Площа янголів

На площі театральній мармуровий тенор вже двісті літ співає зорям золотим. Коли з наказу ночі стануть веретена, завмерлі ткальні сповиває сивий дим.

Дівчата від станків вертаються додому і мріють в сласних снах про тенорів палких, як пестять їх нестямно й миють співом горла й руді коти зрадливо ластяться до них.

Господар міста – лев, що спить під арсеналом, підводиться поволі, йде в пустиню площ. Герої сплять, в домах розпусти ще співають, і бунтарям у тюрмах волю дзвонить дощ.

На площі мідних янголів, сповитій в тишу, коли інкавст червоний розливає тьма,історик з п’єдесталу про минуле пише і гусяче перо мачає в каламар.