на Алясці, що успішно функціонує і сьогодні (Проект ХААРП стартував навесні 1997 років — багато пізніше за будівництво радянських станцій вивчення іоносфери в Змієве і під Душанбе. Тому ще питання, що чому є прямим аналогом). Комплекс станції складався з декількох антенних полів і гігантської параболічної антени діаметром 25 метрів, здатної випромінювати потужність до 25 МВт. Але молодій українській державі передова, і вельми дорога, наукова апаратура виявилася ні до чого, і колись секретною станцією нині цікавляться лише сталкери і мисливці за кольоровими металами. Ну і звичайно, туристи.

Покинутий прискорювач елементарних часток, Московська область

В кінці 80-х агонізуючий Радянський  Союз зважився на споруду величезного прискорювача елементарних часток. Кільцевий тунель завдовжки 21 кілометр, що залягає на глибині 60 метрах, і зараз знаходиться біля підмосковного Протвіно — міста фізиків–ядерщиків. Це менше сотні кілометрів від Москви по сімферопольському шосе. У вже готовий тунель прискорювача навіть почали завозити апаратуру, але тут грянула черга політичних потрясінь, і вітчизняний «адронний коллайдер» так і залишився гнити під землею (Розповідаючи про запуск ВАК під Женевою, в теленовинах неодноразово згадували прискорювач заряджених часток в Протвіно: мовляв, і у нас подібне є. А в якому він стані тепер???).

Морське місто «Нафтові камені», Азербайджан

Союзу потрібна була нафта і в 40-х роках минулого століття в Каспійському морі в 42 кілометрах на схід від Апшеронського півострова почався її морський видобуток. А довкола перших платформ почало рости місто, також розташоване на металевих естакадах і насипах. В період розквіту у відкритому морі в 110 км. від Баку були побудовані електростанції, дев'ятиповерхові будівлі гуртожитків, лікарні, будинок культури, хлібозавод і навіть лимонадний цех. Був у нафтовиків і невеликий парк із справжніми деревами. Нафтові камені — це більше 200 стаціонарних платформ, а протяжність вулиць і провулків цього міста в морі досягає 350 кілометрів. Але дешева сибірська нафта зробила морський видобуток нерентабельної і селище почало приходити в запустіння. Сьогодні тут проживає лише близько 2 тисяч чоловік.